WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Інститут парламентського уповноваженого з прав людини в Україні як важливий механізм захисту конституційних прав і свобод людини та громадянина (рефер - Реферат

Інститут парламентського уповноваженого з прав людини в Україні як важливий механізм захисту конституційних прав і свобод людини та громадянина (рефер - Реферат

громадянина, і керівнику відповідного відомства, який повинен повідомити про заходи, що планується здійснити для усунення порушеного права громадянина.
Квазі-омбудсмени існують в країнах, що мають більш-менш сильну виконавчу владу. Найяскравішим прикладом цього є інститут медіатора-посередника у Франції, який відноситься до категорії адміністративних органів, оскільки діє в рамках виконавчої гілки влади: він призначається Декретом Міністрів на 6 років. Медіатор має подібність з інститутом омбудсмена лише за функціями, так як з парламентом Франції він зв'язаний тільки тим, що через парламентарів він може отримувати скарги громадян. Акти реагування медіатора мають рекомендаційний характер. Посередник наділений правом законодавчої ініціативи; за певних обставин може порушувати дисциплінарне провадження у відношенні до будь-якого державного службовця; має тісну взаємодію з контрольними органами, що на його вимогу проводять перевірки і розслідування, здійснюють контроль за виконанням його приписів. Медіатор щорічно звітує перед президентом і парламентом Республіки про результати своєї діяльності.
Аналізуючи світовий досвід роботи омбудсменів, деякі вчені за різними крітеріями виділяють такі їх моделі:
1. парламентський і виконавчий омбудсмен;
2. "реактивна" і "агресивна" моделі інституту омбудсмена;
3. моделі омбудсменів, яким притаманний і не притаманний парламентський фільтр;
4. федеративні омбудсмени і омбудсмени унітарних держав, регіонально-федеративна модель, муніципальні омбудсмени, спеціалізовані омбудсмени;
5. омбудсмени, що мають і не мають механізмів для виконання своїх приписів;
6. омбудсмени, сфера повноважень яких розповсюджується на суди, муніципальні органи (омбудсмени з широкою сферою компетенції) і омбудсмени, що контролюють тільки адміністративні органи (з обмеженою сферою компетенції);
7. омбудсмени, що широко використовують методи гласності і відкритості і омбудсмени, яким притаманні приватні і абсолютно конфіденційні розслідування;
8. омбудсмени абсолютно деполітизовані і омбудсмени, які виконують незначні політичні функції чи формуються за активної часті політичних партій;
9. індивідуальні і колегіальні омбудсменівські служби [8].
Конкретна організація цього інституту, його модель залежить від форми правління, державного устрою, конституційних, національних, політичних традицій тих чи інших країн. Тому неможна виділити найдосконалішу модель. До того ж слід сказати, що здебільшого ефективність правозахисної діяльності омбудсмена визначається не його статусом, функціями, повноваженнями, а правовою культурою суспільства, демократичністю механізму державної влади, наявною в державі правовою системою тощо. Виходячи з цього, кожна держава індивідуально підходить до створення національної моделі цього інституту, переслідуючи завданння закласти в нього дієвий механізм захисту конституційних прав і свобод.
Конституція України 1996 року запровадила службу українського омбудсмена - Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини. Згідно із статтею 101 Конституції він здійснює "парламентський контроль за додержанням конституційних прав і свобод людини і громадянина". Визначення місця даного інституту в розділі Конституції, що присвячений Верховній Раді України, свідчить про призначення Уповноваженого бути насамперед засобом саме парламентської охорони прав і свобод людини і громадянина. Закон України "Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини", що набрав чинність з початком 1998 року, поширив компетенцію Уповноваженого також на захист прав кожного на території України і в межах її юрисдикції.
Друга стаття Закону визначила сферу його застосування: український омбудсмен бере участь у чітко окресленому колі суспільних відносин, які створюються між людиною, з одного боку, та органами держави і місцевого самоврядування та їх посадовими і службовими особами, - з іншого. Відразу ж слід звернути увагу на те, що українським законодавцем значно розширене як коло суб'єктів, що захищаються Уповноваженим, так і коло суб'єктів, на які він може впливати. Адже в багатьох країнах на захист омбудсмена можуть розраховувати лише громадяни даної держави, а в Україні захистові підлягають люди в усіх громадянських станах за умови перебування на території України, а українські громадяни - навіть і за її межами. У переважній більшості країн омбудсмен чинить вплив лише на органи державної виконавчої влади та їх посадових і службових осіб, компетенція ж українського Уповноваженого поширюється і на органи державної судової влади, і на органи місцевого самоврядування, і на організації, підприємства і установи незалежно від форм власності та їх посадових і службових осіб.
Третя стаття Закону визначає мету парламентського контролю за додержанням конституційних прав і свобод людини і громадянина. Отже, діяльність Уповноваженого спрямовується на:
1) захист прав і свобод людини і громадянина, проголошених Конституцією України, законами України та міжнародними договорами України;
2) додержання та повагу до прав і свобод людини і громадянина суб'єктами, зазначеними у Законі;
3) запобігання порушенням прав і свобод людини і громадянина або сприяння їх поновленню;
4) сприяння приведенню законодавства України про права і свободи людини і громадянина у відповідність з Конституцією України, міжнародними стандартами у цій галузі;
5) поліпшення і подальший розвиток міжнародного співробітництва в галузі захисту прав і свобод людини і громадянина;
6) запобігання будь-яким формам дискримінації щодо реалізації людиною своїх прав і свобод;
7) сприяння правовій інформованості населення та захист конфіденційної інформації про особу.
Аналіз цих положень дає підстави стверджувати, що правозахисна діяльність Уповноваженого спрямована на забезпечення повної реалізації людиною своїх прав, свобод, інтересів і потреб.
Визначаючи правовий статус Уповноваженого, Закон представляє його посадовою особою, статус якої регламентується Законом України "Про державну службу". Ця ж четверта стаття закріпила принцип незалежності Уповноваженого, що полягає в тому, що він здійснює свою діяльність незалежно від інших державних органів та їх посадових осіб. Цей принцип також доповнюється ч.1 ст. 20 Закону, що забороняє втручання органів державної влади, органів місцевого самоврядування, об'єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності та їх посадових і службових осіб у діяльність Уповноваженого, а також тим фактом, що Уповноважений може співпрацювати із різними складами Верховної Ради України, а не тільки з тим, що його обрав, так як термін його повноважень довший за термін повноважень українських парламентарів (крімтого повноваження Уповноваженого не припиняються і не обмежуються у разі розпуску або саморозпуску Парламенту України). Ще однією запорукою незалежності Уповноваженого є його фінансова незалежність, адже фінансування його діяльності і діяльності його секретаріату провадиться за рахунок Державного бюджету України та щорічно передбачається в ньому окремим рядком. Таким чином, перелік гарантій, що забезпечують принцип незалежності діяльності Уповноваженого досить великий - і це виправдано,
Loading...

 
 

Цікаве