WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Воля народу, її трансформацiя у державну волю. Теоретичнi i конституцiйнi питання державно-правової реформи - Реферат

Воля народу, її трансформацiя у державну волю. Теоретичнi i конституцiйнi питання державно-правової реформи - Реферат

референдум, iнiцiатором якого виступає
народ (ст. 106, п. 6). У цьому разi необхiдно, згiдно зi ст. 72 Основного Закону, щоб проголошення референдуму вима-
гало не менше трьох мiльйонiв громадян України, якi мають право голосу, за умови, що пiдписи про призначення референдуму зiбранi не менше, нiж у двох третинах областей республiки i не менше ста тисяч пiдписiв у кожнiй областi.
Конституцiйне об'єкт референдуму за народною iнiцiативою не окреслений. Проте його широкi масштаби не викликають сумнiвiв: адже заборону Основний Закон фiксує тiльки щодо законопроектiв з питань податкiв, бюджету та амнiстiї (ст. 74).
Сконструйована новим Основним Законом модель iнституту референдуму порiвняно з тiєю, яка втiлювалася попередньою Конституцiєю, урiзала парламентськi прерогативи. Вона реально зазiхає на законодавчу функцiю Верховної Ради. Закон України про всеукраїнський та мiсцевий референдуми прямо вказує, що предметом всеукраїнського референдуму може бути прийняття, змiна чи вiдмiна законiв України (ст. 3). Пiднесення Президента до рангу суб'єкта призначення всеукраїнського референдуму з народної iнiцiативи i позбавлення цього права парламенту може бути використане виконавчою владою для прийнят-
тя законiв в обхiд Верховної Ради i навiть всупереч їй, що порушує доктринальне положення народного суверенiтету
та розподiлу влад. Таким чином, конституювання Президента суб'єктом призначення народного волевиявлення приховує пряму небезпеку успiшнiй реалiзацiї Верховною Радою законодавчої функцiї, зазiхання на об'єкт законодавчого регулювання парламенту, розмиває законодавчу
гiлку влади, знижує її роль у державному механiзмi та пiдносить Президента над парламентом.
Вiче/ 9 (66) 1997 49
Важливо наголосити, що зробленi висновки обгрунтовує свiтовий досвiд. Надання президентовi Францiї права передавати законопроекти на референдум (ст. II Конституцiї 1958 року) обумовило манiпулювання референдним способом прийняття законiв на шкоду парламентським формам (М а к л а к ов В. В. Конституция Франции (вступи
тельная статья). Конституция буржуазних грсударств.- М.: Юрид.лит.- 1982.- С. 78 - 79). Всi референдуми, що iнiцiювались Ш.де Голлем.а потiм Ж.Помпiду.його наступниками, проводились з грубим порушенням основного закону, мали антипарламентський характер i служили iнструментом проведення президентських рiшень загальнонацiонального представницького органу, не рахуючись з його думкою i обмежуючи його законодавчий простiр.
Щоб усунути можливiсть використання всеукраїнсi^ого референдуму в антидемократичних, антипарламентсi-ких цiлях необхiдно переглянути дiюче конституцiйне рiше.iня вiдносно суб'єктiв призначення всеукраїнського референдуму.Як засвiдчив здiйснений аналiз, на моє переконання, суб'єктом призначення всеукраїнського референдуму необхiдно конституювати лише один орган - загальнодержавний представницький орган українського народу Верховну Раду. Реалiзацiя цiєї пропозицiї вимагає вiдпо
вiдних змiн ст.72; п.2 ст.85; п.б ст. 106; ст. 156 Конституцiї України.
Осмислюючи проблеми i перспективи становлення i
розвитку парламентських iнститутiв України i реформу-
вання в такому контекстi Конституцiї,надзвичайно важливо звернути увагу на те, що проаналiзованi нами механiзми обмеження поля законодавчої дiяльностi Верховної Ради (як доктрина закритого перелiку.так i гарантована Конституцiєю можливiсть вирiшення питань, котрi належать до законодавчої прерогативи Верховної Ради, обминаючи цей орган, шляхом проведення антипарламентського референдуму Верховної Ради Президентом), народились i не на нашому грунтi, i не в новiтнiй час.
Вони є запозиченням з авторитарної Конституцiї
Францiї 1958 р., iдеологом i архiтектором якої був президент Ш.де Голль.
Вищенаведенi ,якi вперше в свiтовiй Консгитуцiйнiй правотворчосгi були впровадженi Кокстiпуцiєю П'ятої Республiки, протягом чотирьох десятилiть виступа
ють об'єктом постiйної i всебiчної критики вiдомих доСлiд50 ' В1чникiв конституцiоналiзму багатьох країн свiту. Вони грунтовно i наполегливо заперечують французькi , оскiльки останнi мають реакцiйну спрямованiсть: обмеження класичних i традицiйних парламентських привiлеїв i зниження ролi загальнодержавного представницького органу народу в системi державного механiзму на користь президента i уряду. Чому ж авторитарнi, антидемократичнi риси Конституцiї Францiї майже через сорок рокiв одержали втiлення в конституцiйнiй правотворчостi на теренах колишнього Радянського Союзу ( Конституцiї Казахстану 1995 р., України 1996 р.)?
\\\\\\\\\\
КРIМ звуження обсягу суспiль-
них вiдносин, що виступають об'єктом законодавчого регулювання Верховної Ради, Конституцiя передбачає iншi iн-
струменти, використання яких, по сутi, перекреслює характеристику Верховної Ради . I тут ми пiдходимо до складної й гострої проблеми стосовно суб'єктiв остаточного вирiшення долi прийнятого Верховною Радою закону. Здавалось би, таке питання i не повинно виникати, оскiльки за принципом розподiлу влад законодавча функцiя - функцiя загальнодержавного представницького органу українського народу.
Виходячи з цього, Верховна Рада повинна бути самостiйною i не залежати вiд iнших суб'єктiв у здiйсненнi повноважень з реалiзацiї цiєї функцiї, включаючи право на прийняття законiв. Але насправдi це далеко не так. Верховна Рада не самостiйна щодо прийняття законiв. Бiльше того,остаточно долю прийнятого нею закону можуть конституцiйне вирiшувати iншi органи.
Згiдно зi ст. 94 Конституцiї,закон прийнятий парламентом,пiдписує голова Верховної Ради i невiдкладно направляє його Президентовi України.який протягом п'ятнадцяти днiв пiсля отримання закону пiдписує його, беручи до виконання, та офiцiйно оприлюднює.У разi незгоди Президент використовує право вiдкладального вето. Вiн повертає закон зi своїми вмотивованими i сформульованими пропозицiями до Верховної Ради для повторного розгляду.
На вiдмiну вiд попередньої Конспггуцiї,коли вето гла-
ви держави долалося бiльшiстю вiд фактичної кiлькостi народних депутатiв України, повноваження яких визнанi i не припиненi достроково у встановленому законом порядку (ст. 104), дiючий Основний Закон встановлює значно
Вiче/ 9 (66) 1997
вищий кворум. А саме: iгiд час повторного розгляду на сесiї закон повинен бути прийнятий Верховною Радою не менше як двома третинами вiд її конституцiйного складу. Лише в такому випадку Президент зобов'язаний пiдписа
ти закон i оприлюднити його протягом десяти днiв (ст. 94). В iншому разi закон не має юридичної сили. Тобто прийнятий загальнодержавним представницьким органом українського народу закон повнiстю залежить вiд одноосiбного органу - глави держави,тому що саме вiн остаточно вирiшує долю закону,а це i є здiйснення законодавчої дiяльностi. Таким чином глава держави пiдвищується над - парламентом у сферi належної парламенту законодавчої функцiї. Це фактично перетворює парламент iз законодавчого органу лише в законообговорюючий, оскiльки формалiзованi результати його дiяльностi (закони) зводяться нанiвець,
Наведене теоретичне спiввiдношення - не абстракцiя.
Воно екстраполюється в практику суспiльних вiдносин, що пiдтверджує драма законодавчої дiяльностi.
Емпiрична характеристика практики реалiзацiї главою держави права накладення вето на прийнятi
Loading...

 
 

Цікаве