WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Воля народу, її трансформацiя у державну волю. Теоретичнi i конституцiйнi питання державно-правової реформи - Реферат

Воля народу, її трансформацiя у державну волю. Теоретичнi i конституцiйнi питання державно-правової реформи - Реферат

орган.
Таке становище мiстить руйнiвний заряд не тiльки для першої гiлки, а й для всiєї системи розподiлу влад.
ВДОСКОНАЛЕННЯ конституцiй-
них основ становлення i розвитку Верховної Ради як юри
Вiче/ 9 (66) 1997 45
дично i фактично єдиного органу законодавчої влади в
Українi вимальовується в рiзних напрямах.
Видiлимо передусiм проблеми, що торкаються доктрини абсолютно обмеженої компетенцiї Верховної Ради України.
Ця доктрина акумульована у ст. 92 Конституцiї. Вона визначає коло питань,якi Верховна Рада вирiшує шляхом прийняття законiв (всього ЗI пункт). Тим самим конституцiйне закрiплюється обмеження сфери законодавчої дiяльностi парламенту, оскiльки приймати закони з питань,
якi не входять до перелiку, Верховна Рада не вправi. Таким чином. Конституцiя вiдкриває простiр для первинного нормотворення Президента України та iнших органiв, що суперечить принциповi розподiлу влад.
З метою усунення цього недолiку необхiдно доповнити
ст. 92 Конституцiї новим правилом, суть якого в тому, щоб закрiпити право Верховної Ради приймати закони також з iнпiих,крiм визначених перелiком питань,якi,згiдно з Конституцiєю України, належать до повноважень Верховної Ради. Тодi на рiвнi Основного Закону набуде втiлення iнша доктрина - доктрина обмеження законодавчої сфери українського парламенту компетенцiєю, що закрiплена за Верховною Радою Конституцiєю України.
Концепцiя прийняття законiв, необхiдних для здiйснен-
ня всiх повноважень, вiднесених Конституцiєю до вiдання парламенту, вiдома свiтовому конституцiоналiзму. Вiзьмiмо Конституцiю США. Роздiл 8 ст. I перелiчує права американського конгресу (17 пунктiв), а останнiй пункт (п. 18) уповноважує конгрес .
Стаття 92, що аналiзується, наведеним недолiком не вичерпується. Вона закрiплює ще один механiзм обмеження законодавчої сфери загальнодержавного представницького органу народу. А саме: з низки питань, включених у перелiк, Верховна Рада повноважна визначати i встановлювати лише , або . Назвемо, зокрема, основи соцiального захисту; основи державної служби; засади утво
рення i дiяльностi полiтичних партiй, iнших об'єднань громадян, засобiв масової iнформацiї; засади мiсцевого самоврядування.
46 М""/ 9 (66) 1997
У кiлькiсному вираженнi частка i щодо загального перелiку досить вагома.А конкретнi данi виглядають так. Весь перелiк питань, що визначає законодавчий простiр Верховної Ради, як уже зазначалось, мiстить ЗI
пункт. Iз них дев'ять закрiплюють засади> ( 5,8,9,10,11,14, 15,22,1) i чотири - (6, 12,14, 17). Це означає, що з питань, перелiчених у вказаних тринадцяти пунктах, Верховна Рада, виходячи iз змiсту ст. 92, не може здiйснювати повне законодавче регулювання, а лише обмежене - рамочне. Отже, Конституцiя створює поле для первинної нормотворчосгi Президента та iнших органiв, яке гарантується вiдповiдним суб'єктам Основним Законом поза межами встановлених ним та . Таким чином, в
однiй i тiй же статтi проводиться ще одна лiнiя на звуження компетенцiї парламенту на користь Президента i Кабiнету Мiнiстрiв. Усунення розглядуваного антипарламентського механiзму пов'язується з виключенням iз ст. 92
Конституцiї та . Внесення вiдповiдних змiн у пункти: 5,6,8,9,10,11,12,14,15,17,22,1 ст. 92 Конституцiї знiме наявнi у цiй статтi бар'єри i дасть Верховнiй Радi змогу вирiшувати у формi закону весь комплекс питань, що конституцiйне вiднесенi до повноважень Верховної Ради.
Доктрина закритого перелiку викликає обгрунтовану критику, зосереджену переважно на тому фактi, що ця звужує предмет законодавчого регулювання парламентом суспiльних вiдносин.
Але є ще один надзвичайно важливий, проте менш вi-
домий аспект, котрий поки що не дiстав належної наукової розробки. Йдеться про те, що доктрина, про яку мова, породжує негативнi наслiдки також в галузi теорiї i практики закону.
\\\\\\\\\\
Рiч у тiм, що обмеження законодавчої компетенцiї парламенту обумовлює втрату законом як унiверсального характеру, так i вищої юридичної сили. Розхитується фундаментальний принцип верховенства закону в iєрархiї нормативних актiв. Наведене доповнює аргументацiю щодо необхiдностi реформування ст. 92 Конституцiї України.
Механiзм обмеження Верховної Ради як єдиного законодавчого органу побудовано також за допомогою iнших конституцiйних iнструментiв. З цiєю метою використовується iнститут всеукраїнського референдуму. На особливу увагу заслуговує питання про суб'єкти призначення все-
Чiче/ 9 (66) 1997
народного волевиявлення. Коли попереднiй головний акт України вiдносив прийняття рiшень про проведення всеукраїнських референдумiв до виключного вiдання органу народного представництва (п.18,ст.97),то новий - закрiплює двох суб'єктiв призначення всенародного волевияв
лення. Цс - Верховна Рада i Президент (ст. 73; п. 2 ст. 85; ' п. 6 ст. 106; ст. 156). При цьому чинна Конституцiя мiстить записи, що гарантують пiднесення глави держави над загальнодержавним представницьким органом у сферi прий-
,' ^ няття рiшень референдною процедурою. Це досягається - ^незрозумiлим i дивним визначенням питань, якi станов
, дiлять предмет референдумiв, призначуваних парламентом i Презвдентом. Однак цiлком зрозумiле тiльки одне - те, що критерiєм розчденування об'єкта референдуму i суб'єктiв його призначення служить забезпечення переваг глави держави над законодавчим органом.
Як передбачають ст. 73 та ст. 85, п. 2, Верховна Рада уповноважена призначити всеукраїнський референдум тiльки з одного питання - про змiну територiї України. Але! Норма - принцип Основного Закону з дослiджуваного питан-
ня проголошує чiтко i ясно: (ст. 2). Наявнi протирiччя: ст. 73 Конституцiї суперечить ст. 2 цього акта. Виходячи з теорiї спiввiдношення конституцiйних норм, вони є нормами Основного Закону, але мають неоднакову юридичну силу. Примат - на сторонi норм принципiв. Вказане положення одержало втiлення в Конституцiї України, що рельєфно вiддзеркалює порядок внесення змiн до рiзних роздiлiв Основного Закону.
Екстраполюючи це положення на розглядувану нами
проблему, доходимо дивного висновку: конституцiйний
статус Верховної Ради як суб'єкта призначення всеукраїнського референдуму... - уявний, вигаданий, удаваний, позiрний?! Iншими словами, об'єкт референдуму, стосовно якого Верховна Рада конституюється суб'єктом його призначення, - фактично вiдсутнiй. Реальнiсть, отже, така, що практичноВерховна Рада не є суб'єктом призначення всеукраїнського референдуму взагалi!?
На вiдмiну вiд наведеного, статус Президента України
як суб'єкта призначення всеукраїнського референдуму гарантується чiткими, конкретними i широкими прерогативами в надзвичайно важливих сферах. Передусiм вони включають конституцiйну матерiю. Йдеться про змiни Основного Закону. Правом внесення до Верховної Ради зако-
Вiче/ 9 (66) 1997
нопроекту про внесення змiн у роздiли: , , ст. 156 надiляє двох суб'єктiв - Президента України або не менш двох третин депутатiв вiд конституцiйного складу Верховної Ради. У разi його прийняття не менше нiж двома третинами конституцiйного складу парламенту законопроект затверджується всеукраїнським референдумом. Право його призначення надано тiльки Президентовi.
Крiм конституцiйного референдуму. Основний Закон закрiплює главу держави також суб'єктом, що проголошує всеукраїнський
Loading...

 
 

Цікаве