WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Загальна характеристика законодавства України про захист прав споживачів - Реферат

Загальна характеристика законодавства України про захист прав споживачів - Реферат

неможливість використання придбаного товару за призначенням споживач має право в установленому порядку вимагати розірвання договору та відшкодування збитків, а якщо це заподіяло шкоду життю, здоров'ю або майну споживача, він має право на її відшкодування у повному обсязі на підставі ст. 17 Закону України "Про захист прав споживачів".
Окремо в ст. 18 Закону України "Про захист прав споживачів обумовлено, що продукти харчування, упаковані або розфасовані в Україні, мають забезпечуватись інформацією про місце її походження. Відповідно до п. 2 постанови Кабінету Міністрів України від 9 листопада 1996 р. № 1371 "Про вдосконалення контролю якості і безпеки харчових продуктів" товар, який реалізується в роздрібній торгівлі з 1 січня 1997 р. повинен мати на етикетках (упаковці) інформацію в доступній для сприйняття формі, викла-дену відповідно до законодавства про мови щодо загальної назви харчового продукту; маси; складу, в тому числі перелік використаних у процесі виготовлення інших продуктів харчування, харчових добавок, барвників тощо; калорійності; дати виготовлення; терміну придатності до споживання та умови зберігання; найменування та адреси виготівника. Законом України "Про якість та безпеку харчових продуктів і продовольчої сировини" передбачається в маркуванні зазначати ще більш повну інформацію про харчові продукти, яка має подаватися державною мовою України. Відповідно до ст. 7 цього Закону маркування має містити інформацію про:
o загальну назву харчового продукту;
o номінальну кількість харчового продукту в установлених одиницях виміру;
o склад харчового продукту, якщо він виготовлений з кількох складників;
o енергетичну цінність (для харчових продуктів, що її мають);
o дату виготовлення;
o строк придатності до споживання чи дату закінчення строку придатності до споживання;
o умови зберігання;
o позначення нормативного документа для харчових продуктів вітчизняного виробництва;
o найменування та адресу виробника і місце виготовлення;
o умови використання (якщо такі передбачені);
o відсоток сторонніх синтетичних (штучних) домішок;
o застереження щодо вживання харчового продукту дітьми, якщо він не є дитячим харчуванням, а підстави для такого застереження є;
o іншу інформацію, передбачену чинними в Україні нормативними документами, дія яких поширюється на певний харчовий продукт.
Такі вимоги є виправданими, адже продаж неякісних продовольчих товарів може завдати непоправної шкоди громадянам. Відповідно заборонено з 1 січня 1997 р. ввезення на територію України товарів, які не мають на етикетках та пакунках відомостей про товар українською мовою.
12.5. Відповідальність за порушення законодавства про захист прав споживачів
До одного з фундаментальних прав споживачів, проголошених Генеральною Асамблеєю ООН, належить право на безпеку товарів (робіт, послуг), що купуються. Суть його полягає в тому, що споживач має право на те, щоб товари (роботи, послуги) в звичайних умовах їх використання, зберігання і транспортування були безпечними для його життя, здоров'я, навколишнього природного середовища, а також не завдавали шкоди його майну. Це право гарантується державою шляхом встановлення в стандартах обов'язкових вимог до товарів (робіт, послуг).
Але не всі товари, які реалізуються торгівельними підприємствами, мають сертифікати, що підтверджують їх безпечність для життя і здоров'я споживачів; велика кількість фальсифікованих товарів, товарів із простроченими термінами придатності, без відповідних інструкцій реалізуються через торгівельну мережу.
Придбання споживачем товару неналежної якості призводить до небажаних негативних наслідків. Зокрема, споживач позбавляється комфорту, можливості користуватися річчю за призначенням. Використання речі з недоліками може призвести до заподіяння шкоди його життю, здоров'ю, майну тощо. У зв'язку з цим для нього першочергового значення набуває можливість якнайшвидшого відновлення порушеного права та усунення негативних наслідків, спричинених недоліками речі. Звичайно, дисциплінований та добросовісний продавець (виготівник) може сам оперативно усунути негативні наслідки придбання споживачем товару нена-лежної якості. До інших продавців необхідно вживати заходи примусового впливу. Тому важливе значення для споживачів має встановлення ефективного механізму відновлення їх порушених прав. Для цього законодавством передбачаються відповідні санкції щодо продавців (виготівників) та певний порядок задоволення вимог споживачів.
Законодавство України передбачає:
o цивільно-правову відповідальність (ст. 234 Цивільного кодексу УРСР, ст. ст. 14, 17 Закону України від 12 травня 1991 р. № 1023-XII "Про захист прав споживачів");
o адміністративно-правову відповідальність (ст. ст. 156-1, 167-172, 188-2, 244-4 та інші норми Кодексу України про адміністративні правопорушення);
o фінансово-економічну відповідальність (ст. 23 Закону України "Про захист прав споживачів");
o кримінальну відповідальність (ст. ст. 225, 227 Кримінального кодексу України від 5 квітня 2001 р. № 2341-ІІІ) та інші примусові заходи, спрямовані на захист прав споживачів-no купців.
Основним способом захисту порушеного правагромадянина-споживача є відшкодування шкоди, заподіяної товарами (роботами, послугами) неналежної якості.
Закон України "Про захист прав споживачів" (ч. 2 ст. 17) встановлює, що право вимагати відшкодування шкоди, заподіяної товарами (роботами, послугами) неналежної якості, визнається за кожним потерпілим споживачем незалежно від наявності договірних відносин із виготівником (виконавцем, продавцем).
Таким чином, право на відшкодування шкоди визнається не тільки за споживачем, який сам придбав товар (роботи, послуги), будучи однією із сторін відповідного договору купівлі-продажу (підряду), але і за тими громадянами, яким товар (результат роботи) був подарований споживачем, перейшов у спадок, був переданий за договором міни або оренди та ін.
Крім того, право на відшкодування шкоди мають не тільки громадяни, які отримали товар (результат роботи) від споживача за договором, але і будь-який інший громадянин, який постраждав у результаті використання товару (результату роботи) його власником.
Порушення цивільних прав, невиконання або неналежне виконання договірного зобов'язання спричинює для заподіювача шкоди чи боржника певні невигідні для них майнові та інші правові наслідки, в тому числі цивільно-правову відповідальність.
Цивільно-правова відповідальність та інші негативні для порушни-ка правові наслідки полягають у застосуванні до нього таких примусових санкцій:
o стягнення завданих потерпілому збитків;
o стягнення з порушника штрафних санкцій;
o присудження обов'язку виконати зобов'язання в натурі;
o вилучення майна у боржника на користь кредитора для покриття заборгованості;
o застосування до порушника інших засобів, спрямованих на відновлення попереднього майнового стану потерпілого.
Основною і універсальною формою цивільно-правової відповідальності вважається відшкодування збитків, стягнення яких передбачене законом. Відповідно до ст. 204 Цивільного кодексу УРСР під збитками розуміються витрати, зроблені кредитором, втрата або пошкодження його майна, а також не одержані кредитором доходи, які він одержав би, якби зобов'язання було виконане боржником.
Важливе значення для виявлення санкцій цивільно-правової відповідальності має встановлення конкретних їх ознак. Так, існує чотири ознаки юридичної відповідальності:
а) вона є формою державно-примусового впливу на порушників
Loading...

 
 

Цікаве