WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Вищі органи демократичної держави - Реферат

Вищі органи демократичної держави - Реферат

тео-ретиків не бачать необхідності у жорсткому розподілі влад. Вони посилаються на притаманне практиці цих країн явище - часткове злиття або часткове розділення фу-нкцій органів законодавчої і виконавчої влади, якепризводить до так званого змішу-вання влад.
Як наслідок, конституційна практика встановлює положення, котре іноді нази-вають "частковим злиттям персоналу": членами уряду можуть бути тільки депутати парламенту. Іншими словами, одна і таж особа бере участь у реалізації як законода-вчої, так і виконавчої влади. Такий стан передбачається конституціями переважної більшості країн з парламентарними (парламентарно-монархічною і парламентарно-республіканскою) формами правління, а також із змішаною республіканською фор-мою. Він аж ніяк не відповідає вимогам жорсткого розподілу влад, які, навпаки, пе-редбачають неприпустимість поєднання депутатського мандата і членства в уряді.
Реалії державно-політичного життя цілого ряду країн з парламентарними фо-рмами правління спричинили намагання відійти в конституційній теорії від самих ідей розподілу влад і призвели до фактичної відмови від відповідної термінології. Тут широко визнані концепції "дифузії", "розпорошення" державної влади. Згідно з оцін-ками авторів цих концепцій, владні повноваження здійснюються багатьма і різними органами та посадовими особами, між якими далеко не завжди можна провести чіт-ку грань за функціональними ознаками. І чим більше органів здійснюють ці повнова-ження, тим менша ймовірність монополізації влади, тим вужчі можливості для сваві-льного правління.
На думку прибічників таких концепцій, кожний з державних органів має забез-печувати взаємні стримування і противаги. При цьому зміст стримувань і противаг трактується нетрадиційно. До них як звичайно відносять колегіальний характер уря-ду, двопалатність парламенту, порядок взаємовідносин між урядовою партією і опо-зицією, баланс між органами центрального і місцевого самоврядування тощо. Таке трактування стримувань і противаг пояснюється тим, що вони вже давно розгляда-ються не тільки з позицій необхідності запобігти надмірній концентрації державної влади і збалансувати її вищі ланки, а й забезпечити стабільність і сталість у функціо-нуванні всіх найголовніших державних інститутів та політичної системи в цілому.
Ідеї розподілу влад відомі конституційній теорії країн із змішаною республікан-ською формою правління. Наприклад, сучасні французькі конституціоналісти нерідко висловлюються на користь жорсткого розподілу влад. Проте, намагаючись пристосу-вати ці ідеї до існуючих у країні державно-політичних реалій, деякі з них пропонують уточнити поняття законодавчої і виконавчої влади. Функції уряду при цьому не зво-дять тільки до виконання законів. Навпаки, на думку відповідних авторів, єдина уря-дова , або управлінська функція певною мірою вбирає в себе законодавчу функцію. Це призводить до того, що остання більше не ототожнюється з діяльністю парламен-ту.
Існує серед французьких вчених й інший погляд, за яким різниця між законо-давчою і виконавчою владою не має принципового значення., адже лідер партії пар-ламентської більшості фактично володіє і тією і іншою. Він керує урядом і контролює цю більшість. Тому говорити, що законодавча і виконавча влади розподілені, буде, на думку адептів такого підходу, неправильним, а справжній поділ має місце між урядом і опозицією.
Ці та інші теоретичні концепції в цілому узгоджуються зі змістом чинної консти-туції Франції, де сполучаються елементи жорсткого розподілу влад з інститутами па-рламентарної республіки. Зокрема, конституція фіксує принцип несумісності членст-ва в уряді з депутатським мандатом, що, як зазначалось, властиво президентській республіці. З іншого боку, в основному законі закріплений принцип політичної відпо-відальності уряду перед парламентом, котрий характеризує парламентарні форми правління.
В цілому слід підкреслити, що на практиці йдеться, по суті, не про розподіл влад або влади, а про розділення, поділ владних функцій між вищими органами держави. Тим самим формулу "розподіл влад" можна без особливих застережень замінити на формулу "розподіл державних функцій". Сказане не заперечує значущо-сті ідей розподілу влад, які служать основою для створення загальних гарантій демо-кратичної організації суспільства і держави. Ці ідеї мають насамперед політичне зву-чання, хоча не слід заперечувати їх характер як юридичної цінності.
Реалізація на практиці відповідних ідей створює той стрижень, який покладе-ний в основу конституційного механізму здійснення влади, складовими якого є вищі органи.
Парламент
Значну увагу в характеристиці вищих органів сучасної держави як звичайно приділяють парламентам. Вони розглядаються як органи законодавчої влади, а іноді і як такі, що своєю діяльністю формально забезпечують функціонування і саме існу-вання інших вищих органів.
За визначенням, парламенти - це виборні і колегіальні вищі органи держави, які функціонують в умовах демократичного правління і мають своїми головними пов-новаженнями повноваження в сфері законотворчості. В унітарних державах парла-менти формуються на загальнонаціональному рівні, у федераціях - також і на рівні їх суб`єктів. В останньому випадку повноваження законодавчих органів двох рівнів ро-змежовуються на засадах, визначених федеральною конституцією.
Діяльність парламентів визначає характер і зміст парламентаризму. Парламе-нтаризм - це система такої взаємодії держави і суспільства, для якої характерними є визнання провідної або , в наш час, особливої і достатньо суттєвої ролі в здійсненні державно-владних функцій загальнонаціонального постійно діючого представниць-кого органу. Таке визначення парламентаризму означає, що його не слід пов`язувати з якимись конкретними формами державного правління. Явище парламентаризму в тій чи іншій формі притаманне кожній демократичній країні.
Характеристика парламентаризму набуває завершеності тільки тоді, коли вра-ховуються структура і організація, зміст компетенції і головні напрями діяльності са-мих представницьких органів. Розгляд цих питань дозволяє скласти об`єктивну уяву про те, як реалізуються засади теорії народного представництва, наскільки їх приро-да відповідає політичним потребам сьогодення. Тільки через аналіз загальних зако-номірностей побудови та визначення основних функцій парламентів і при врахуван-ні відповідних особливостей, притаманних окремим країнам, можна встановити ре-альну роль представницьких органів у здійсненні державної влади, їх справжнє місце в державному механізмі.
Термін "парламент" має узагальнююче значення. Представницькі органи нерід-ко носять іншу офіційну назву. Найбільш поширеною з них є національні збори. Ця назва досить вдало передає характерні риси парламенту як загальнодержавного
Loading...

 
 

Цікаве