WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Історія розвитку інвестиційного законодавства в Україні - Реферат

Історія розвитку інвестиційного законодавства в Україні - Реферат

Історія розвитку інвестиційного законодавства в Україні
В Російській імперії кінця XIX століття - на початку XX століття не було спеціального законодавства про інвестиційну діяльність. На початку століття були прийняті торгове, банківське, акціонерне та інші законодавства, що забезпечували відповідні умови для діяльності вітчиз-няних та іноземних інвесторів.
Ведучи мову про економічну політику Центральної Ради у соціально-економічній сфері, необхідно зазначити, що формальне скасування приватної власності на поміщицькі, удільні, монастирські, кабінетські та церковні землі, проголошення цих земель, а також лісів, вод і надр власністю трудового народу, запровадження державного контролю над випуском продукції промисловості, банками, монополізація найважливіших галузей торгівлі, в тому числі і зовнішньої, залізної, вугільної, тютюнової промисловості в умовах загального економічного хаосу та розрухи, які мали місце внаслідок першої світової війни та недоліків у державному управлінні економікою, не були сприятливими факторами для вкладення вітчизняних та іноземних капіталів у економіку України.
З метою припинення анархії в країні та встановлення твердої влади 29 квітня 1918 р. на Конгресі організації партії Українських хліборобів-землевласників гетьманом України було обрано Павла Скоропадського. У своєму маніфесті "До громадян України" він повернув право приватної власності, надав повну свободу в економічній і фінансовій сферах, широкі можливості приватній ініціативі. Проте ні гетьманському урядові, ні в подальшому Директорії не вдалося стабілізувати ситуацію в економічній сфері.
Досвід використання іноземних інвестицій було напрацьовано у Радянському Союзі за часів НЕПу у 20-ті роки нашого століття. B.I. Ленін надавав виняткового значення концесіям та змішаним товариствам як формам залучення іноземного капіталу. Багато концесійних угод було підписано із компаніями Німеччини, Англії, США, Франції та деяких інших країн. Однак, участь іноземного капіталу в народному господарстві країни була невеликою. На 1 жовтня 1928 p. інвестований в рамках кон-цесійних угод капітал складав біля 60 млн. крб '.
На відміну від дореволюційної Росії, залучення іноземного капіталу після революції вимагало створення особливих умов, особливого правового регулювання. Це було викликано тим, що іноземний капітал був чужим за своїм походженням та приватно-правовою природою для нової соціалістичної правової системи.
Правові основи концесійної політики були сформульовані ще в 1918 р. в перших документах уряду Радянської республіки. В цих документах, зокрема передбачалося, що концесіонер повинен був:
o дотримуватися радянського законодавства;
o продавати частину виробленої ним продукції уряду РРФСР за ринковими цінами;
o зарубіжний капітал міг залучатися для організації державних підприємств в Росії з наданням йому в якості компенсації права на оренду невикористаних природних багатств, з наданням йому гарантій виплати відсотків на затрачений капітал, певних пільг;
o за Радянським урядом мало залишатися право участі в доходах та викупу підприємств по закінченні певного строку.
Вищеназвані принципи пізніше увійшли до Декрету Ради Народних Комісарів РРФСР "Загальні економічні та юридичні умови концесій", прийнятого 23 листопада 1920 p. В його вступній частині відзначалося, що РНК поставила практичну проблему залучення технічних сил та матеріальних засобів промислове розвинутих держав як з метою відновлення в Росії однієї із основних баз сировини для всього світового господарства, так і для розвитку виробничих сил взагалі, що були підірвані першою світовою війною. Концесійні договори мали намір укладати із відомими, такими, що заслуговують поваги, іноземними промисловими товариствами та організаціями.
Умовами надання концесій в Декреті називалися такі:
' Богуславский М. М. Правовое положение иностранных инвестиций.- М.:СОВИНТЕРЮР,- 1993.- С. 6.
o концесіонеру надавалася винагорода частиною продукту, що була обумовлена в договорі, з правом вивезення за кордон (тут ми спостерігаємо надання права на репатріацію прибутків);
o концесіонеру обіцяли надання торгових переваг в разі застосування ним особливих технічних вдосконалень в великих розмірах (в цьому положенні ми спостерігаємо зародження надання пільг інвесторам залежно від якісних характеристик інвестиції);
o залежно від характеру та умов концесії продовжувалися строки концесії для забезпечення повного відшкодування концесіонеру за ризик та вкладені в концесію технічні засоби;
o концесіонеру надавалося право найму робітників та службовців для своїх підприємств на території РРФСР з дотриманням Кодексу законів про працю або спеціального договору, що гарантував дотримання, у відношенні до них, "певних умов праці.
В названому Декреті були також визначені гарантії від націоналізації, конфіскації, реквізиції та односторонньої зміни будь-якими розпорядженнями чи декретами уряду умов концесійного договору, які надавалися урядом РРФСР іноземним інвесторам.
У 1922 p. були створені Концесійний комітет при Держ-плані та Комісія по змішаним товариствам при Раді праці та оборони. У 1923 p. вони були об'єднані у Головний концесійний комітет при Раді Народних Комісарів СРСР. Функції цього органу визначалися Декретом Ради Народних Комісарів від 21 серпня 1923 p. Концесійні комісії були створені при раднаркомах союзних республік, а також у при ряді наркоматів. У 1925 p. було розширено закордонний апарат, що займався встановленням концесійних зв'язків. На додаток до вже існуючих концесійних комісій, в Берліні та Лондоні були створені такі ж комісії в Римі, Токіо, Парижі та Стокгольмі.
Політика залучення іноземного капіталу на початку 20-х років допускала, поряд з концесіями, створення змішаних товариств за участю іноземних компаній, насамперед торгових, а також продаж іноземцям акцій підприємств у разі збереження за державою контролю за цими підприємствами.
Протягом 20-х років приймалися нормативні акти, що сприяли.розвитку концесій та залученню іноземного капіталу в інших формах. Так, у травні 1926 p. Рада Народних Комісарів РРФСР прийняла постанову про пільги, що надавалися в рамках концесій при спорудженні житла, фабричних споруд та інших дромислових-об'єктів. 4 дид-ня 1928 p. РНК затвердила Оcновні положення по залученню іноземного капіталу до народного господарства СРСР, а Держплан розробив орієнтовний план концесійних об'єктів. В цих документах йшлося про те, що кошти насамперед слід направляти на добування кольорових металів, в машинобудівну, паперову та деякі інші галузі промисловості та, крім того, в малоосвоен! райони країни (таким чином, в державному управлінні за допомогою іноземних інвестицій почала зароджуватися практика визначення пріоритетних галузей економіки, до яких бажано їх залучати). Важливим є те, що цими документами була передбачена можливість надання концесіонерам мит-них, податкових та інших пільг.
Таким чином, в 20-ті роки була створенапевна організаційно-правова база для залучення іноземного капіталу. Однак з політичних причин використання іноземного капіталу в СРСР не набуло свого розвитку. Починаючи з 1928-1929 років нові
Loading...

 
 

Цікаве