WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Діяльність суду і прокуратури України по забезпеченню законності правових актів місцевих органів влади в період з 1945 по 1991 рр.(реф - Реферат

Діяльність суду і прокуратури України по забезпеченню законності правових актів місцевих органів влади в період з 1945 по 1991 рр.(реф - Реферат

весь урожай з цих земель зібрати і передати Дубівській школі [4, 3];
2) рішення про накладення дисциплінарних стягнень;
3) незаконні рішення про накладення адміністративних стягнень. Так, виконавчий комітет Ростанської сільської ради Любомльського району прийняв незаконне рішення про накладення штрафу в сумі 50 крб. на громадянина Сахарука за виготовлення самогону [4, 4];
4) незаконні рішення про відмову в дачі згоди на притягнення до кримінальної відповідальності депутатів, які скоїли злочини.
За 1967 р. органами прокуратури виявлено 595 незаконних правових актів. На виявлені порушення винесено 429 протестів та 471 подання.
Найбільш поширеними були рішення і дії місцевих органів влади та їх посадових осіб, які в тій чи іншій мірі порушували права і свободи громадян.
Наприклад, голова Торчинської селищної ради незаконно відмовив у прописці громадянину Стояновичу А.А. в одному з будинків, що належав на праві власності його синові та дочці [5, 2].
Усього за період з 1961 по 1970 рр. органами прокуратури Волинської області було винесено 1745 протестів і 1587 подань на незаконні рішення місцевих рад та їх виконавчих комітетів та на протиправні дії їх посадових осіб.
З 1971 р. відбувається розширення бюрократичного апарату, органи виконавчої влади узурпували значну частину законодавчих функцій. Щорічно апарат управління зростав на 300-500 тисяч чоловік, досягнувши у 80-х роках 18 мільйонного рубежу. Лише за 1975-1985 рр. кількість союзно-республіканських і союзних міністерств, відомств і державних комітетів в УРСР збільшився приблизно на 20 % [13, 5].
Зростаючи кількісно, виконавчий апарат нарощує випуск інструкцій, наказів та інших підзаконних актів. Наприкінці 70-х років тільки в управлінні народним господарством їх накопичилося до 200 тисяч [11, 36].
Суперечачи чинному законодавству, а подекуди й один одному, ці документи створювали цілу низку протиріч, зокрема виникали неабиякі проблеми при їх застосуванні та реалізації. Це було характерним і для місцевих органів державної влади.
До 1977 р. суди в цивільно-процесуальному порядку розглядали приблизно 30 видів справ, пов'язаних із судовою оцінкою законності й обґрунтованості індивідуальних рішень органів державного управління, які в тій чи іншій мірі зачіпали права громадян [14, 22-32].
Відповідно до Закону СРСР від 30 червня 1987 р. про процедуру судового оскарження протиправних і таких, що порушують права громадян, дій офіційних осіб у першій половині 1988 рр. в Україні було розглянуто 187 позовів. Після доповнення 31 жовтня 1995 р. цивільно-процесуального кодексу України главою 31-А судами розглянуто вже більше 10 тисяч таких справ [15, 56].
Основні положення про організацію і діяльність прокурорських органів у цей період були сформульовані в Конституції СРСР 1977 р., яка визначала зміст, цілі та завдання прокурорського нагляду, принципи побудови і діяльності прокурорської системи, структуру органів прокуратури. В Конституції зазначалося, що найвищий нагляд за точним і однаковим виконанням законів усіма міністерствами, державними комітетами і відомствами, підприємствами установами і організаціями, виконавчими і розпорядчими органами місцевих рад, колгоспами, кооперативними та іншими громадськими організаціями, службовими особами, а також громадянами на території України здійснюється Генеральним прокурором СРСР та підлеглими йому Прокурором УРСР і нижчестоящими прокурорами.
На підставі і відповідно до Конституції СРСР 30 листопада 1979 р. Верховна Рада СРСР прийняла Закон про прокуратуру СРСР, де визначалися завдання, основні напрями, принципи організації та діяльності органів прокуратури, а також система цих органів. Згідно з цим Законом прокуратура являла собою виключно централізовану систему з широкими повноваженнями Генерального прокурора СРСР. Іншого за умов функціонування командно-адміністративної системи управління і не могло бути [1, 63].
За 1971 р. виконавчі комітети місцевих рад прийняли 54 незаконних рішення і розпорядження.
Наприклад, заступник голови виконавчого комітету Старовижівської селищної ради видав розпорядження № 52 (дата не вказана) про заборону прийому громадян на роботу без відома уповноваженого по використанню трудових ресурсів. Цим розпорядженням категорично заборонено керівникам установ і організацій приймати на роботу громадян без відома уповноваженого по використанню трудових ресурсів. Було запропоновано кожен випадок прийому на роботу робітника чи службовця погоджувати з уповноваженим по використанню трудових ресурсів і тільки після одержання направлення від нього зараховувати на роботу [6, 15].
Це розпорядження видано з порушенням закону про працю і тому після протесту було скасоване як незаконне.
Усього за 1971 р. органи прокуратури Волинської області виявили 534 незаконні правові акти, на які принесено 285 протестів і 414 подань. Проте незаконні накази, рішення і розпорядження за ініціативою виконавчих комітетів у 1969 р. не скасовувалися.
Нині підготовлено проект Адміністративно-процесуального кодексу України. Він передбачає, що адміністративну юрисдикцію здійснюють адміністративні суди трьох інстанцій: першої, апеляційної та касаційної.
Таким чином, аналізуючи історію розвитку судового контролю за законністю в сфері державного управління в нашій країні можна зробити висновок, що теорія і практика судового контролю пішли по шляху поступового, еволюційного розширення компетенції загальних судів щодо вирішення адміністративно-правових спорів.
Історико-правовий аналіз юридичної літератури, документів прокурорсько-слідчої та судовоїпрактики досліджуваного періоду дає змогу говорити про те, що діяльність прокуратури як органу державної влади з дня її створення й по нинішній час спрямована на забезпечення верховенства закону, охорону та захист інтересів держави і суспільства, підтримання державного обвинувачення, боротьбу зі злочинністю та зміцнення правопорядку, забезпечення дотримання прав і свобод людини і громадянина.
Підсумовуючи вищевикладене, можна зробити висновок, що поєднання судового контролю і прокурорського нагляду в боротьбі з порушенням законів при виданні правових актів державними органами є важливою передумовою позитивних зрушень у стані законності.
Література
1. Басков В.И. Прокурорский надзор в СССР. - М., 1990. - 217с.
2. Державний архів Волинської області (далі - ДАВО) ф. 24, оп. 4, спр. 5, арк. 2.
3. ДАВО ф. 24, оп. 4, спр. 13, арк. 103.
4. ДАВО ф. 511, оп. 1, спр. 184, арк. 4.
5. ДАВО ф. 511, оп. 1, спр. 210, арк. 2
6. ДАВО ф. 511, оп. 1, спр. 238, арк. 15
7. ДАВО ф. 511, оп. 2, спр. 26, арк.37
8. ДАВО ф. 511, оп. 6, спр. 142, арк. 25.
9. ДАВО ф. 511, оп. 6, спр. 233, арк. 54.
10. Історія держави і права України. У двох частинах. Ч. 2 / За ред. А.Й.Рогожина. - К., 1996. - 448 с.
11. История Отечества (краткий очерк). В 2-х выпусках. Вып. 2 - М., 1992.
12. Кульчицький В.С., Тищик Б.Й. Історія держави і права України: Навчальний посібник. - Львів, 2000. - 400 с.
13. Попов В. Проблеми вдосконалення планування і управління народним господарством. - Економіка Радянської України. - 1986. - № 3.
14. Ремнев В. Право жалобы и административная юстиция в СССР. - Советское государство и право. - 1986. - № 6.
15. Стефанюк В.С. Судовий контроль за діяльністю органів державної влади. - Вісник Верховного Суду України. - 1998. - № 1(7).
16. Угриновська О.І. Судовий захист суб'єктивних прав громадян в сфері адміністративно-правових відносин. Автореферерат дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук. - Львів, 2000. - 19 с.
Loading...

 
 

Цікаве