WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Поняття, система, особливості здійснення і захисту репродуктивних прав фізичної особи - Реферат

Поняття, система, особливості здійснення і захисту репродуктивних прав фізичної особи - Реферат

Поняття, система, особливості здійснення і захисту репродуктивних прав фізичної особи

Трансформація суспільних пріоритетів, яка відбулась у зв'язку із відходом України від соціалістичного минулого та прагненням інтегруватись до єдиного європейського простору, ставить перед нами проблему гармонізації та адаптації національного галузевого законодавства до загальноєвропейських стандартів. Стрижнем такого реформування повинна стати людина та непорушність і правова гарантія її прав, свобод та охоронюваних законом інтересів. Особливу увагу в цьому процесі слід приділяти саме фундаментальним правам людини і громадянина, до яких слід відносити право на життя, здоров'я, честь та гідність, свободу та особисту недоторканість тощо. І одними із таких фундаментальних прав особи є її репродуктивні права.

Актуальність питання правового закріплення репродуктивних прав та гарантій їх здійснення полягає також і в тому, що на сьогодні в Україні протягом останніх десяти років чисельність населення України зменшилася майже на чотири з половиною мільйони осіб (з 52 до 47,5 млн.), різко знизилася народжуваність, зросла смертність, зокрема смертність людей працездатного віку. Все це спричиняє випереджаюче скорочення працездатного населення, небезпечне зменшення трудового і демовідтворюючого потенціалу, що загрожує сповзанням України в деградаційну спіраль, за якою робоча сила вибуває і не відтворюється. На демографічній ситуації в країні негативно позначається наростання міграційних процесів від'їзд багатьох громадян України на постійне проживання до інших держав, а також пошук мільйонами людей роботи за кордоном.

Проте, з огляду на неабияку актуальність цієї проблеми, слід констатувати, що питання репродуктивних прав на сьогодні в юридичній літературі практично не піднімається. Окремі аспекти даного питання досліджувались у вітчизняній та зарубіжній юридичній літературі такими авторами, як-от: С. Алексєєв, П. Рабинович, О. Лукашева, З. Ромовська, М. Малєїна, Л. Красав-чикова, М. Апраніч, О. Баллаєва, Т. Дробишевська, Г. Романовський, Л. Красицька, О. Хазова та ін. Однак, в переважній більшості випадків, питання репродуктивних прав розглядається або в контексті права на життя, або в контексті права на здоров'я, або ж у розумінні його як загального конституційного права. Тому метою цієї статті, буде визначення поняття репродуктивних прав як особистих немайнових прав фізичної особи, а також встановлення їх місця в системі особистих немайнових прав та розкриття особливостей їх реалізації та цивільно-правового захисту.

І хоча певні кроки з поліпшення правового регулювання відносин у сфері реалізації репродуктивної функції здійснюються вже і в Україні2, однак в чинному законодавстві і досі не закріплено поняття репродуктивних прав. На міжнародному ж рівні, питанню легального закріплення репродуктивних прав фізичної особи надається суттєве значення. Вперше поняття репродуктивних прав було закріплено в п.7.2. Програми дій Міжнародної конференції по народонаселенню та розвитку (Каїр, 5-13 вересня 1994 р.)3 та отримало подальший розвиток у п.95 Платформи дій (Platform of Action), що була затверджена за результатами Четвертої Всесвітньої конференції по становищу жінок (Пекін, 4-15 вересня 1995 р.). В цьому акті зафіксовано, що репродуктивні права ґрунтуються на визнанні основного права:

а) усіх подружніх пар та окремих осіб вільно приймати відповідальне рішення щодо кількості своїх дітей, інтервалів між їх народженням та часом їх народження;

б) на необхідні для цього інформацію і засоби;

в) на досягнення максимально високого рівня сексуального та репродуктивного здоров'я, включаючи право приймати рішення з питань, що стосуються репродуктивної поведінки в умовах відсутності дискримінації, примушування та насилля.

Певним чином детерміновані з огляду на проголошені вище принципи репродуктивні права і в законодавстві зарубіжних країн. Так, в Законі Киргизької Республіки "Про репродуктивні права громадян" у ст.1 визначається, що під "репродуктивними правами" слід розуміти права громадян на охорону їх репродуктивного здоров'я та вільне прийняття рішень щодо народження чи відмови від народження дитини у шлюбі чи поза ним, а також на медико-соціальну, інформаційну та консультативну допомогу у цій сфері.

Відсутнє єдине тлумачення репродуктивних прав і в юридичній літературі. Так, окремі автори, поділяючи підхід, що закріплений у Пекінській платформі дій, вважають, що репродуктивні права є комплексним інститутом, сукупністю повноважень, які носять надгалузевий характер. При цьому, як зазначається, репродуктивні права включають в себе передбачені у Пекінській платформі дій повноваження та віднаходять своє втілення у праві на недоторканість приватного життя, праві на отримання інформації та праві на охорону здоров'я7. Натомість, інші автори вважають, що таке розуміння репродуктивних прав є доволі обмеженим та розуміють репродуктивні права дещо ширше, аніж різновид права на охорону здоров'я. При цьому, більш правильним, на їх думку, є розуміння репродуктивних повноважень як забезпечення права на життя і їх "реліктовою природою" буде саме право на життя8. Інколи в юридичній літературі репродуктивні права розуміють через призму правового регулювання репродуктивної поведінки, які обумовлені диференціацією людей за статтю та існуючою у суспільстві гендерною ієрархією. Під репродуктивною поведінкою же розуміють соціально інституціоналізовані переваги та обмеження, які зафіксовані правом та виражені у санкціонованих державою нормах та правилах поведінки людей і закріплені у юридичних та адміністративних актах.

На нашу думку, репродуктивні права беззаперечно є комплексною сукупністю можливостей фізичної особи, що спрямовані на забезпечення святої місії людини – відтворення собі подібних. Однак розуміння репродуктивних прав виключно як складової права на охорону здоров'я також вважаємо доволі вузьким розумінням, оскільки цим правам властива і низка позитивних повноважень. В той же час, вважаємо, що і тлумачення репродуктивних прав виключно як складової права на життя, що сприйняв до речі і ЦК України, також є недопустимим, оскільки право на життя має свою чітко визначену структуру щодо володіння та користування життям для задоволення власних потреб та інтересів. І навіть попри те, що в тій чи іншій мірі репродуктивні права забезпечують право на життя, вони не є тотожними, оскільки в такому випадку відсутність у особи можливостей здійснення репродуктивних прав трактувалася б як порушення права на життя, що є нелогічним. Окрім цього, ці права відмежовуються за об'єктом. Так, якщо об'єктом права на життя є особисте немайнове благо - життя особи носія цього права, то об'єктом репродуктивних прав є здійснення репродуктивної функції, що спрямоване на зачаття життя інших осіб. Тому репродуктивні права повинні розглядатись як система відокремлених особистих немайнових прав фізичних осіб, що забезпечують її природне існування та спрямовані на здіснення репродуктивної функції фізичних осіб.

До системи репродуктивних прав як особистих немайнових прав фізичної особи слід було б відносити:

1) право на репродуктивний вибір;

2) право на репродуктивне здоров'я;

3) право на інформацію про репродуктивні права;

4) право на таємницю реалізації репродуктивних прав;

5) право на захист репродуктивних прав.

Право на репродуктивний вибір включає в себе можливість фізичних осіб приймати рішення стосовно кількості дітей та часу їх народження в шлюбі чи поза ним, інтервали між їх народженням, а також інші повноваження, що пов'язані із плануванням сім'ї.

Розглядаючи питання права на репродуктивне здоров'я, слід визначитись з особистим немайновим благом репродуктивного здоров'я, під яким відповідно до нормативів Всесвітньої організації охорони здоров'я (далі – ВООЗ) розуміють стан повного фізичного, розумового та соціального благополуччя, а не просто відсутність хвороб та недуг у всіх питаннях, що стосуються репродуктивної системи та її функцій і процесів (п.7.2 Каїрської Програми дій та п. 94 Пекінської платформи дій). Однак така галузева калька загального розуміння здоров'я піддавалась у юридичній літературі справедливій критиці внаслідок своєї ідеальної абсолютності та юридичної непридатності. Тому, на нашу думку, більш правильним було б розуміти під поняттям репродуктивне здоров'я певний стан організму фізичної особи, який визначається низкою кількісних та якісних показників і характеризує її здатність до репродуктивного відтворення. В той же час фізична особа, реалізуючи своє право на репродуктивне здоров'я, може:

1) володіти репродуктивним здоров'ям, тобто вчиняти певну поведінку, яка б свідчила, що ця особа є носієм конкретно визначеного репродуктивного здоров'я;

2) користуватись своїм репродуктивним здоров'ям, тобто використовувати своє репродуктивне здоров'я, в тому числі і шляхом укладення відповідних правочинів, наприклад, щодо сурогатного материнства чи донорства статевих клітин;

3) розпоряджатись своїм репродуктивним здоров'ям, тобто вчиняти діяння, що спрямовані на відновлення, підтримання, покращення (підвищення) чи погіршення (зниження) стану репродуктивного здоров'я, шляхом відповідних медичних маніпуляцій, аж до припинення репродуктивної функції. Розпорядження репродуктивним здоров'ям може здійснюватись шляхом таких, передбачених законом можливостей: а) лікування безпліддя; б) штучного запліднення; в) перенесення зародка в організм жінки (імплантації ембріону); г) відкладеного батьківства (зберігання статевих клітин шляхом їх кріоконсервації); д) використання контрацепції; е) стерилізації; є) штучного переривання вагітності.

Беззаперечно, що в цій статті ми не в змозі детально описати кожну із зазначених можливостей на розпорядження репродуктивним здоров'ям, оскільки правовому забезпеченню кожної з них може бути присвячене окреме дослідження. Тому ми зупинимось лише на короткій характеристиці найбільш важливих аспектів цих складових повноваження по розпорядженню репродуктивним здоров'ям задля вималювання загальної схеми повноваження загального права на репродуктивне здоров'я. Як вже було зазначено, що наявність у особи права на розпорядження власним репродуктивним здоров'ям свідчить про можливість фізичної особи здійснювати певні передбачені законом діяння по відновленню, підтриманню, покращенню (підвищенню) чи погіршенню (зниженню) стану власного репродуктивного здоров'я, аж до припинення репродуктивної функції.

До першої категорії повноважень, які спрямовані на відновлення репродуктивної функції фізичних осіб, які її вже втратили, належить можливість здійснювати лікування безпліддя. Відповідно до стандартів ВООЗ безпліддя (ненавмисна бездітність) розглядається саме як хвороба, право на зцілення якої відноситься до одних з найважливіших прав людини12. Вважаємо, що право на лікування безпліддя може реалізовуватись за вільною згодою інформованої дієздатної фізичної особи шляхом здійснення відповідних медичних маніпуляцій, в тому числі із застосуванням сучасних допоміжних репродуктивних технологій, у ліцензованих медичних закладах.

Loading...

 
 

Цікаве