WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Становлення муніципальної влади в Україні - Реферат

Становлення муніципальної влади в Україні - Реферат

Становлення муніципальної влади в Україні

Однією з найважливіших проблем, що постала перед державою в Україні, є проведення адміністративної та муніципальної реформ. А це потребує і суттєвого реформування всього змісту адміністративного і муніципального права, що є необхідною умовою і засобом реалізації норм Конституції у найважливішій сфері адміністративно-правової регламентації відносин між органами влади і громадянами.

Окрім цього, реформування політичного та економічного життя України на сьогодні гостро ставить проблему ефективності державного управління та місцевого самоврядування. Однак в сучасній юридичній літературі немає єдиної точки зору щодо співвідношення даних понять та їх ролі і місця в сучасних умовах. Вказані питання стали об'єктом підвищеного інтересу таких науковців, як: Є.Г. Амніци, О.В. Батанова, В.А. Григор'єва, Ю.В. Крестьєвої, В.В. Кравченка, А.Р. Крусяна, М.Ф. Орзіха, В.Ф. Погорілка, А.Т. Тертишного, А.О. Чемериса, Ю.С. Шемшу-ченка та ін. Однак переважна більшість вчених не розглядають питання співвідношення державної влади та місцевого самоврядування у нерозривному поєднанні, виокремлюючи домінанту одних над іншими. Запропонована ж стаття присвячується питанням юридичної природи публічної влади та її впливу на права людини, які, враховуючи історичний досвід організації управління на місцях, сучасну законодавчу практику зарубіжних країн та чинне законодавство України, повинні вирішуватись саме у площині підняття ролі людини у прийнятті публічних рішень. Політико-правовою підставою існуючої недооцінки цієї ролі можна вважати застаріле уявлення про право як будь-який офіційний акт суб'єкта державної влади, що вважається вираженням волі "всього народу".

За Конституцією України народ є носієм суверенітету і єдиним джерелом влади. Згідно зі статтею 5 Конституції України народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування. На цій підставі А.О. Чемерис вважає, що таким чином законодавством затверджено механізм поєднання інтересів народу, держави та територіальних громад. З цього конституційного положення прямо випливає теза, що місцеве самоврядування займає окреме місце в політичній системі суспільства і його слід розглядати як окрему форму реалізації народом належної йому влади.

Конституція України традиційно поділяє демократію на безпосередню та представницьку. Але на відміну від попередніх конституцій пріоритетною формою демократії, яка є основою, вона визнає безпосередню демократію. Це є цілком логічним, закономірним і реальним. Адже безпосередня демократія, яка виникло раніше представницької, є природним правом народу. Акти (рішення) безпосередньої демократії не потребують будь-якого затвердження. Шляхом безпосередньої демократії приймаються, насамперед, найважливіші нормативно-правові акти: конституції, закони, акти про внесення до них відповідних змін (доповнень) та інші акти, які безпосередньо виражають волю народу.

За своєю суттю безпосередня демократія відповідно до положень Конституції (ст.ст. 5, 36, 69 та ін.) є, насамперед, прямим волевиявлення народу або його волевиявленням через політичні партії, засоби масової інформації та інші складові механізму безпосередньої демократії. Таким чином, безпосередня демократія є безпосередньою реалізацією народом волі щодо власних інтересів, власної долі (в цілому чи щодо частини суспільства або окремих осіб).

Отже, за своєю суттю безпосередня демократія є безпосереднє абсолютне чи відносне волевиявлення – всього народу або його частини в незаборонених Конституцією та законах формах.

У науковій літературі дискутується питання про те, чи є місцеве самоврядування, а, відповідно, і здійснення публічної самоуправлінської влади, проявом народовладдя. Здається, що це питання має принципове значення не тільки для визначення природи публічної самоуправлінської влади, але й становлення суб'єктно-об'єктної та структурно-функціональної її характеристик. Дійсно, якщо розглядати місцеве самоврядування як одну із форм демократії, то як наслідок витікає висновок, згідно з яким суб'єктом місцевого самоврядування є безпосередньо народ, тобто "громадяни України всіх національностей" (Преамбула Конституції України), що певним чином входить у колізію зі ст. 140 Основного Закону, яка визначає місцеве самоврядування як "право територіальної громади". Відповідно до Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" (статті 1, 2) кваліфікуючими ознаками територіальної громади визнається: наявність територіального колективу жителів певного чи кількох населених пунктів; спільне ("об'єднане") їх проживання в межах села, селища, міста; належність їх до певної самостійної адміністративно-територіальної одиниці; наявність спільного адміністративного центру територіального колективу.

Таким чином, існує специфіка у нормативному закріпленні та реалізації публічної влади на рівні місцевого самоврядування. Та обставина, що територіальну громаду складають не тільки громадяни України, а також інші фізичні особи, які проживають на відповідній території, не дає можливості прирівняти місцеве самоврядування до конкретної форми народовладдя. Тому слід погодитися з думкою А.Р. Крусян про хибність ототожнення термінів "народовладдя" та "місцеве самоврядування", "народне" і "місцеве" самоврядування. Насамперед ці явища розрізняються за суб'єктним складом, оскільки місцеве самоврядування реалізується територіальною громадою, яка на місцевому рівні здійснює гарантовану державою самоуправлінську діяльність6.

На відміну від Українського народу, територіальна громада не володіє суверенітетом. У цьому випадку "суверенні права держави трансформуються у самоуправлінські повноваження територіальних колективів". Тому суб'єктом місцевого самоврядування повинна визнаватися власне територіальна громада, яка, на думку М.П. Орзіх, виступає як "нормативно-правова модель самоорганізації населення з відповідними організаційними структурами, які здатні виражати, реалізувати та захищати територіальний інтерес в якості права і законного інтересу місцевого самоврядування".

Таке становище місцевого самоврядування в політичній системі, на думку В.Є. Чиркіна, дозволяє характеризувати його як самостійну (поряд з державною владою) форму публічної влади – публічну владу територіальної громад8.

Більшість вчених вбачають тісний взаємозв'язок між державою та місцевим самоврядуванням. Зокрема, місцеве самоврядування розглядається як "специфічна частина державного механізму", організація публічної влади на місцях, "публічна влада територіального колективу" тощо. Незважаючи на певні розбіжності у цих поглядах, можна констатувати, що їх об'єднує визнання місцевого самоврядування як автономної по відношенню до державної влади системи управління суспільством.

Місцеве самоврядування можна розуміти як поєднання форм безпосередньої демократії, коли населення вирішує справи місцевого значення, а також представницької демократії, тобто через систему органів влади та посадових осіб, що формуються шляхом виборів територіальною громадою.

Безумовно, діяльність місцевих представницьких та виконавчих органів має за мету і вирішення питань місцевого значення, тому органи держави і громадського самоврядування повинні взаємодіяти між собою.

Російські вчені Є. Аніміца та А. Тертишний розуміють самоврядування як "відносно автономне функціонування будь-якої громадської організації, яке забезпечується прийняттям членами певної організації норм та рішень, що стосуються її життєдіяльності, передачею за історичною естафетою традиційних соціокультурних цінностей та навичок соціальної поведінки, спільним веденням цими індивідами спільних для них справ, відсутністю в організації розриву між суб'єктом і об'єктом управління". На основі цього визначення автори виводять такі ознаки місцевого самоврядування: відмінність у характері влади у порівнянні з державною; специфічне коло повноважень цих органів; принцип локально-територіальної обмеженості; місцеве самоврядування як сукупність виборних та інших органів й інститутів влади; спільність населення територіальної громади; єдність самостійності та відповідальності цих органів; здійснення місцевого самоврядування, виходячи з інтересів населення відповідної території; місцеве самоврядування опирається на правову основу, засновану державою.

Loading...

 
 

Цікаве