WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Історичні витоки сучасного розуміння закону в Україні - Реферат

Історичні витоки сучасного розуміння закону в Україні - Реферат

Але попри всі неузгодженості та подвійності тлумачення думок дореволюційних вчених, можна досить впевнено стверджувати використання цих поглядів сучасною правовою доктриною. Наприклад, ідея загальної формальної рівності перед законом при особистій нерівності покладена в основу лібертарної теорії права, яка була запропонована В.С. Нерсесян-цем і активно пропагується в наш час в Росії.

5) Юридична сила закону. У зв'язку із фактичною залежністю управління держави від правлячого монарха, чітка і однозначна ієрархія нормативних правових актів постійно змінювалась. Але "де-юре" найвищим серед нормативно-правових актів держави були Основні державні Закони15, які "мають би містити найсуттєвіше, що стосується основ державного життя"16, далі слідували звичайні закони, які містять положення стосовно регулювання суспільних відносин, спираючись на основні (конституційні) закони. Укази Імператора, в залежності від їх змісту і волі монарха, вважались або вище звичайних законів (тобто могли змінювати встановлений в них механізм регулювання), або на рівні з ними (тобто врегульовували нові суспільні відносини, які мали б бути врегульованими законами), або вважались нижче за юридичною силою ніж закон (адже навіщо монарху порушувати те, що він сам встановив у формі закону). Тобто юридична сила закону була досить розпливчастою.

6) Ознака стабільності закону також виділялась в дореволюційний період. Вважалось, що часта зміна законів підриває повагу до них18. Основним засобом забезпечення стабільності є: а) проходження законом визначеної процедури прийняття; б) встановлення особливих, ускладнених правил для прийняття та зміни найважливіших законів (наприклад, Основних Законів); в) розвиток теорії "вільного правознавства", сутність якого полягала у всебічному розвитку судового розсуду та прецедентного права.

Узагальнюючи вчення про закон дорадянського (дореволюційного) періоду, можна виділити такі основні "больові" точки, що були характерні закону ХІХ - початку ХХ століть:

1. Монархічна форма правління зводила нанівець всі практичні кроки по встановленню самостійного правового статусу закону. Багатовікова зосередженість абсолютної влади в Росії встановила єдинообразне розуміння закону – як веління монарха. На такому розумінні була вибудувана вся правова система, особливо укорінившись в правосвідомості суспільства, визначаючи його відношення до закону в наступні епохи правознавства.

2. Існуюча законодавча процедура з введенням до неї народного представництва (Державна Дума) була більше даниною прогресивному розвитку західного конституціоналізму та його здобутком (в особах провідних державних мужів та науковців).

3. Поряд з визначеною ієрархією нормативно-правових актів існували акти монарха, які були фактично поза цією ієрархією та могли змінити "загальне" правило для конкретного потрібного випадку.

4. У теорії закону існувало "дуальне трактування закону"20: в формальному (закон, який виданий у визначеному порядку та не залежить від наявності в ньому норм права) та матеріальному (будь-який нормативно-правовий акт, що встановлює норму права) сенсі. Таке розуміння змушує зробити висновок, що матерію закону потрібно шукати не тільки і навіть не стільки в ньому самому, а в інших нормативно-правових актах (наприклад в актах монарху та уряду).

5. Закони не зв'язували саму владу, вони видавались виключно для суспільства. Воля монарха стояла понад суспільством і державою, вона була справді "самодержавною", не обмежуючись нічим.

Розвиток закону в радянську добу можна поділити на періоди між прийняттям конституцій СРСР, які втілювали в собі найновіші досягнення юридичної думки відповідного періоду.

Такими періодами були: 1) 1917-1936 рр.; 2) 1937-1977 рр. – часи становлення радянської теорії закону на практиці та у науці; 3) 1977-1991 рр. – період оформлення, систематизації вчення про закон та зародження принципово нових підходів до оцінки правової дійсності.

Основні характеристики законотворчості першого періоду радянської доби (так звані "перші роки Радянської влади") зводяться до наступного:

– множинність суб'єктів законотворення (ВЦВК, Совнарком, регіональні наркомати). Нормативними актами вищої юридичної сили вважались навіть усні звернення та відозви керівників більшовицького руху, що дуже нагадує усні розпорядження монарху свого часу, які мали силу закону;

– фактичне зрівняння за юридичною силою нормативних актів суб'єктів законотворення. Н. Чєляпов пояснює це так: "всякого роду різниця найменування – декрет, закон, устав, положення, постанова – однаково означають акти державної волі пролетаріату, який будує соціалістичне господарство і суспільство, і тим самим веде суспільство до безкласового, а відповідно, і бездержавного стану";

– відсутність процедури видання законодавчих актів;

– обмежене використання законодавчої бази Російської імперії. Зокрема, використовувались акти "допоміжно-технічного змісту", про що свідчить доповнення та зміни цих актів декретами радянської держави;

– визнання одним з джерел права революційної правосвідомості.

– використання понятійного апарату (правових категорій) дореволюційної доби з вкладенням в нього іншого змісту. Це, на наш погляд, закономірно: неможливо враз відмовитись від загальноприйнятих категорій і запропонувати використовувати нові, суттєво відмінні. Тому відбувалась свого роду підміна понять.

Звертаючись до наступних періодів радянського законорозуміння, зауважимо, що період з 1937 по 1977 роки був переважно періодом формування теорії закону як в практичному, так і у науковому житті, а період з 1977 по 1991 роки був періодом виходу узагальнюючих фундаментальних праць про закон. Вкажемо лише основні роботи, присвячені цій темі: Тихомиров Ю.А. "Теория закона"25; Міцкевич А.В. "Акт всших органов Советского государства"26; Алексеєв С.С. "Азбука закона"; Керімов Д.А. "Законодательная деятельность Советского государства"; Лук'янова О.А. "Закон как источник советского государственного права".

Також великий інтерес викликають статті у енциклопедіях радянського періоду, які також означають еволюцію поняття закону.

Загалом, ознаки радянського закону виглядають таким чином:

1. Закони видаються вищими органам державної влади. Такими органами були: Верховна Рада СРСР (в Україні – Верховна Рада УРСР) та Президія Верховної Ради, яка брала на себе законодавчі функції в період між сесіями. Варто відмітити схожість процедури прийняття та дії закону за участю Президії Верховної Ради та процедури прийняття особливих (провізорних або тимчасових) законів дореволюційного уряду в період відсутності Державної Думи. З прийняттям Конституції 1978 року суб'єктом законотворення може виступати також народ – шляхом всенародного референдуму.

2. Нормативний характер закону. Тобто наявність в законі норм права, що відрізняє його від інших актів, виданих Верховою Радою (наприклад, постанови Верховної Ради). Особливою проблемою було прийняття законів з великою кількістю ненормативних елементів.

3. Закон – вольовий акт. Джерелом всіх правових норм визнавалась воля пануючого класу. А так як клас був один, його воля збігалася з волею всього народу. Історичною підставою для такого висновку могли бути події Жовтневої революції, коли дії "більшовиків" були схвалені (легітимовані33) з боку більшості суспільства. В подіях 1917 року яскраво проявилась вольова позиція більшості суспільства, яка потім була покладена в основу всієї діяльності радянської влади. Але стосовно всенародного вольового аспекту закону ми погоджуємось з думкою Л.Н. Завадскої, яка вважає, що "з юридичної точки зору закон не може бути відображенням волі в сього народу ... . Не можна ставити знак рівності між волею законодавця і волею всього народу" .

Loading...

 
 

Цікаве