WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Особливості регулятивного потенціалу правової культури - Реферат

Особливості регулятивного потенціалу правової культури - Реферат

В контексті зазначеного важливим є питання досягнення оптимальної міри нормативності різних складових правової культури. Вчені, на нашу думку, слушно зазначають, що якщо нормативна недостатність правової культури може викликати дезорієнтації суспільних відносин, ріст злочинності тощо, то нормативна надмірність (насамперед правових норм - А.С.) обмежує свободу й ініціативу особистості.

Водночас, незважаючи на відмінності в особливостях нормативного, регулятивного потенціалу основних складових правової культури - права і правосвідомості, - зазначені компоненти тісно взаємодіють. Право впливає на правосвідомість, остання на право, проникаючи, як зазначає С. Алексєєв, в саму його плоть, зміст, структуру. "В сучасних умовах, коли не вся правосвідомість даного суспільства, то певні форми державної правосвідомості (правові ідеології) у вигляді основоположних ідей не тільки є основою тієї чи іншої юридичної системи, але і глибоко проникають у зміст права, в саму його плоть, організм да так, що стають глибинним центральним ланцюгом всієї правової матерії". Таке вагоме місце правосвідомості в системі правової культури, її значний регулятивний потенціал в упорядкуванні процесів суспільного розвитку актуалізують необхідність більш детального аналізу цього феномена.

Високий рівень зрілості правової культури не може бути нав'язаний суспільству, а формується тільки в результаті усвідомленого прийняття системи загальнолюдських, суспільно-правових цінностей. Зазначене свідчить, що особливо важливе місце у системі духовних цінностей, правових утворень взагалі, що становлять правову культуру людини і суспільства, належить такому складному духовному феномену, як правова свідомість.

Правова свідомість є важливою складовою правової культури, необхідним елементом функціонування і розвитку права, джерелом правопорядку, багатогранних правових явищ. Правосвідомість є пріоритетною компонентою духовних цінностей взагалі, однією із форм суспільної свідомості. У цьому контексті вона є не тільки специфічним засобом пізнання дійсності, зокрема правової реальності, її відображення у свідомості людей, а також способом ставлення людини до права, правової дійсності. Суспільна свідомість стає правовою на основі формування в ній ідей юридичної нормативності, яка виступає чинником упорядкування процесів суспільного буття, зокрема правових відносин, і протистоїть хаосу, свавіллю. Нормативно-приписний характер правової свідомості є засобом приведення поведінки індивіда у відповідність з нормами права, волею, що виражена в ньому. І.А. Ільїн зазначає, що "людина не може обходитись без правової свідомості... Правова свідомість є ніби легені, якими кожен із нас вдихає і видихає атмосферу взаємного спілкування"9. А інтегральним виразом правової свідомості є співвіднесеність людської суб'єктивності зі смислом права10. Зазначене обумовлює значний регулятивний потенціал правової свідомості як елемента правової культури, її вплив на регламентацію суспільних відносин.

При всій важливості регулятивної функції правової свідомості, регулятивного потенціалу правової культури взагалі, глибокий функціональний вплив її на суспільно-правовий розвиток можливий тоді, коли використовується потенціал усіх функцій правової свідомості. Саме це забезпечує реалізацію функціональної єдності правової свідомості як складової правової культури. Ця єдність передбачає виділення в системі функцій правової культури інтегруючого чинника (функції), яка б пронизувала собою всі інші. На нашу думку, таку роль може виконувати людиномірна, людинотворча функція правової культури, яка має інтегрувати всі інші на подолання відчуження людини від права, і відроджувати, відтворювати, розкривати гуманістичну природу та виміри суспільно-правового буття, руху соціуму до правового суспільства та правової держави. Реалізація людинотворчого потенціалу (функції) правової культури передбачає формування засобами державної, зокрема правової політики, умов для утвердження свободи людини, принципу верховенства її прав, самостійності у виборі змісту та форм самореалізації свого правового статусу у сфері суспільно-правового буття.

Дієвість та ефективність регулятивного потенціалу правової культури значною мірою обумовлена застосуванням в процесі регулятивної діяльності не тільки юридичних, а й інших різновидів соціальних норм і насамперед моральних. Це обумовлено тим, що право органічно взаємопов'язане з мораллю, є засобом реалізації морально-гуманістичних ідеалів суспільства і без моралі неможливе. Право – це зведена до закону мораль (головним в якій є уявлення про добре та зле). Як слушно зазначає В.А. Туманов, "право у всіх його проявах... повинно бути пронизано мораллю. Внутрішня моральність права – одна із важливих умов його ефективності"11. Вчені справедливо звертають увагу на те, що суворі і жорсткі риси права значною мірою коріняться саме в моралі, в її безкомпромісних, нерідко максималістських вимогах, безоглядних імперативах. Це свідчить, що "право за своєю органікою являє собою явище глибоко морального порядку і його функціонування виявляється неможливим без прямого включення в тканину права моральних критеріїв і оцінок".

Резерви регулятивного потенціалу правової культури значною мірою детерміновані взаємодоповнюваністю права і моралі (філософське обґрунтування такого підходу було здійснене І. Кантом). Така взаємодоповнюваність передбачає вплив права на мораль, а моралі на право, коли моральні ідеали та цінності підносять право, бо є не тільки регуляторами (поряд з правом) суспільних відносин, а й сукупністю цінностей та ідеалів. Моральна оцінка права як складової правової культури реалізується через категорію "правовий обов'язок". Саме в сфері права і обов'язку проявляється відомий кантівський "категоричний імператив", відповідно до якого в кожній людині міститься певне вище і безумовне моральне правило ("внутрішнє законодавство"), якому вона має добровільно слідувати: "стався до інших так, як ти хотів би, щоб ставились до тебе". За І. Кантом, повага до права для людей є не просто обов'язок, а обов'язок безумовний.

Посилення регулятивного потенціалу правової культури – це насамперед посилення нормативної основи як права, так і моралі, поглиблення моральності права (хоч, як зазначав Гегель, "моральні заповіді не можуть бути предметом позитивного законодавства"), вираження в праві і моралі засад справедливості, гуманізму, людиноцентризму, захисту прав людини, що саме і об'єднує право та мораль. Виявлення і реалізація регулятивних резервів правової культури передбачає використання ціннісно-регулятивних, нормативних можливостей як права, так і моралі, створення умов для їх взаємозбагачення, посилення впливу на суспільно-правове буття.

Конструктивний, творчий потенціал правової культури як регулятора суспільних відносин, спрямованого на утвердження в них нормативних (як правових, так і моральних) основ їх функціонування, полягає в установленні загальнообов'язкових критеріїв правомірної поведінки, формуванні оптимальних правових і моральних засад регламентації людської діяльності, оптимальних форм для визначення і збереження меж свободи людей за умов, коли відбувається узгодження свободи конкретної особистості із свободою всіх інших.

Регулятивний потенціал правової культури має бути спрямований не на владне авторитарне, імперативне приписування, нав'язування людині жорстких меж її суспільно-правової діяльності, які ґрунтуються переважно на уповноважуючих, зобов'язуючих різновидах юридичних регулятивних норм, які владно спрямовують вчинки, поведінку людей і розглядаються як всесильні універсальні механізми вирішення проблем соціального буття, а на створення умов для реалізації свободи, суспільно-правового потенціалу людини, її правового статусу, суспільно-правової активності, творчості і ініціативи особистості, які безперечно, мають реалізовуватись на основі закріплених в суспільстві соціальних, юридичних і моральних норм. Нова філософія реалізації регулятивного потенціалу правової культури має полягати у посиленні гуманізуючого характеру регулятивного впливу, у створенні нормативно-правовими засобами, за допомогою механізмів правового регулювання, умов для формування правомірної поведінки, які забезпечуються не переважно засобами державного примусу, які обмежують внутрішній світ людини, ґрунтуються не на детальній регламентації поведінки у суспільно-правовій сфері, а утверджуються в суспільстві на засадах усвідомленої необхідності, на основі внутрішньої і зовнішньої свободи людини. Нові концептуальні засади регулятивного потенціалу правової культури мають бути спрямовані на створення умов для виявлення глибинних вимірів внутрішнього світу людини, її індивідуального юридичного світобачення, що дозволяє їй стати творцем суспільно-правової реальності.

Література

ВІСНИК. Хмельницького інституту регіонального управління та права

Loading...

 
 

Цікаве