WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Нетрадиційні властивості та трансформації української правосвідомості - Реферат

Нетрадиційні властивості та трансформації української правосвідомості - Реферат

Нетрадиційні властивості та трансформації української правосвідомості

Стосовно контексту прiоритетностi правової речовини або правової iнформацiї (права) над правовою матерiєю (законом) нам хотiлося б висловити деякi, на наш погляд, iстотнi зауваження. Так, будемо враховувати те, що за наших часiв у свiтi не iснує цiлком замкнених нацiональних систем права, а засади всiх розвинених правових устроїв (систем) складають унiве реальнi (наднацiональнi, загальноцивiлiзацiйнi, філософсько осмислені як методологічні), а не нацiональнi елементи тієї чи іншої правової свідомості, внаслiдок чого й основнi правовi поняття та практика їх втiлення є бiльш-менш спiльними в усiх сучасних правових системах. Тобто фiлософсько-правова компаративiстика долає умовнi нацiональнї межi та стверджує унiверсалiзм методологічної науки права1. Говорячи про ступінь вивчення контекстуальної проблеми, зазначимо, що безпосередньо тема раніше не досліджувалась. Є роботи Л.В. Петрової, А.А. Козловського, С.І. Максимова,. М.І. Козюбри, М.І. Панова, В.О. Чефранова та ін., які серйозно вивчали різні боки методологічно-правового статусу правової ідеї, права, закону та конкретно-історичні їх трансформації, але за межі дослідження та інтерпретації статичного права ці дослідження не виходили. У стороні залишалась важлива площина саме того процесуального права, як соціологічного, яке ми ідентифікуємо як правову свідомість, що спропожна у ідейно-світоглядній площині характеризувати більш глибинні, більш активні, динамічні, нелінійні, синергетично опосередковані боки розвиткового становлення статичного права, котрі позитивним правом принципово не в змозі бути істинно вивченими, найчастіш вони ідентифікувались як неправові, злочинні, що відхиляються від поверхневих, системно структурованих норм закону, але які можна соціологічно, засобами соціальної діагностики виміряти, скоординувати, комп'ютерно змоделювати та достатньою мірою виправити у потрібному державно-політичному напрямку. Ці засоби вивчення, за проведеними дослідженнями, детермовані зовсім іншою, непозитивною методологією - методологією трансцендентального синтезного філософування, синергетично структурованою та опосередкованою, яка утворює зовсім іншу площину вимірювання, нелінійну, непозитивну, об'ємну, поліджерельну, востаннє концептуально актуалізованою Л.В. Петровою, де позитивна правова методологія є лише її звичайною методикою2.

Зазначена проблема безпосередньо пов'язана з важливим практичним напрямком зовнішньої політики України, націленої на українське самовизначення у світі, а також з державною програмою Киівського національного університету ім. Т. Шевченка "Розбудова державності України 1996-2005 рр.", плановою науковою темою Інституту міжнародних відносин КНУ ім. Т.Шевченка "Розробка міжнародних правових, політичних та економічних основ розбудови Української держави. 97128", науковою темою відділення міжнародного права Інституту міжнародних відносин Київського національного університету ім. Т. Шевченка "Міжнародно-правові основи зміцнення державності України. 97132" та ін.

В цьому плані різноджерельна природа девіантної правосвідомості займає особливе важливе місце як інструментально-соціологічна архітектоніка активних правових рефлексій найактуальніших перспектив сучасної теорії державно-правового управління.

Нас будуть цікавити ті параметри, що презентують її нелінійнї властивості як парадигмальні, граничні причини нелінійного статусу сучасної правової ідеї як пріоритетно-функціонального, домінантного, актуально-перспективного, що теоретично формуються оптимально у площині актуальних методологічно-правових (філософсько-правових) орієнтирів, проблеми і перспективи її різноджерельної трансформації, методологічне окреслення яких є завданням статті.

Спробуємо розглянути питання первинностi-вторинностi джерел права та закону як за iсторичним походженням феномену права i закону, так i за їх методологічно-правовою (філософсько-правовою) легiтимнiстю (створенням легiтимнiстi) у певних часо-просторових масштабах свiтоглядного правовимiру певними первинними суб'єктами правосвiдомостi (фізичними особами) як об'єктами вiтчизняного i свiтового праворуху.

Розглядаючи i вважаючи iснуючи науковi позицiї про прiоритет iдеї справедливостi як домінантно-правової, наприклад, А. Блаженного, Ф. Аквiнського та інших, над позитивним правом, апрiорнiсть свободи волi людини як природного першоджерела права I. Канта i В. Гегеля (звiдси початковий змiст термiну права вiдображає його сутiсть, а саме: право є за своєю сутнiстю справедливiстю, свободою), "чисте вчення про право" Х. Кельзена, свободу цiнностей М. Вебера, оволодiння софiстами (Гiппiй, Антiфонт) iдеєю права шляхом протиставлення природного закону (де його сутнiстю є певна пiзнана правова iстина як частина реалiзованої правової iдеї) позитивному (де його сутнiстю не обов'язково є пiзнана правова iстина як частина реалiзованої правової iдеї, а навпаки, його сутнiстю є комунiкативно реалiзована певна iдеологiчна "iстина" як переважно лiнiйно неправова iдея, що може бути й хибною), вчення римських стоїкiв (Епiктет, Сенека) про загальний природний закон, що дає можливiсть феномен права розглядати як загальнолюдське, загальносвiтове явище соцiальної природи, фiлософсько-теоретичнi думки про наслiдки реалiзацiї свободи та iдеї справедливостi Аристотеля, дискурсивний пiдхiд щодо розв'язань проблем справедливостi представниками нiмецького правового емпiризму Харта, Бентама, Остiна, релятивiстськi вислови Г. Радбруха про призначення права слугувати справедливостi та про прiоритет iдеї справедливостi над позитивним правом, розв'язання проблеми спiввiдношення правового позитивiзму з моралiзмом О. Хеффе, де справедливiсть розглядається як критерiй та принцип розрiзнення феноменiв правової (неправової) легiтимностi-нелегiтимностi, у нашому ж контекстi -лiнiйностi-нелiнiйностi права i закону, позицiю представникiв теорiї раннього (наївного) теоретико-правового позитивiзму (стадiї, еволюцiї), їх теорiю наказiв або iмперативiв (Платон, Гоббс, Бентам, Остiн), свiтогляднi напрямки представникiв рефлексивного позитивiзму щодо iєрархiї владних повноважень (iєрархiя владних повноважень на основi iєрархiї, у нашому зразку правових, правил Кельзена), правовий позитивiзм як емпiричне поняття, визнане Р. Хартом, "фiлософськi дослiдження" Вiтгенштейна, тезу К. Шмiдта про прогресуючу нейтралізацію етичного змiсту права, коли, на його думку, соцiуми з часом стають iндеферентими спершу щодо метафiзики, потім релiгiї i, врештi-решт, моралi, соцiолого-правовi погляди Н. Лумана про "iнституалiзацiю свавiльностi змiн у сферi права", його iдеї "легiтимiзацiї шляхом процедури", думки про соцiальнi зобов'язання Дж.Мiлля та інших такими, що, незважаючи на деякi iстотнi протирiччя у їх аналiтичному спiвставленнi, дозволяють нам, все ж таки, зробити впевнений висновок про природну первиннiсть iдеї права над iдеєю закону3.

Звiдси дозволимо собi погодитись з генiальним висновком Л.В. Петрової про розумiня методологiчного значення iдеї права для сучасних (i тим бiльш для майбутнiх) вiтчизняних праворозумiнь, правонормотворень i нормозастосувань. Так, дослiдниця, вважаючи iдею права визначальним критерiєм i першопринципом будь-яких праворозумiнь, нормотворень i нормозастосувань, пiдкреслює, що "оволодiння iдеєю права надає змоги все рiзноманiття юридичних фактiв привести до кiнцевих, остаточних причин i основ (тобто до iдеї права та приципiв, що випливають з неї), i вже на їх пiдставi зрозумiти цi юридичнi факти. Iдея (логiчно) завжди випереджає факт i вказує йому той напрям, за яким факт мусить йти вслiд. Ідея оцiнює факт. За такої умови юрист пiзнає глибокий зв'язок юридичних фактiв з iдеєю права як їх кiнцевою i постiйною причиною i, таким чином, осягає iстинний дух i сенс юридичних приписiв позитивного права. Нiяка позитивна методологiя досягти цього не спроможна. Нагадаймо, у захiднiй правовiй державi не видається жодних законiв, якi б суперечили iдеї права, в нiй державний iнтерес, що лишає осторонь легiтимнi, правовi закони, не має нiякої цiнностi. На запитання, чи iснує саме такий вимiр правового характеру держави в Українi, знову вiдповiдаємо - не iснує. Недовiра до iдеї права, її спрощення i навiть вiдмова вiд неї - все це було i є"4. Не загублюючи логiки та ідеї думки Л.В. Петрової, продовжуємо: первиннiсть iдеї права над iдеєю закону правомiрно визначає первиннiсть джерел права як наднацiонального, загальносвiтового i загальноцивiлiзацiйного явища, яке є водночас вiчною аксiологiєю соцiальної природи взагалi, до речi свiтоглядно-завершеною за системним змiстом своєї структурної парадигми.

Це не може не означати того, що у цiлiсний iєрархiї джерел права i закону за їх єдиною iдейно-свiтоглядною спадкоємнiстю коло джерел вивчення права, а звідси й правосвідомості, набагато ширше, нiж коло джерел вивчення знаково-лiтературного оформленя права у законi (законах), або кола джерел будь-яких законiв і законосвідомості. У зв'язку з цим,часо-просторова глибина правових фактiв сягає значно глибше, нiж часопросторова глибина фактiв будь-яких законiв, законодавств та законодавчо-законотворчих актiв.

Справа полягає в тiм, що джерела права i джерела закону (законiв) мають рiзнi основи, або критерiї, принципи класифiкацiї та визначення. За думкою автора, враховуючи iдейну спадкоємнiсть його дослiджень та узагальненi методологiчнi висновки монографiї "Проблема спадкоємностi в нацiональнiй самосвiдомостi" (1998 г.), для класифiкацiї та визначення природної сутностi будь-яких законiв буде розумним використовувати принцип ментального наповнення змiсту норм права як історично пріоритетних та ідейно істинних, яке остаточно завершено еволюцiонує у конкретно-нацiональну форму закону, на той час, коли для класифiкацiї та визначення права як наднацiонального явища соцiальної природи, доцiльним буде використовувати iдейно-свiтогляднi якостi тiєї чи iншої правової традицiї, у основi котрої знаходиться ментально структурованi властивостi правоусвiдомлення нацiонально-правової iдiоми.

Loading...

 
 

Цікаве