WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Законодавчі перспективи регламентації здійснення третейського розгляду в Україні - Реферат

Законодавчі перспективи регламентації здійснення третейського розгляду в Україні - Реферат

Структура Законопроекту є послідовною і обгрунтованою. Він складається з дев'яти розділів та 58 статей і вміщує норми, які стосуються як порядку організації третейських судів так і процедури розгляду спорів та виконання рішень. Окремий розділ (VII) присвячується третейському самоврядуванню, що є додатковою гарантією незалежності, неупередженості арбітрів і спрямоване на координацію діяльності судів, захисту інтересів третейських судів та суддів. Законопроект пропонує у якості вищого органу третейського самоврядування визнати Всеукраїнський з'їзд (конференцію) третейських суддів. Поточне забезпечення суддівського самоврядування має здійснювати Третейська Палата України.

Законопроект однозначно визначає коло суб'єктів, які наділені правосуб'єктністю звернення у третейські суди - фактично всі фізичні та юридичні особи, які є позивачами та відповідачами. У цьому виявляється високий ступінь демократизму цього законопроекту і спрямованість на утвердження принципів приватного права - права рівних і справедливих.

У Законопроекті чітко відслідковується тенденція, спрямована на посилення правового регулювання діяльності третейських судів аналогічно до діяльності державних судів, які у Законопроекті називаються "компетентними судами". З одного боку, це покладає на третейські суди здійснення додаткових формальних процедур, з іншого - надає статусу третейського суду більшої вагомості у правосвідомості громадськості.

Між тим, при всій позитивній спрямованості даного Законопроекту, як і будь-яка новаторська ідея, що не пройшла достатньо тривалої життєвої апробації даний закон не позбавлений певних аспектів дискусійного характеру, що Грунтуються на суб'єктивному науковому баченні тієї чи іншої проблематики.

Перш за все звернемо увагу на саме визначення ролі та місця третейських судів в національній правовій системі. Законопроект у ст.2 дає визначення третейського суду (арбітражу) наступним чином - це недержавний незалежний орган, що утворюється за згодою зацікавлених фізичних та/або юридичних осіб, що визначені цим Законопроектом для вирішення майнових і особистих немайнових спорів про право. Науці цивільного права відомі принаймні чотири підходи до визначення природи третейських судів, кожний з яких має низку вагомих і сумнівних аргументів. Проте все ж таки визначення третейського суду як недержавного незалежного органу як це запропоновано у законопроекті, абсолютно не вносить ясності у проблему правосуб'єктності та статусу третейського суду. Адже орган для вирішення спорів це власне і є суд! Одразу виникає формальне запитання, а що то таке орган?1 А це в свою чергу призводить до зайвих дискусій і не вносить ясності і у так доволі полемічне становище третейських судів. Правознавству відомі дефініції - "орган державної влади", "орган управління", "орган самоврядування", жодне з яких не характеризує становища третейських судів. Зрозуміло, що третейський суд є специфічним органом, можна сказати, що це своєрідний приватно-правовий феномен, що відображає приватно-правову автономію і віддзеркалює верховного носія влади -народ, та його природні права щодо самоорганізації, самоуправління, самостійного диспозитивного визначення способів захисту своїх прав.

Так чому б не піти більш простим шляхом, який дозволить уникати у подальшому зайвої та нездорової конкуренції у цій сфері. Більш компромісним видається формулювання Російського Федерального закону від 21 червня 2002р. "Про третейські суди у Російській Федерації": "третейський суд - постійно діючий третейський суд або третейський суд, утворений сторонами для вирішення конкретного спору". Тобто парадигма визначення зводиться до наступного - третейський суд, це перш за все суд. Таким чином усунена зайва ланка, що заважає правосприйняттю даної інституції.

Також небезспірним нам видається підхід щодо принципів організації та діяльності третейського суду. Не будучи жорстко зв'язаним певними процесуальними переобтяженнями (порівняно із державною юрисдикцією) для третейського суду як ніякого іншого органу розгляду правових конфліктів, винятково важливим є дотримання принципів права, які відображають дух права, верховенство права, глибинну екзистенцію права. Недоліком, на наш погляд, є те, що не розкрито у законопроекті зміст кожного з принципів, враховуючи яку виключну важливість становить чітка, стала, гармонійна та зважена система принципів для третейського розгляду не зв'язаного прямими процесуальними вказівками процедури розгляду. Текстуальна формалізація змісту кожного з принципів могла б сприяти би більш чіткому праворозумінню та правосприйняттю у цій сфері, як з боку третейських арбітрів, так і сторін та учасників третейського розгляду. На жаль ст. 4 Законопроекту лише дає перелік принципів. Видається більш доцільним сформулювати систему принципів у вигляді окремих статей щодо кожного принципу із розкриттям конкретного змісту таких принципів.

Відкритим залишається питання про правосуб'єктність третейських суддів. Ст. 18 Законопроекту встановлює, що третейським суддею може бути призначена (обрана) особа, яка прямо чи опосередковано не зацікавлена в результаті вирішення спору, а також має визнані сторонами знання, досвід та якості, необхідні для вирішення спору. А ч.4 ст.16 Законопроекту визначає, що для обрання (призначення) третейських суддів необхідна їхня згода. Між тим Законопроект не визначає, яким чином має фіксуватися подібна згода, а також відсутня вказівка на те, хто і в якому порядку має посвідчити таку згоду. Якщо мова йде про кандидатуру із рекомендаційного списку третейських суддів інституційного третейського суду то незрозумілим залишається питання про те, чи ототожнювати факт дачі згоди на включення у рекомендаційний список із автоматичною згодою на провадження по кожній конкретній справі. Або ж арбітр інституційного суду має кожного разу, як і кандидат у третейські судді третейського суду ad hoc давати згоду по кожній справі?2 Вочевидь, що відповідь на це питання міститься у самій природі правовідносин виконання функцій третейського судді. Якщо визнати виконання функцій третейського судді трудовими відносинами, то звичайно ж виконання трудових функцій по кожній конкретній справі не вимагатиме кожного разу дачі окремої згоди. Але трудові відносини виникають на підставі такого юридичного факту, як укладання трудового договору, а ототожнення включення до рекомендаційного списку до факту вступу у трудові відносини є більше ніж сумнівним. Якщо погодитись із думкою про те, що виконання функцій третейського судді носять цивілістичний характер (аналогічно підряду на виконання певних робіт), тоіякубудь якій цивільній угоді необхідне досягнення згоди сторін на її укладання. При цьому виникає правомірне запитання, що вважати моментом укладання угоди - включення до рекомендаційного списку, чи дача згоди на провадження по конкретній справі? І яка природа включення до рекомендаційного списку -чи це факт виникнення договірних відносин, чи можливо його природа подібна до попереднього протоколу про наміри? Відповідь на такі запитання бажано було б зафіксувати у Законопроекті. Доцільно доповнити Законопроект статтею на кшталт "Статус третейського судді", де однозначно відповісти на такі запитання, що одночасно вирішить цілу низку проблем, і зокрема щодо юридичної природи гонорарів третейських суддів - чи ця форма доходу громадянина є його заробітною платою, чи винагородою за надання договірних послуг (від цього у кінцевому рахунку залежатиме форма оподаткування таких доходів громадян-третейських суддів).

Loading...

 
 

Цікаве