WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Законодавчі перспективи регламентації здійснення третейського розгляду в Україні - Реферат

Законодавчі перспективи регламентації здійснення третейського розгляду в Україні - Реферат

Законодавчі перспективи регламентації здійснення третейського розгляду в Україні

Розвиток економічної системи, яка будується на принципово нових засадах свободи волевиявлення та здійснення підприємницької діяльності відповідно до власних інтересів обумовлює необхідність побудови для такого макроекономічного базису відповідної правової надбудови, яка б адекватно відображала, закріплювала та гарантувала реалізацію прав та свобод вільного обрання сфери та напряму підприємницької діяльності, що передбачає суттєве розширення меж приватного права, розвиток громадянського суспільства, переосмислення нової ролі та місця цивільно-правового регулювання суспільних відносин. Така мотивація, що закладена у підґрунтя сучасного соціально-економічного устрою суспільства, детермінує необхідність визнання права на вільний вибір способів за допомогою яких суб'єкти правовідносин можуть цивілізовано вирішувати правові конфлікти, які виникають у їх взаєминах. Тим паче, що Конституція України віддзеркалює таке абсолютне та невід'ємне право закріплюючи у 4.5 ст.55 гарантовану можливість кожного будь-якими не забороненими законом способами захищати свої права і свободи.

Найбільш наочним прикладом реалізації права на альтернативні способи захисту, яке будується на приватно-правововій автономії особистості та принципах самоорганізації соціальних спільнот на протязі багатьох сторіч є третейський розгляд. Цей важливий елемент саморегулювання соціуму у різноманітних сферах життєдіяльності (і перш за все у підприємницькій сфері) видається невід'ємним атрибутом ефективно функціонуючого механізму правопорядку, свідчить про високий рівень правосвідомості населення у правовій державі, про наявність злагоди у суспільстві і забезпеченість справедливості та демократії. Небезпідставним буде твердження про те, що наявність розгалуженої системи третейського розгляду є одним із індикаторів, що свідчить про ефективне функціонування правової системи у державі та демократичного політико-правового устрою. Адже саме це є одним із дієвих способів забезпечення повноти приватно-правової автономії особи. У такому випадку держава не монополізує право на верховну справедливість, не втручається у сферу приватно-правової саморегуляції суспільства (тут доречно згадати відому концепцію держави як "нічного сторожа"). Не дарма найбільш розвинені третейські інституції отримали своє поширення саме у країнах сталої демократії і високого рівня правосвідомості населення. Так, третейський розгляд не може собою ані підмінити ані виконати роль державної юрисдикції. Подібна постановка проблеми некоректна вже у самій сутності. Третейський суд займає у суспільстві своє конкретне місце і відіграє свою роль виконуючи притаманні лише йому функції і отримати свого розвитку третейський розгляд може лише у країнах із збалансованими пропорціями приватно-правового та публічно-правового регулювання, у країнах у правових системах котрих не абсолютизується тоталітаристське розуміння публічно-правового сегменту. Відтак, переваги третейського розгляду є наочними: це і можливість обрання арбітрів, спрощена, але розумно достатня процедура, стислість строків розгляду, конфіденційність, остаточність рішень, тощо. Що і обумовлює той факт, що більшість спорів у галузі підприємництва у таких країнах розглядаються саме у альтернативних інституціях розв'язання спорів.

Наразі можна констатувати, що Україна у поступі свого розвитку підійшла до тієї межі, що сама практика господарювання обумовлює доцільність широкомасштабного впровадження альтернативних способів вирішення спорів. В Україні відносно достатньою мірою розвинена сучасна законодавча база; наявне широке коло суб'єктів підприємницької діяльності, які у практиці свого господарювання так чи інакше опиняються у ситуаціях правових конфліктів і потребують швидкого, справедливого, ефективного, конфіденційного розв'язання спорів; очевидним є і факт того, що господарські суди України перевантажені справами, які могли б бути розглянутими у альтернативний спосіб; Україна претендує суттєво розширювати сферу своєї зовнішньоекономічної діяльності, вступати у низку європейських та світових організацій співпраці адаптуючи національну правову систему відповідно до загальновизнаних стандартів. Тобто є усі передумови щодо якнайшвидшого ініціювання процесів впровадження третейського судочинства, створені сприятливі умови для їх утворення та розвитку.

З огляду на вищенаведене вчасною та нагальною була розробка та ініціювання групою фахівців Законопроекту "Про третейські суди (арбітраж)", який було внесено на розгляд народним депутатом А.К. Кінахом 27.12.2000р. (далі - Законопроект), який консолідував та інтегрував у собі прагнення до запровадження третейського судочинства в Україні, узагальнив фрагментарно існуючу третейську практику в Україні, врахував найкращий зарубіжний та світовий досвід, третейські традиції, які існували на теренах України у минулі часи, синтезував наукові доробки провідних вчених-юристів, які досліджують проблематику третейського розгляду.

Даний Законопроект є новою віхою у розвитку третейського судочинства в Україні, створює законодавчі засади для утворення та діяльності третейських судів (арбітражів) в Україні та встановлює обов'язкові для дотримання і застосування третейськими судами вимоги для третейського розгляду. Значення такого законопроекту для правової системи України важко переоцінити. Даний законопроект може стати органічною складовою новітнього законодавства, яке прискорює правову реформу в Україні. Прийняття такого Законопроекту стимулювало бурхливий розвиток третейського судочинства, яке б отримало ґрунтовну та зважену законодавчу базу. Зрештою втратить силу Додаток № 2 ЦПК України та Положення про третейські суди для розгляду господарських спорів між об'єднаннями, підприємствами, організаціями та установами, затверджене Постановою Держарбітражу при Раді Міністрів СРСР від 30.12.1975р. № 121, які в свій час відіграли значну та прогресивну роль у формуванні третейських інституцій, але наразі вже є анахронізмом та рудиментом радянського судочинства та не віддзеркалюють ані потреб практики господарювання, ані сучасних прогресивних теоретичних розробок у цій частині. Система альтернативних засобів вирішення спорів потребує легального правового підґрунтя на рівні закону, який би розгорнуто відповідав сучасним потребам спеціальної законодавчої регламентації, на кшталт запропонованого Законопроекту.

Слід визнати, що запропонований Законопроект в цілому характеризується досить високим юридично-технічним рівнем, а за змістом відноситься до найкращих взірців вітчизняної законотворчості. У ньому вдало поєднуються як правила організації діяльності третейських судів, так і процедурно-процесуальні норми, що безпосередньо врегульовують процедуру третейського розгляду та виконання прийнятих третейськими судами рішень. Разом з тим досить схвальною є позиція розробників Законопроекту щодо інтегрованої диференціації даного Законопроекту та відправляння третейського розгляду у формі міжнародного комерційного арбітражу. Схвальним є підхід, викладений у ст. 11 Законопроекту відповідно до якої міжнародний арбітраж може здійснюватись постійно діючими третейськими судами, заснованими відповідно до даного Законопроекту; при здійсненні міжнародного арбітражу третейські суди керуються вимогами даного Законопроекту та Законом України "Про міжнародний комерційний арбітраж". Таким чином, запропонована досить логічна, виважена позиція - даний Законопроект та Закон України "Про міжнародний комерційний арбітраж" від 24 лютого 1994р. співвідносяться як загальна та спеціальна норми. На наш погляд, така позиція є більш послідовною, аніж підхід, який впроваджено у Російській Федерації, де 24 липня 2002р. було прийнято Федеральний Закон "Про третейські суди у Російській Федерації" відповідно до п.3 ст. 1 якого даний Федеральний Закон не розповсюджується на міжнародний комерційний арбітраж. Вважаємо, що такий підхід вносить штучний розрив між національною третейською процедурою та міжнародним арбітражем. Адже при усій специфіці та відмінностях, які існують між національними третейськими процедурами та міжнародним комерційним арбітражем дані інституції генетично пов'язані, мають спільну методологічну основу і будуються на спільних принципах і відрізняються лише характером спорів, які передаються на їх розгляд (наявність іноземного елементу). Бланкетна вказівка у ст.11 Законопроекту дозволяє застосовувати спеціальну норму Закону України "Про міжнародний комерційний арбітраж" і таким чином підкреслюється тотожність природи таких судів.

Loading...

 
 

Цікаве