WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Види вироків та підстави їх постановления за кримінально-процесуальним кодексом України - Реферат

Види вироків та підстави їх постановления за кримінально-процесуальним кодексом України - Реферат

Види вироків та підстави їх постановления за кримінально-процесуальним кодексом України

Серед всіх процесуальних актів вироку належить особливе місце. Всі дії органів роз-слідування, прокурора і суду які передують вироку спрямовані, зрештою, на забезпечення умов, необхідних для постановляння правильного вироку.

Вирок - це рішення суду першої або апеляційної інстанції в питанні про винність або невинність підсудного і про застосування або незастосування до нього покарання.

Тільки суд своїм вироком, постановленим у результаті судового розгляду, при доведеності вини підсудного має право визнати особу винною у вчиненні злочину і піддати кримінальному покаранню (ст. 62 Конституції України). У судовому вироку вирішуються і всі інші питання у справі. Саме тому вирок є найважливішим актом правосуддя. Звідси - особливі вимоги, що до нього пред'являються.

Вирок має силу акта правосуддя тільки за умови, якщо йому притаманні всі властивості, які вказані в законі.

Слід розрізняти внутрішні і зовнішні властивості вироку, які у своєму взаємозв'язку і взаємозалежності відбивають якісну характеристику даного процесуального акта в системі процесуальних рішень.

До внутрішніх властивостей вироку належать його законність і обгрунтованість (ст. 323 Кримінально-процесуального кодексу України (КПК), мотивованість і справедливість.

До зовнішніх властивостей вироку належить його виключність, обов'язковість і преюдиціальність [4, с.10-16].

Тим не менше, не зважаючи на значення, яке належить вироку після прийняття нового Кримінального кодексу України та внесення змін до Кримінально-процесуального кодексу у законодавстві з'явилися прогалини, які потребують глибокого вивчення та усунення. Потрібно зазначити, що вказані питання ще не були предметом широкої наукової дискусії в Україні. Свого часу їх розглядали Ю.М. Грошевий, О.М. Толочко, С.Г. Мірецький, проте на основі аналізу нині вже не чинного законодавства. Разом з тим, на практиці ці питання набирають виняткової гостроти. З огляду на це, запропонована стаття є актуальною і своєчасною, вона містить як науковий так і практичний інтерес.

Як відомо, вирок суду може бути виправдувальний або обвинувальний. Нас у цій статті будуть цікавити підстави їх постановления.

Почнемо з виправдувального вироку, оскільки підстави його постановления більш чітко визначені у законі. Відповідно до ч. 4 ст. 327 КПК виправдувальний вирок постановляється у випадках: 1) коли не встановлено події злочину, 2) коли в діянні підсудного немає складу злочину 3) а також, коли не доведено участі підсудного у вчиненні злочину.

Враховуючи, що в судовій практиці в ряді випадків по-різному вирішувалося питання про розмежування поняття "відсутність події злочину" й "відсутність складу злочину", Пленум Верховного Суду України в постанові від 29 червня 1990 року № 5 роз'яснив, що виправдувальний вирок за відсутністю події злочину постановляється, "коли судовим розглядом справи встановлено, що діяння, у вчиненні якого обвинувачується підсудний, взагалі не мало місця або відсутній причинний зв'язок між діяннями підсудного і шкідливими наслідками, настанням яких обумовлюється злочинність діяння, зокрема, коли шкідливі наслідки настали внаслідок дій особи, якій заподіяно шкоду, або в результаті дій сил природи тощо".

Що стосується виправдувального вироку за відсутністю в діянні складу злочину, то він постановляється, "коли встановлено, що діяння, яке ставилось у вину підсудному, ним вчинено, але кримінальним законом воно не визнається злочинним, зокрема, якщо воно лише формально містить ознаки злочину, але через малозначність не являє суспільної небезпеки; відсутні інші умови, за яких діяння визнається злочинним (повторність діяння, попереднє притягнення до адміністративної відповідальності тощо); діяння вчинено у стані необхідної оборони чи крайньої необхідності; мала місце добровільна відмова від вчинення злочину, а фактично вчинене не містить складу іншого злочину; підсудний не є суб'єктом злочину через відсутність спеціальних ознак, встановлених для суб'єкта даного складу злочину; підсудний не досяг віку, з якого він може нести кримінальну відповідальність".

Третя підстава для постановления виправдувального вироку — недоведеність участі підсудного у вчиненні злочину — має місце у випадках, коли сам злочин встановлено, але беззаперечно доведено, що його не вчинив підсудний, а також у випадках, коли відсутні достовірні докази його винності і вичерпані всі можливості їх додаткового отримання [3, 266].

Незалежно від того, на яких підставах постановлено виправдувальний вирок, він повністю реабілітує підсудного, визнає його невинність у пред'явленому обвинуваченні. Саме тому не допускається включення у виправдувальний вирок формулювань, які ставлять під сумнів невинність виправданого (ч. 7 ст. 334 КПК).

Щодо обвинувального вироку, то відповідно до ч. 3 ст. 327 КПК, якщо підсудний визнається винним у вчиненні злочину, суд постановляє обвинувальний вирок і призначає підсудному покарання, передбачене кримінальним законом. Суд постановляє обвинувальний вирок і звільняє засудженого від відбування покарання на підставах, передбачених статтею 80 Кримінального кодексу України.

З цієї норми випливає, що існує два види обвинувального вироку: 1) з призначенням покарання; і 2) із звільненням від відбування покарання.

Однак В.М. Тертишник зазначає, що обвинувальний вирок може бути чотирьох видів: 1) з призначенням покарання; 2) без призначення покарання; 3) зі звільненням від покарання; 4) з умовним застосуванням покарання [10, 847]. Група харківських вчених виділяє лише два перших види обвинувального вироку [7, 387]

У зв'язку з цим потрібно зауважити, що зовсім недавно (до внесення змін до КПК у 2001р.) відповідно до чинного на той момент законодавства вчені розрізняли наступні види обвинувального вироку: 1) з призначенням підсудному покарання; 2) без призначення покарання; 3) із звільненням засудженого від покарання; [5, 127] 4) з призначенням засудженому покарання, але із звільненням його від відбування з випробуванням (з відстрочкою) [9, 400].

У всіх цих випадках особа визнавалася винною у вчиненні злочину, хоча й з різними для неї наслідками.

Обвинувальний вирок без призначення покарання міг бути постановлений у випадках, коли на момент розгляду справи в суді діяння втратило суспільну небезпечність або особа, яка його вчинила, перестала бути суспільно небезпечною (ч. 3 ст. 327 КПК у старій редакції).

Якщо ж у процесі судового розгляду справи було встановлено, що на момент його провадження закінчилися строки давності притягнення підсудного до кримінальної відповідальності (п. 3 ч. 1 ст. 6 КПК у старій редакції, ст. 49 КК у старій редакції) або прийнято акт про амністію, яким усувається застосування покарання за вчинене діяння чи підсудного помилувано (п. 4 ч. 1 ст. 6 КПК у старій редакції), суд зобов'язаний був довести розгляд справи до кінця і винести обвинувальний вирок із звільненням засудженого від покарання (ч. 3 ст. 6 КПК у старій редакції).

Крім того, визнавши підсудного винним у вчинені злочину й обравши йому міру покарання у вигляді позбавлення волі, суд міг прийняти рішення про звільнення засудженого від відбування покарання з випробуванням (відстрочкою) [9, 400].

І нарешті в усіх інших випадках, у разі визнання підсудного винним у вчиненні злочину суд постановляв обвинувальний вирок із призначенням покарання.

А як же бути сьогодні? Спробуємо проаналізувати чинне законодавство.

Стосовно обвинувального вироку з призначенням покарання, то тут не виникає жодних суперечок. Суд призначає особі покарання, коли повністю визнає її винною у вчиненні злочину і відсутні підстави для звільнення від покарання чи його відстрочки.

Loading...

 
 

Цікаве