WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Поняття і система органів дізнання, їх функціональне призначення та компетенція - Реферат

Поняття і система органів дізнання, їх функціональне призначення та компетенція - Реферат

В ст. 425 КПК про орган дізнання говориться поряд з начальником органу дізнання, чим підкреслюється, що поняття "орган дізнання" і "начальник органу дізнання" не тотожні, що поняття "орган дізнання" охоплює коло співробітників цієї установи, які беруть участь в процесуальній діяльності.

Таким чином, закон не дає підстав для ототожнення процесуальних прав органу дізнання, коли ним є установа, і його начальника, а також і для висновку про те, що надані органу дізнання права не можуть бути реалізовані без відома начальника органу, без затвердження ним відповідної постанови.

Аналіз приведених норм дозволяє констатувати, що коли закон говорить про орган дізнання - установу, його обов'язках і правах, він має на увазі не керівника установи, а саму установу його співробітників, які здійснюють різні повноваження цього органу в стадії порушення кримінальної справи і при провадженні дізнання.

Що ж стосується розділення процесуальних функцій між співробітниками органу дізнання - установи, то це необхідно встановлювати відомчими нормативними актами, так як це насамперед залежить від структури відомства і спрямованості діяльності різних підрозділів. Так, згідно додатку № 5 до наказу МВС України від 29 грудня 1995р. № 880 [4]: робота співробітників штатних підрозділів дізнання (дізнавачів), зокрема і особливо при розслідуванні злочинів, у міських, районних та лінійних органах внутрішніх справ організовується начальниками цих органів та начальниками підрозділів дізнання. В п. 1.3 цього ж нормативного акту передбачено, що всі рішення про спрямування дізнання дізнавач приймає самостійно, за винятком випадків, коли законом передбачено одержання санкції прокурора (а згідно нововведень до КПК тепер і рішення судді) або затвердження начальником органу дізнання. З аналізу жп. 3.3 додатку № 3 до цього ж наказу [13] випливає, що з метою здійснення контролю за законністю і обгрунтованістю прийнятих рішень дізнавачем в ході провадження дізнання передбачено затвердження таких рішень, як: про порушення, відмову в порушенні, зупинення та закриття кримінальних справ.

Введення у відомчому порядку вимоги про затвердження начальником органу дізнання окремих процесуальних постанов і протоколів є міра організаційна, спрямована на посилення контролю за законністю прийняття відповідних рішень. Ця вимога не набуває характеру кримінально-процесуальної норми, яка, як відомо, може встановлюватися тільки законом. Тому вона не обов 'язкова для органу дізнання іншого відомства, а відсутність на відповідній постанові візи начальника органу дізнання не може розглядатися прокурором і судом як порушення законності в кримінальному судочинстві. Вказана вимога набуде процесуального значення, якщо буде закріплена законодавчо, як це має місце в ст. 426 КПК. В ній записано, що протокол про обставини вчиненого злочину у справах про злочини, по яких передбачена досудова підготовка матеріалів у протокольній формі, затверджується начальником органу дізнання.

У зв'язку з вищевикладеним, виникає питання, які межі повноважень відомства на встановлення подібних норм. На наш погляд, тут варто підтримати І.М. Гуткіна, який вважає, що при вирішенні цього питання необхідно враховувати, кому надано право прийняття конкретного процесуального рішення - органу дізнання чи особі, яка провадить дізнання. Так, відмову в порушенні кримінальної справи (ст. 99 КПК) чи прийняття рішення про затримання (ст. 106 КПК) закон пов'язує з повноваженнями органу дізнання. Ці повноваження реалізуються через призначених співробітників. Але, якщо орган дізнання вправі вирішувати, хто буде реалізовувати його процесуальні повноваження, то він може і покласти відповідальність за здійснення окремого повноваження не на одну особу, а на двох співробітників цього органу за принципом - один приймає рішення, а інший його затверджує.

Інше становище, коли закон наділяє процесуальними повноваженнями особу, яка провадить дізнання. В подібних випадках вимога про затвердження його процесуальних рішень начальником органу дізнання означає, по суті, обмеження наданого йому законом права. Природно, що таке обмеження повинно встановлюватися тільки законом [3, 11].

По іншому вирішується питання про затвердження процесуальних постанов особи, яка провадить дізнання, коли керівник установи є не начальником органу дізнання, а органом дізнання. Якщо в першому випадку, як відзначалось вище, він розподіляє повноваження органу дізнання, які належать установі, серед співробітників, то в другому - делегує частину повноважень, які належать йому як органу дізнання, особі, призначеній ним для провадження дізнання в конкретній справі. А та обставина, що він делегує свої повноваження іншій особі, дає йому підстави вимагати від неї подання для затвердження всіх або деяких процесуальних постанов.

В літературі існує думка, згідно якої в органах дізнання, де ним є керівник установи, "... не може бути "осіб, які провадять дізнання", так як провадження дізнання є виключною компетенцією тільки органу дізнання - начальника установи" [9, 54]. Однак дізнання в таких установах, як правило, провадять не керівники (командир військової частини, начальник ВТУ і т.п.), а спеціально уповноважені ними працівники - офіцер-дізнавач, співробітник оперативної чи режимної частини виправної установи, які призначаються на певний строк або одноразово як такі. Даний порядок встановлений відомчими нормативними актами, що передбачають провадження дізнання [5; 6].

Тут, думається, слід підтримати тих вчених, які вважають, що керівник установи, коли він є органом дізнання, вправі делегувати лише такі повноваження, до здійснення яких закон допускає особу, яка провадить дізнання (провадження слідчих дій). Інші процесуальні повноваження, якими закон наділяє тільки орган дізнання в особі командира військової частини, начальника ВТУ, капітана морського судна, наприклад прийняття рішення про порушення або відмову в порушенні кримінальної справи, він делегувати іншій особі не може і зобов'язаний здійснювати їх самостійно [3, 12; 11, 40-43].

В літературі існує й інша думка, згідно з якою начальник установи як орган дізнання може доручити кому-небудь з підлеглих йому посадових осіб порушення кримінальної справи і провадження інших процесуальних дій [7, 7]. На наш погляд, з цим важко погодитись, оскільки в цьому випадку повноваження особи, яка провадить дізнання, обмежені адресованими їй законом нормами, що передбачають ті чи інші рішення та дії. Якщо навіть особа, яка провадить дізнання, за дорученням органу дізнання, наприклад порушує кримінальну справу або відмовляє в цьому, то ця постанова повинна бути винесена від імені органу дізнання або затверджена останнім, інакше ці рішення не будуть мати юридичного значення. Тому в даній ситуації коло повноважень особи, яка провадить дізнання, відрізняється від рівнозначного суб'єкта кримінального процесу, який діє в органі дізнання - установі.

Література

1. Белозеров Ю.Н., Чугунов В.Е., Чувилев А.А. Дознание в органах милиции и его проблемы. -Μ.: Юридическая литература, 1972. - 194 с.

2. Вапнярчук В.В. Особливості процесуального становища особи, яка провадить дізнання.-X.: Торсінг, 2000. - 220 с.

3. Гуткин И.Μ. Вопросы совершенствования процессуального и организационного руководства в сфере дознания // Совершенствование уголовно-процессуальной деятельности органов внутренних дел: Тр. Академии МВД СССР. - М., 1984. - С. 3-17.

4. Інструкція щодо організації діяльності штатних підрозділів дізнання у системі МВС України та взаємодії їх з іншими службами органів внутрішніх справ у розкритті та

розслідуванні злочинів: Зате. наказом МВС України від 29 грудня 1995 р. № 880.

5. Інструкція про проведення дізнання у Збройних Силах України: Зате. наказом Міністра оборони України від 28 серпня 1995 р. №235. Зареєстрована в Міністерстві юстиції України 20 листопада 1995р. за №413/949. //Кримінально-процесуальний кодекс України з постатейними матеріалами /За відп. ред. Шибіко В.П. - К: Юрінком Інтер, 2000. -С 544-572;

6. Инструкция о выполнении функций органа дознания на морских судах, находящихся в плавании: Утвержд. Ген. прокурором СССР по согласованию с Министром морского флота СССР и Министром рыбного хозяйства СССР 7 августа 1974 г. //Кримінально-процесуальний кодекс України з постатейними матеріалами /За відп. ред. Шибіко В.П. -К: Юрінком Інтер, 2000. - С 573-581.

7. Коломеец В.К. Особенности производства дознания и производства следственных действий в местах заключения. - Свердловск, 1969. - 164 с.

8. Мачковский Г.И. О некоторых теоретических вопросах в советском уголовном процессе // Советкое государство и право. - 1989. - № 11. - С. 67–70.

9. Мичурина О.В. Процессуальные и организационные вопросы осуществления начальниками СИЗО И ЛТП функций органа дознания: Дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.09. –М., 1993. -198 с.

10. Научно-практический комментарий к УПК РСФСР / Под ред. В.М.Лебедева и проф. В.П.Божъева. - М.: Спарк, 1995. - 704 с.

11. Петуховский А.А. Дознание в органах внутренних дел, проблемы его совершенствования // Уголовно-процессуальные основы деятельности органов внутренних дел. - М., 1988. -С. 40-46.

12. Типове положення про відділ (відділення) дізнання ГУ МВС України в Криму, м. Києві та Київській області, УМВС України β областях, м. Севастополі та на транспорті: Зате. наказом МВС України від 29 грудня 1995р. № 880.

Loading...

 
 

Цікаве