WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Проблеми забезпечення права на судовий захист особи, щодо якої порушено кримінальну справу - Реферат

Проблеми забезпечення права на судовий захист особи, щодо якої порушено кримінальну справу - Реферат

Проблеми забезпечення права на судовий захист особи, щодо якої порушено кримінальну справу

Основною соціальною функцією кримінального процесу є захист прав і законних інтересів особи, здійснення протидії злочинності. Специфіка завдань кримінального судочинства обумовлює й певну специфіку засобів їх досягнення. До них, зокрема, належать процесуальні правила доказування, застосування кримінально-процесуального примусу тощо. Чинне законодавство надає органу дізнання, слідчому, прокурору та суду широкі владні повноваження, реалізація яких, як правило, можлива лише після порушення кримінальної справи.

Відповідно до ч. 2 ст. 98 Кримінально-процесуального кодексу України (КПК), якщо на момент порушення кримінальної справи встановлена особа, яка вчинила злочин, кримінальна справа має бути порушена щодо цієї особи. Разом з тим, слід зазначити, що процесуальний статус цієї особи чинним законодавством не визначений, що негативно впливає на захист її прав та законних інтересів. Тому особливого значення набуває надання їй права оскаржити до суду прийняте щодо неї рішення.

Проблема доцільності розширення судового контролю за дотриманням прав громадян на стадії досудового розслідування кримінальної справи в останні роки неодноразово викликала жваві дискусії науковців і практичних працівників. В юридичній літературі фахівцями висловлювалися протилежні точки зору щодо перспектив розвитку кримінально-процесуального законодавства України в частині правової регламентації здійснення функції судового контролю на досудовому слідстві. Та й саме поняття судового контролю, зміст цієї процесуальної функції і досі залишаються дискусійними [1].

Чинне кримінально-процесуальне законодавство України передбачає порядок оскарження до суду в стадії досудового розслідування тільки постанови про відмову у порушенні кримінальної справи (ст. 2361, 2362 КПК), постанови про закриття кримінальної справи (ст. 2365, 2366 КПК), затримання особи як підозрюваної (ст. 106 КПК).

Разом з тим згідно з одним з останніх рішень Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень частини третьої статті 120, частини шостої статті 234, частини третьої статті 236 Кримінально-процесуального Кодексу України (справа про розгляд судом окремих постанов слідчого і прокурора) від 30 січня 2003 року положення частини шостої статті 234, частини третьої статті 236 КПК, які унеможливлюють розгляд судом на стадії досудового слідства скарг на постанови слідчого, прокурора стосовно приводів, підстав і порядку порушення кримінальної справи щодо певної особи визнані такими, що не відповідають Конституції України. Отже, цим рішенням розширена сфера судового контролю за дотриманням конституційних прав і свобод громадян в кримінальному процесі.

Проте слід зазначити, що законодавець не створив системи гарантій забезпечення належної процедури такого контролю, що значно ускладнює практичну реалізацію даного рішення. В умовах фактичної відсутності правового регулювання цього питання правозастосовники вимушені самостійно шукати можливі варіанти вирішення проблеми оскарження постанови про порушення кримінальної справи, переборюючи пробільність законодавства застосуванням його за аналогією.

Перш ніж звернутися до теоретичного аналізу виникаючих на практиці питань, зазначимо, що сама можливість та доцільність оскарження до суду в ході досудового розслідування постанови про порушення кримінальної справи щодо певної особи давно була предметом наукової дискусії. При цьому висловлювалася точка зору щодо недоцільності надання суб'єктам кримінально-процесуальної діяльності такого права, оскільки скасування судом постанови про порушення кримінальної справи у випадках, коли по справі були проведені слідчі дії, не тягло б скасування уже проведеного слідства, "воно було б алогічним, не відповідало б розумінню законодавцем цієї стадії процесу. Таким чином, постало б питання про надання судові права закривати кримінальні справи, порушені органом дізнання, слідчим чи прокурором, що фактично б означало перенесення функції суду з вирішення справи на досудові стадії процесу" [2]. Як зазначив В.Т. Маляренко, надання особі права на самому початку розслідування розпочати судову процедуру перегляду правомірності прийнятого компетентними органами рішення означає зупинити розслідування, втратити дорогоцінний час та доказову базу і таким чином заподіяти шкоду потерпілому і суспільству. Тому, на погляд автора, питання про правомірність порушення кримінальної справи повинно розглядатися судом тоді, коли буде закінчено розслідування обставин справи і справа надійде до суду [3]. З наведеними аргументами важко не погодитися, оскільки оскарження до суду в стадії досудового розслідування постанови про порушення кримінальної справи щодо певної особи в деяких випадках дійсно може негативно вплинути на її розслідування, ускладнити встановлення істини. Проте, виходячи з пріоритету прав учасників кримінального судочинства, забезпечення права на судовий захист, Конституційний Суд України визнав необхідним надання їм можливості негайного звернення до суду, оскільки, як зазначено в рішенні, "постанова про порушення кримінальної справи щодо певної особи, винесена з недодержанням вимог КПК, зокрема передбачених статтями 94-98, може породити наслідки, які виходять за межі кримінально-процесуальних відносин, і завдати такої шкоди конституційним правам і свободам внаслідок несвоєчасного судового контролю, що поновити їх буде нездійсненним". Аналогічну позицію сформулював і Конституційний Суд Російської Федерації (ухвала від 27.12.2002 р. № 300-0 по справі про перевірку конституційності окремих положень статей 116, 211, 218, 219 і 220 Кримінально-процесуального кодексу РСФСР у зв'язку із запитом президії Верховного Суду Російської Федерації і скаргами ряду громадян).

Така правова позиція Конституційного Суду є зрозумілою. Судді виходили із значення і місця даного процесуального документу у загальній системі кримінально-процесуальних актів. Порушення кримінальної справи є процесуально-правовою підставою для подальшого досудового розслідування, здійснення процесуальних та слідчих дій, застосування примусових заходів, які обмежують конституційні права громадянина. При порушенні кримінальної справи без законного приводу та підстави для громадянина, щодо якого прийняте дане рішення, виникають суттєві негативні наслідки, які зростають при подальшому провадженні по кримінальній справі. Враховуючи це, в листі Генерального прокурора України прокурорам областей, міст Києва, Севастополя, військовим прокурорам регіонів і Військово-Морських Сил України від 19 лютого 2003 р. звернено увагу на необхідність посилення вимогливості до органів дізнання та досудового слідства при здійсненні нагляду за додержанням ними законів, зокрема при порушенні кримінальних справ стосовно певної особи. Винесення таких постанов органом дізнання чи слідчим попередньо обов'язково, як вимагає Генеральний прокурор України, повинно погоджуватись з прокурором, який здійснює нагляд.

Особливого значення тут набуває не тільки своєчасне виявлення допущених порушень Закону, а й здійснення ефективних заходів до негайного їх усунення [4]. Незалежним і безстороннім органом, який в змозі об'єктивно розглянути скаргу на постанову про порушення кримінальної справи та винести справедливе рішення, є суд. Крім того, оскарження її виключно прокурору фактично означає, що ця скарга розглядатиметься органом кримінального переслідування, що є неприпустимим з точки зору принципу змагальності.

Чинний КПК України надає можливість оскарження до суду будь-яких дій слідчого. Проте ці скарги згідно з ч. 6 ст. 234 КПК розглядаються судом першої інстанції при попередньому розгляді справи або при розгляді її по суті (в науковій літературі цю форму судового контролю називають непрямим або наступним), крім вищезазначених випадків, прямо передбачених кримінально-процесуальним законом (йдеться про прямий або безпосередній контроль) [5].

В процесі розгляду скарг на постанови про порушення кримінальної справи щодо певної особи перед практиками постало багато питань, які стосуються, зокрема, порядку подачі скарги до суду та її розгляду; обсягу документів, які мають надаватися судді для перевірки законності та обгрунтованості винесеної постанови; рішень, які має прийняти суддя в результаті розгляду скарги.

Що стосується порядку оскарження цієї постанови, на наш погляд, можливе застосування аналогії кримінально-процесуального закону, зокрема тієї його частини, що регламентує порядок оскарження до суду постанови про відмову в порушенні кримінальної справи або постанови про закриття справи (ст.ст. 2361, 2365 КПК). Проте зазначені статті передбачають семиденний строк оскарження цих рішень, який є надто довгим для оскарження постанови про порушення кримінальної справи. Вбачається, що з урахуванням значення цього процесуального документу як правової підстави для провадження всіх наступних слідчих дій та застосування засобів процесуального примусу, строк його оскарження не повинен перевищувати трьох днів з моменту отримання його копії (вручення копії цієї постанови також не передбачено чинним законодавством, але, на наше переконання, воно повинно бути обов'язковим, адже це є важливою гарантією оскарження постанови до суду). У зв'язку з цим зазначимо, що статтею 323 проекту КПК, який прийнятий за основу Верховною Радою України, передбачено десятидобовий строк оскарження постанови про порушення кримінальної справи щодо певної особи з моменту одержання нею або її захисником копії постанови.

Суб'єктами оскарження в даному випадку повинні бути визнані особа, щодо якої винесено постанову, її захисник та законний представник.

Loading...

 
 

Цікаве