WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Питання кваліфікації умисного вбивства, вчиненого одночасно при перевищенні меж необхідної оборони та у стані сильного душевного хвилювання - Реферат

Питання кваліфікації умисного вбивства, вчиненого одночасно при перевищенні меж необхідної оборони та у стані сильного душевного хвилювання - Реферат

Відсутнє відповідне положення і у постанові Пленуму Верховного суду України від 07.02.2003р. №2 "Про судову практику в справах про злочини проти життя та здоров'я особи".

З наведених вище положень можна зробити два висновки:

1. Правило кваліфікації вбивства за вказаних обставин було упущено Пленумом Верховного Суду України і кваліфікувати вчинене слід, користуючись таким самим правилом, яке було відзначено у Постанові Пленуму Верховного Суду України від 28.06.1991р. № 4.

2. Пленум Верховного Суду України, враховуючи положення ч.4 ст.36 КК України 2001р. вважає, що вбивство, вчинене одночасно в стані необхідної оборони та у стані сильного душевного хвилювання, в усіх випадках виключає кримінальну відповідальність.

І дійсно, суди, як правило, кваліфікують злочинне діяння за нормою, яка передбачає менш суворе покарання у санкції статті. В.В.Сташис пояснює це тим, що законодавець вважає умисне вбивство при перевищенні меж необхідної оборони менш небезпечним злочином, ніж умисне, вбивство вчинене в стані сильного душевного хвилювання.6

Зі змісту ст.12 КК України випливає, що саме санкція статті є виразом суспільної небезпеки злочину, тобто при визначенні співвідношення тяжкості злочинів необхідно враховувати розмір одного основного виду покарання.

Санкція умисного вбивства, вчиненого в стані сильного душевного хвилювання, передбачає покарання у вигляді позбавлення волі до 5 років, а санкція умисного вбивства при перевищенні меж необхідної оборони - позбавлення волі до 2 років. Отже, умисне вбивство при перевищенні меж необхідної оборони є менш тяжким злочином, ніж умисне вбивство, вчинене в стані сильного душевного хвилювання, і наведені вище випадки необхідно було б кваліфікувати лише за ст.118 КК України.

При кримінально правовій оцінці ситуацій збігу стану сильного душевного хвилювання та необхідної оборони виникає й інше питання, яке практично не вирішується ні у теорії кримінального права, ні у практиці застосування кримінального закону.

4.4 ст.36 КК України передбачає, що особа не підлягає кримінальній відповідальності, якщо через сильне душевне хвилювання, викликане суспільно небезпечним посяганням, вона не могла оцінити відповідність заподіяної нею шкоди небезпечності посягання чи обстановці захисту.

Тобто стан сильного душевного хвилювання в такому випадку є умовою, що виключає злочинність діяння при необхідній обороні.

Проте стан сильного душевного хвилювання виключає можливість притягнення особи до кримінальної відповідальності за вчинення вбивства у стані необхідної оборони лише за умови, якщо сильне душевне хвилювання виключило здатність особи оцінити відповідність заподіяної нею шкоди небезпечності посягання чи обстановці захисту. Однак, видається, на практиці можливі випадки, коли стан сильного душевного хвилювання не виключає такої здатності.

При розгляді конкретних кримінальних справ іноді буває важко розмежувати стан сильного душевного хвилювання та необхідну оборону, тому що вони мають багато спільних ознак і дуже часто особа, яка перебуває в стані необхідної оборони, одночасно перебуває в стані сильного душевного хвилювання.

П.3 постанови Пленуму Верховного Суду України від 26.04.02р. № 1 "Про судову практику у справах про необхідну оборону" зазначає, що суспільно небезпечне посягання на законні права, інтереси, життя і здоров'я людини, суспільні інтереси чи інтереси держави може викликати в особи, яка захищається, сильне душевне хвилювання. Якщо в такому стані вона не могла оцінювати відповідність заподіяної нею шкоди небезпечності посягання чи обстановці захисту, її дії слід розцінювати як необхідну оборону.

Виділяючи стан сильного душевного хвилювання як ознаку, що за певних обставин пом'якшує відповідальність за умисний злочин, законодавець виходить з психічного стану особи, який певною мірою обмежує здатність усвідомлювати свої дії та керувати ними.

Насильство зі сторони посягаючого може викликати особливий, афективний стан особи, під час якого вона може вчинити вбивство, перебуваючи в стані сильного душевного хвилювання. Такі дії мають схожість з обороняючими.

Для розмежування умисного вбивства, вчиненого в стані сильного душевного хвилювання, та умисного вбивства при перевищенні меж необхідної оборони необхідно враховувати мотивацію суб'єкта.

На відміну від стану сильного душевного хвилювання, мотив при необхідній обороні характеризується наміром захистити свої законні інтереси, інтереси держави, суспільства або іншої особи шляхом заподіяння шкоди посягаючому.

На відмінність від перевищення меж необхідної оборони вбивство, вчинене в стані сильного душевного хвилювання, характеризується тим, що протиправні дії потерпілого не являють настільки значної суспільної небезпеки, як це має місце при необхідній обороні та її перевищенні.

При наявності стану сильного душевного хвилювання визначним мотивом являється гнів, що породжує прагнення спричинити шкоду посягаючому. В результаті емоційної напруженості та збудженості суб'єкт втрачає контроль над своїми діяннями.

Перевищення меж необхідної оборони також супроводжується хвилюванням особи, що обороняється, однак це хвилювання не перешкоджає основній меті - відбити напад, захистити себе від посягання.7

Враховуючи наведене вище, вважаємо за доцільне, зберегти загальнообов'язковість правила про кваліфікацію вбивства, вчиненого одночасно за наявності необхідної оборони з перевищенням її меж та стану сильного душевного хвилювання, та з цією метою внести зміни у відповідні постанови Пленуму Верховного Суду України такого змісту:

- абзац 1 п.3 постанови Пленуму Верховного Суду України від 26.04.2002р.№1 "Про судову практику у справах про необхідну оборону" доповнити після слова хвилювання таким реченням: " У таких випадках суди зобов'язані встановити здатність особи оцінити відповідність заподіюваної нею шкоди небезпечності посягання чи обстановці захисту."

- постанову Пленуму Верховного Суду України від 26.04.2002р.№1 "Про судову практику у справах про необхідну оборону" абзац 2 п.3 викласти в такий редакції: "Дії осіб, які вчинили вбивство при перевищенні меж необхідної оборони і одночасно перебували у стані сильного душевного хвилювання, що раптово виникло, належить кваліфікувати за ст.118, тобто за більш м'якою нормою, а не за ст.116 КК України. Абзац 2 п.3 цієї постанови в редакції від 26.04.2002р. вважати абзацом 3 п.3."

-П.24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 07.02.2003р. № 2 "Про судову практику в справах про злочини проти життя та здоров'я" доповнити абзацом 2 такого змісту: "Дії осіб, які вчинили вбивство при перевищенні меж необхідної оборони і одночасно перебували у стані сильного душевного хвилювання, що раптово виникло, але не виключало здатність особи оцінити відповідність заподіюваної нею шкоди небезпечності посягання чи обстановці захисту, належить кваліфікувати за ст.118, тобто за більш м'якою нормою, а не за ст.116 КК України".

Література

1. Вирок Личаківського місцевого суду м. Львова у кримінальній справі №1 - 198 //Архів Личаківського місцевого суду м. Львова за 2002 р.

2. Вирок Рівненського міського місцевого суду у кримінальній справі № 1- 553// Архів Рівненського міського місцевого суду за 2002 р.

3. Сташис В.В. Ответственность за умышленное убийство, совершенное в состоянии сильного душевного волнения// Проблемы социалистической законности. Вып. 1. - X. , 1976. - С. 91-92.

4. Сташис В.В., Бажанов М.Й. Преступление против личности в УК УССР и судебной практике. -Харьков,1981. - 216 с.

5. Тарарухин С.А. Квалификация преступлений в следственной и судебной практике. - К: Юринком, 1995. С. 167-168.

6. Ткаченко Т. Ответственность за преступления против жизни и здоровья, совершенные в состоянии аффекта //Законность. - 1996. –№ 7. - С.31 - 33.

7. Юридична енциклопедія: В6т. / Редкол.: Ю.С Шемшученко (відп.ред.) та ін. -К: Укр. енцикл., 1998. -Т.1: А-Г.672с.

Loading...

 
 

Цікаве