WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Правовий режим інформації про особу в умовах становлення в Україні інформаційного суспільства - Реферат

Правовий режим інформації про особу в умовах становлення в Україні інформаційного суспільства - Реферат

Правовий режим інформації про особу в умовах становлення в Україні інформаційного суспільства

Сучасна динаміка світових цивілізаційних процесів характеризується високим розвитком інформаційних та телекомунікаційних технологій, які суттєво впливають на економічну політичну культурну та соціальну сферу сучасного соціуму. Цей факт свідчить про настання наступного за індустріальним цивілізаційного етапу розвитку людства - інформаційного суспільства. Однією із ознак інформаційного суспільства є наявність розгалуженої системи автоматизованих баз даних, які містять різноманітні відомості. У зв'язку з цим виникає ряд нових соціальних загроз, однією з яких є порушення інформаційної безпеки особи і незаконне втручання в приватне життя людини з використанням електронної техніки. З метою усунення негативних наслідків, пов'язаних зі становленням інформаційного суспільства, держава повинна вживати ряд заходів політичного, юридичного та технічного характеру. При цьому однією із ключових проблем є встановлення правового режиму інформації про особу, адекватного новим умовам технологічного розвитку суспільства, який міг би ефективно забезпечувати права і свободи людини в Україні.

Досліджувана проблема викликає науковий інтерес як у вітчизняних так і зарубіжних учених. Так, в працях відомих фахівців в галузі інформаційного права М.Я. Швеця, Р.А. Калюжного, В.Д. Гавловського, B.C. Цимбалюка, В.М. Поповича та інших учених проблема захисту персональних даних розглядається в контексті розвитку інформаційної культури, інформатизації всіх сфер суспільного життя, захисту інформації в автоматизованих системах [4]. Ґрунтовному аналізу правових механізмів захисту персональних даних в Україні в умовах інформатизації та європейської інтеграції присвячено ряд наукових праць В.М. Брижка [3]. Окремі теоретично - правові аспекти захисту приватного життя людини висвітлені в працях російських дослідників І.Л. Бачило, В.І. Іваницького, І.С. Мелюхіна, М.М. Рассолова, Л.В. Туманової.

Проте дослідницькі інтереси науковців були зосереджені на окремих аспектах правового режиму інформації про особу, тому на сьогодні в Україні невирішеними залишаються ряд теоретичних і практичних проблем. По–перше, у науковій літературі питання правового режиму інформації про особу цілком логічно розглядається у контексті недоторканості приватного життя людини, але при цьому відсутні комплексні дослідження, які поєднували б класичне розуміння недоторканості приватного життя людини і сучасне його трактування, що виникло внаслідок розвитку інформаційних технологій та автоматизованої обробки даних. По–друге, в системі законодавства України і в теоретичних працях не вироблена єдина термінологія та чітко не визначено зміст інформаційно - правових відносин, що стосуються фізичних осіб. По–третє, в Україні на сьогодні відсутній чіткий механізм правового регулювання інформації про особу, що створює реальні загрози інформаційній безпеці громадян. Метою даної статті і є спроба дослідити вищезазначені невирішені проблеми.

Більшість науковців, аналізуючи правові аспекти захисту інформації про фізичних осіб, цілком справедливо акцентують увагу на необхідності приведення законодавства України у відповідність із європейськими стандартами захисту персональних даних, зазначаючи при цьому, що основним об'єктом такого захисту є приватне життя людини [3; 9; 29]. Однак зводити весь комплекс проблем в даній сфері тільки до процесів автоматизованої обробки даних вважаємо недоцільним, оскільки порушення недоторканості приватного життя людини може мати місце і поза комп'ютерними операціями із інформацією. Крім цього існують так звані "змішані" системи, в яких може використовуватись, а може і не використовуватись автоматизована обробка даних. Тому на нашу думку, методологічною основою дослідження правового режиму інформації про особу в сучасних умовах повинен бути вихідний принцип згідно з яким розвиток технічних можливостей автоматизованої обробки даних призвів до того, що закріплене в Загальній декларації прав людини (1948 p.), Міжнародному пакті про громадянські та політичні права (1966 р.) та в Європейській конвенції про захист прав і основних свобод людини (1950 р.) право на таємницю приватного життя набуло подвійного значення. З одного боку недоторканість приватного життя людини необхідно розглядати як традиційний елемент правової, демократичної держави, суть якого полягає в юридичній можливості бути у відносній автономії від держави, її органів, інших суспільних інституцій та осіб. З іншого боку, право на таємницю приватного життя людини все більше розглядається в аспекті захисту персональних даних при автоматизованій обробці інформації.

На відміну від України в переважній більшості країн Заходу, становлення права на недоторканість приватного життя особи пройшло два етапи. Як юридична категорія це право виникло в США в 1928 році, коли суддя Верховного суду Л. Брандейс офіційно заявив про наявність в Конституції "права бути залишеним в спокої" [10, 7]. Надалі недоторканість особистого життя людини як інститут політичних систем країн Заходу став обов'язковим елементом демократії та правової держави і був закріплений в міжнародних угодах з прав людини. Актуальність захисту цього правазначно зрослау 70-х роках XX-го століття, з активним розвитком інформаційних технології і глобальної комп'ютеризації всіх сфер суспільної життєдіяльності. Наявність технічних можливостей створення баз даних, які акумулюють інформацію про фізичних осіб привів до виникнення нового етапу у розвитку права на недоторканість приватного життя людини. Основні загрози інформаційній безпеці особи перемістились в процеси автоматизованої обробки даних. Саме в цей час і виник термін персональні дані та почалася законотворча діяльність парламентів багатьох країн світу щодо захисту таких даних. Перший закон "Інформатика та свободи" було прийнято в Німеччині ( земля Гессен) в 1970 році, а в 1973 році аналогічний закон було прийнято в Швеції [9, 133]. Ця тенденція продовжувалась і за останні 20 років вже в більшості західноєвропейських держав було ухвалено національні базові закони в даній сфері [3, 21]. Таким чином, в переважній більшості країн Заходу становлення правового режиму інформації про особу проходило поетапно і зайняло тривалий проміжок часу.

В Україні ж в період радянської державності, коли в умовах антидемократичного політичного режиму здійснювався тотальний контроль за громадянами, закріплення в Конституції УРСР 1978 року права на таємницю особистого життя не привело до створення реальних гарантій його забезпечення. Тільки після проголошення незалежності України з'явились політичні умови для створення правових механізмів забезпечення права на таємницю приватного життя громадян. Однак для становлення будь–якої демократичної інституції потрібний певний проміжок часу під час якого формується правова база, виникають механізми реалізації, відбуваються процеси вдосконалення практики застосування. До того ж становлення права на недоторканість приватного життя людини у класичному його розумінні співпало із процесами інформатизації України, які розпочалися в нашій державі значно пізніше ніж на Заході. Таким чином, Україна, беручи за основу західні стандарти інституту правового режиму інформації про фізичних осіб, змушена йти до них своїм, складнішим шляхом, вирішуючи проблему комплексно: в її класичному і сучасному трактуваннях.

Початковим етапом цього процесу є узгодження єдиних законодавчих термінів та однозначне трактування змісту інформаційно–правових відносин, об'єктом яких є інформація, що стосуються фізичних осіб. На сьогодні існує неузгодженість норм–дефініцій в різних нормативно–правових актах. Так, в Конституції України вживається термін "інформація про особу", а в Законі України "Про інформацію" крім цього терміну застосовується ще й поняття "персональні дані". Не визначено чітко і юридичний зміст такої категорії як приватне життя людини. Аналогічна термінологічна проблема має місце в правових системах багатьох країн та в міжнародних документах. Так, в статті 12 Загальної декларації прав людини передбачено, що ніхто не може піддаватися свавільному втручанню в його особисте і сімейне життя. Стаття 17 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права забороняє не тільки свавільне, а й незаконне втручання в особисте і сімейне життя людини, а в Європейській конвенції про захист прав і основних свобод людини визнається право кожної людини на повагу до її особистого і сімейного життя.

Немає термінологічної єдності і в правових джерелах, що регулюють відносини захисту інформації про особу при автоматизованій її обробці. В Німеччині та Великобританії закони носять назву "Про захист даних", у Франції - "Про інформатику, картотеки та свободи", а в Угорщині - " Про захист інформації про особу і доступ до інформації, що становить суспільний інтерес" [1, 18-19]. В 1973 та 1974 pp. Комітет Міністрів Ради Європи прийняв дві резолюції про захист недоторканості особистого життя у зв'язку із створенням електронних баз даних - одну для приватного, іншу для державного сектора. В 1979 році Європейському парламенту був підготовлений звіт під назвою "Про захист прав індивідуумів в світлі технічного прогресу в галузі обробки даних" [7, 81]. Організацією Економічного Співробітництва та Розвитку були розроблені "Основні положення про захист недоторканості особистого життя і міжнародних обмінів персональними даними", директива Європейського парламенту називається "Про захист фізичних осіб стосовно обробки персональних даних та про вільний рух цих даних", а Організація Об'єднаних Націй розробила "Керівні принципи регламентації комп'ютеризованих картотек, що містять дані особистого характеру".

Деякі труднощі понятійного характеру виникають при перекладі міжнародних договорів. Зокрема, офіційний переклад Конвенції Ради Європи № 108 від 28 січня 1981 року має назву "Про захист осіб стосовно автоматизованої обробки даних особистого характеру" [8, 248], а в літературі зустрічається інший варіант перекладу - " Про захист осіб у зв'язку автоматизованою обробкою персональних даних" [3,10]. Як бачимо, в європейських документах немає термінологічної єдності і спостерігається досить довільне поєднання категорій "індивідуум", "фізична особа", "особисте життя", "персональні дані", "дані особистого характеру" тощо. На наш погляд в Україні найбільш повною і обгрунтованою виглядає дефініція запропонована авторами законопроекту "Про захист персональних даних", згідно з якою персональні дані - це окремі відомості про фізичну особу чи сукупність таких відомостей, що ідентифікована чи може бути ідентифікованою. Водночас, враховуючи той факт, що в Конституції України і ряді інших законів вживається термін "інформація про особу", з метою узгодження термінології, необхідно буде прийняти ряд змін до нормативних актів України.

Loading...

 
 

Цікаве