WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Правове регулювання договорів оренди єдиного майнового комплексу (підприємства) - Реферат

Правове регулювання договорів оренди єдиного майнового комплексу (підприємства) - Реферат

Правове регулювання договорів оренди єдиного майнового комплексу (підприємства)

Питання, пов'язані з участю в цивільному обороті підприємства як об'єкта цивільних прав, є досить новими для цивільного права. Однак, незважаючи на це, дослідження окремих аспектів цього питання проводили такі вчені, як: О.О. Коломієць, С. Кривобок, І.М. Кучеренко. Більш розробленими питання оренди підприємства як єдиного майнового комплексу є в цивільному праві РФ, де вони розглядались такими вченими, як В.В. Вітрянський, Т.В. Данілочкіна.

Метою цієї статті є дослідження правових відносин, які виникають з приводу оренди підприємства як єдиного майнового комплексу з урахуванням положень ЦК України.

ЦК України, на відміну від ЦК УРСР, визначив підприємство не лише як суб'єкт, а й як об'єкт цивільних прав. Так, в ст. 191 ЦК України встановлюється, що підприємство є єдиним майновим комплексом, що використовується для здійснення підприємницької діяльності. До складу підприємства як єдиного майнового комплексу входять усі види майна, призначені для його діяльності, включаючи земельні ділянки, будівлі, споруди, устаткування, інвентар, сировину продукцію, права вимоги, борги, а також право на торговельну марку або інше позначення та інші права, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною 4 цієї статті встановлено, що підприємство або його частина можуть бути об'єктом купівлі-продажу застави, оренди та інших правочинів.

В теорії цивільного права вважається, що передача торгового підприємства в оренду відбувається в тих випадках, коли за будь-якими обставинами володар не здатний тимчасово самостійно його експлуатувати або коли він впевнений, що в руках іншої особи підприємство здатне дати незрівнянно більший доход1.

Визначивши можливість підприємства виступати об'єктом правочинів, ЦК України не встановив особливостей укладення договорів, об'єктом яких може бути підприємство, що, на нашу думку, є неправильним, оскільки оренда підприємства має цілий ряд особливостей, які повинні бути встановлені в законодавстві. Так, постають питання: на яких умовах до орендаря переходять споживні речі, які входять до складу підприємства як єдиного майнового комплексу (наприклад сировина), оскільки відповідно до ст. 760 ЦК України предметом договору найму може бути річ, яка визначена індивідуальними ознаками і яка зберігає свій первісний вигляд при неодноразовому використанні (неспоживна річ); як бути з передачею боргів, оскільки за загальним правилом, встановленим ст. 520 ЦК України, боржник у зобов'язанні може бути замінений іншою особою (переведення боргу) лише за згодою кредитора; яка доля юридичної особи, єдиний майновий комплекс якої передається в оренду та інші питання, які не можна залишати на вирішення практики.

На відміну від ЦК України, ЦК РФ спеціально регламентує особливості оренди підприємства як майнового комплексу. На наш погляд, такі положення повинні бути закріплені в ЦК України. Однак не можна повністю копіювати положення ЦК РФ, оскільки вони, на нашу думку, мають певні недоліки.

Так, в ст. 656 ЦК РФ встановлюється, що за договором оренди підприємства в цілому як майнового комплексу, який використовується для здійснення підприємницької діяльності, орендодавець зобов'язується надати орендарю за плату в тимчасове володіння та користування земельні ділянки, будівлі, споруди, обладнання та інші основні засоби, які входять до складу підприємства, надати в порядку, на умовах та в межах, які визначаються договором, запаси сировини, пального, матеріалів та інших оборотних коштів, права користування землею, водою та іншими природними ресурсами, будівлями, спорудами та обладнанням, інші майнові права орендодавця, пов'язані з підприємством, права на позначення, які індивідуалізують діяльність підприємства, та інші виключні права, а також уступити йому свої права вимоги та перевести на нього борги підприємства.

Як бачимо, ЦК РФ встановлює, що споживні речі можуть передаватись на спеціальних умовах, визначених в договорі. Як відмічає Т.В. Данілочкіна, аналізуючи ці норми, можна зробити висновок, що сторони цілком можуть встановити в договорі, що неспоживні речі переходять в тимчасове володіння та користування, а споживні - у власність.

На передачу споживних речей у власність орендаря і раніше звертали увагу вчені-юристи. Так, Е.А. Флейшиц відмічалось, що орендарю не передається право власності на неспоживні матеріальні елементи підприємства: на будівлі, машини, обстановку тощо. Вони поступають до нього лише для тимчасового користування ними на протязі строку оренди. Ті ж матеріальні елементи, які призначені до споживання в процесі діяльності підприємства, такі як сировина, матеріали, товари, переходять до орендаря на праві власності. Не ставши власником цих речей, тобто не маючи права розпорядження ними, він не міг би здійснювати своїх прав орендаря підприємства в цілому: продовжувати експлуатацію підприємства, яке передається йому також як і набувачу, "на ходу".

Г.Ф. Шершенєвич зазначав, що орендар вправі використовувати запаси матеріалів, продати чистий товар, але під умовою відновлення закупкою або виробництвом попередньої кількості замінних речей.

З таким підходом до вирішення питання щодо передачі орендарю споживних речей в складі орендованого підприємства безумовно необхідно погодитись. Враховуючи наведене, ми вважаємо, що ці положення повинні бути прямо врегульовані в ЦК України.

Відповідно до ст. 660 ЦК РФ, якщо інше не передбачене договором оренди підприємства, орендар вправі без згоди орендодавця продавати, обмінювати, надавати в тимчасове користування або в позику матеріальні цінності, які входять до складу орендованого підприємства, здавати їх в суборенду та передавати свої права та обов'язки за договором оренди у відношенні таких цінностей іншій особі при умові що це не тягне зменшення вартості підприємства і не порушує інших положень договору оренди підприємства.

Однак, на нашу думку, такі положення є не зовсім вдалими. Так, відповідно до такого формулювання, коли не виділяється, якими речами вправі орендар розпоряджатись без згоди орендодавця, можна зробити висновок, що орендар має право розпоряджатись не лише споживними речами, а й неспоживними. На нашу думку, такий підхід є неправильним, оскільки неспоживні речі переходять до орендаря лише на праві володіння та користування. Тому доцільно розділити правовий режим розпорядження орендарем споживними та неспоживними речами в складі орендованого підприємства, встановивши в ЦК України положення, відповідно до якого орендар має право продавати, обмінювати, надавати в тимчасове користування або в позику сировину, готовий товар та інші споживні речі, а також уступати права вимоги та переводити борги без згоди орендодавця, а неспоживні речі орендар має право продавати, обмінювати, надавати в тимчасове користування або в позику лише за згодою орендодавця, якщо інше не встановлено договором оренди підприємства як єдиного майнового комплексу.

В договорі сторони можуть встановити й інший порядок користування майном, переданим в оренду підприємства. Однак, на нашу думку, з метою захисту орендодавців, загальним правилом повинно бути саме правило щодо розпорядження орендарем неспоживними речами лише за згодою орендодавця.

Крім того, постають питання щодо того, як визначається вартість підприємства та на який момент повинен визначатись факт зменшення вартості підприємства.

Ми вважаємо, що, безумовно, за визначальну повинна братись вартість підприємства, яка зазначена в договорі оренди.

Щодо визначення моменту зменшення вартості підприємства, то тут, на нашу думку, слід виходити з наступного. Якщо визнати, що факт зменшення вартості підприємства повинен визначатись на момент здійснення орендарем операції, то слід говорити про те, що орендар не вправі здійснювати операції з продажу матеріальних цінностей, які входять до складу підприємства, до того часу, поки попередньо не збільшить вартість підприємства порівняно з його вартістю на момент прийняття його від орендодавця. Однак це звичайно буде значною перешкодою орендарю у нормальній експлуатації орендованого підприємства.

Тому на нашу думку, умовою здійснення орендарем права розпорядження без згоди орендодавця майновими цінностями, які входять до складу підприємства як єдиного майнового комплексу, повинна бути умова, щоб вартість підприємства після закінчення строку оренди та при повернені орендодавцеві була не меншою, ніж його вартість на момент передачі його в оренду. При чому, у разі виникнення між орендарем та орендодавцем спору з приводу визначення вартості, таку вартість можна визначити шляхом проведення незалежної оцінки згідно з Законом України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні".

Говорячи про повернення підприємства після закінчення строку оренди, не можна не звернути увагу на ст. 779 ЦК України, яка встановлює наслідки погіршення речі, переданої у найом. Так, згідно з цією статтею, наймач зобов'язаний усунути погіршення речі, які сталися з його вини, а у разі неможливості відновлення речі наймодавець має право вимагати відшкодування завданих йому збитків. При цьому, однак, в ч. З ст. 779 ЦК України робиться застереження, що наймач не відповідає за погіршення речі, якщо це сталося внаслідок нормального її зношення або упущень наймодавця.

Таким чином, у випадку повернення підприємства після закінчення строку оренди з вартістю, нижчою, ніж вартість підприємства на момент передачі в оренду, орендар зобов'язаний у зв'язку з цим відшкодувати орендодавцю збитки, за винятком випадків, якщо він доведе, що зменшення вартості підприємства сталося в результаті нормальної його експлуатації або упущень орендодавця.

Loading...

 
 

Цікаве