WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Право на охорону здоров’я у конституціях країн СНД: порівняльно-правовий аналіз - Реферат

Право на охорону здоров’я у конституціях країн СНД: порівняльно-правовий аналіз - Реферат

Право на охорону здоров'я у конституціях країн СНД: порівняльно-правовий аналіз

Життя і здоров'я людини - це найвищі соціальні цінності держави і суспільства, які мають вагомий вплив на їх розвиток. Здоров'я населення є одним з найважливіших показників рівня соціально-економічного та екологічного благополуччя суспільства, його демографічного, духовно-культурного, політичного, наукового, морального, біологічного та етичного потенціалу. Як зазначає О. Тихомиров, здоров'я є вищим невідчужуваним первинним благом людини, без якого у тій чи іншій мірі втрачають значення багато інших благ. Нездоров'я взагалі змінює, переорієнтовує шкалу цінностей. Здоров'я - це благо, яке дає можливість користуватись іншими благами, які дарує людині життя [1, 10].

Право на охорону здоров'я є невід'ємним і невідчужуваним правом кожної особи, яке знайшло своє відображення як в міжнародно-правових актах, так і в національних, зокрема конституціях. Аналіз нормативного, а насамперед конституційного закріплення права на охорону здоров'я у зарубіжних країнах, а саме у країнах СНД, а також встановлення відповідності положень Основних Законів міжнародним стандартам відіграє важливу роль для законотворчої діяльності усіх держав. Такий порівняльно-правовий аналіз сприятиме визначенню основних напрямів вдосконалення законодавства та приведенню окремих конституційних положень у відповідність до міжнародно-правових стандартів, а також допоможе виокремити позитивні світові тенденції розвитку нормативно-правової бази і впровадження кращих зразків у національне законодавство. Актуальність питань, що порушуються у даній статті, пов'язана з необхідністю вдосконалення законодавчого регулювання права на охорону здоров'я та забезпечення механізмів реалізації цього права, з урахуванням міжнародних стандартів і національних особливостей.

Джерелами для нашого дослідження стали праці С Дюжикова, В.А. Іваненко, B.C. Іваненко, В. Москаленка, В. Карташкіна, А. Полешка, П. Рабіновича, М. Орзіха, В.Якубовякатощо, які розглядали питання міжнародно-правових стандартів з прав людини і міжнародних стандартів у сфері охорони здоров'я та їх закріплення у національному законодавстві, зокрема і конституційному. Для прикладу, С. Дюжиков проводив дослідження міжнародно-правових стандартів у сфері охорони здоров'я та їх закріплення у конституціях зарубіжних країн, В.А. Іваненко та B.C. Іваненко здійснили нормативно-правовий аналіз закріплення найважливіших соціальних прав у конституціях держав-учасниць СНД. Вчені, що вивчають цю проблему, нагромадили чимало наукового та практичного матеріалу і створили належну базу для подальшої розробки і вдосконалення вітчизняних нормативно-правових актів у сфері охорони здоров'я, які повинні відповідати нормам міжнародного права.

Метою статті є дослідження міжнародно-правових стандартів у сфері охорони здоров'я та їх закріплення у конституціях країн СНД. При цьому особливу увагу приділено конституційному регулюванню права на охорону здоров'я в Україні та його відповідності міжнародним стандартам. У статті проведено порівняльно-правовий аналіз права на охорону здоров'я, закріпленого у конституціях країн Співдружності, та забезпечення його реалізації із дотриманням міжнародно-правових норм. Це дає можливість виявити особливості конституційної регламентації права на охорону здоров'я та показати ті механізми, які передбачають держави для належної реалізації цього права з урахуванням національних особливостей.

Для дослідження ми обрали проблему, пов'язану із нормативно-правовим закріпленням права на охорону здоров'я в конституціях країн СНД. Держави Співдружності запозичують передовий досвід зарубіжних країн. У цих країнах поєднується принцип двоєдиного забезпечення прав на охорону здоров'я шляхом державного регулювання, надання обов'язкового медичного забезпечення усім громадянам держави, контролю з боку держави за реалізацію даного права, захист громадян, а також надання можливості отримувати як основну, так і додаткову медичну допомогу в приватних медичних закладах. Усі держави Співдружності у тій чи іншій формі та об'ємі привели статті своїх конституцій у відповідність з нормами, що закріплюють міжнародно-правові стандарти у сфері охорони здоров'я, зокрема з положеннями ст. 12 Міжнародного пакту про економічні, соціальні та культурні права 1966 року. При цьому ряд конституцій містять норми, що покладають на свої держави відповідальність за створення умов, необхідних для забезпечення права на найвищий досяжний для людини рівень фізичного і психічного здоров'я, визначеного вищезгаданим міжнародним актом (ч. 2 ст. 12). Так, для прикладу, охорона здоров'я, за Конституцією України від 28 червня 1996 року, забезпечується за рахунок державного фінансування відповідних соціально-економічних, медико-санітарних і оздоровчо-профілактичних програм; держава дбає про розвиток фізичної культури і спорту (ч. 2.4ст. 49). У Таджикистані право на охорону здоров'я забезпечується безоплатною медичною допомогою в державних закладах охорони здоров'я, заходами по оздоровленню навколишнього природного середовища, створенням і розвитком масового спорту, фізичної культури і туризму (ч. 1 ст. 38 Конституції 1994 p.). Право громадян Білорусі на охорону здоров'я забезпечується розвитком фізичної культури і спорту, заходами по оздоровленню навколишнього середовища, можливістю користуватись оздоровчими закладами, удосконаленням охорони праці (ч. 3 ст. 45 Конституції від 24 листопада 1996 року). Такі ж положення знаходимо у Конституціях Азербайджану, Вірменії, Росії, Молдови, у той же час вони відсутні в Основних Законах Грузії, Казахстану, Киргизстану, Узбекистану і Туркменистану.

Положення ч. 1 ст. 12 Міжнародного пакту, що закріплює право кожної людини на найвищий досяжний рівень фізичного і психічного здоров'я, знайшло своє відображення у Конституціях усіх держав Співдружності, у яких воно формулюється по-різному. Наприклад, Конституція України у ч. 1 ст. 49 закріпила право кожного на охорону здоров'я, медичну допомогу і медичне страхування. Стаття 41 Конституції РФ визначає право кожного на охорону здоров'я і медичну допомогу. Конституція Білорусі (ст. 45), Казахстану (ст. 29), Туркменистану (ст. 33) закріплює право на охорону здоров'я, але, зауважимо, лише для громадян держави. У Конституції Грузії від 24 серпня 1995 року право на охорону прямо не визначено, але у ст. 37 записано: "Кожний вправі користуватись страхуванням здоров'я як доступним засобом медичної допомоги. В установленому законом порядку за певних умов забезпечується безоплатна допомога" [2, 730]. Подібні формулювання знаходимо і в Конституціях інших держав Співдружності.

У відповідності з п. "а" ч. 2 ст. 12 Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права держави повинні вжити заходи по забезпеченню скорочення мертвонароджуваності та дитячої смертності і здорового розвитку дитини. Але жодна з держав СНД, на думку B.C. Іваненко та В.А. Іваненко, не включила у свої конституції норми вказаної статті Пакту [3, 197]. Важко погодитись із наведеним вище твердженням вчених, оскільки, звичайно, це положення Пакту у конституціях чітко не сформульоване, немає прямої вказівки на заходи, яких повинні вжити держави для здорового розвитку дитини, зменшення дитячої смертності. Однак, виходячи з норм конституцій, які передбачають державне забезпечення програм з охорони здоров'я населення, ми вправі говорити про те, що саме через них реалізується вимога Пакту. Саме через такі програми здійснюється цільовий комплексний підхід до вирішення питань охорони здоров'я, у тому числі і проблеми здоров'я дітей. Частина 2 ст. 49 Конституції України визначає, що охорона здоров'я забезпечується державним фінансуванням відповідних соціально-економічних, медико-санітарних і оздоровчо-профілактичних програм. У РФ фінансуються федеральні програми охорони і зміцнення здоров'я населення (ч. 2 ст. 41), а Основний Закон Вірменії закріплює, що держава здійснює програми по охороні здоров'я населення (ч. 2 ст. 34). На прикладі України можна побачити, що на виконання ч. 2 ст. 49 Конституції у нашій державі приймається ряд програм, зокрема, міжгалузева комплексна програма "Здоров'я нації" на 2002 - 2011 роки, у якій йдеться про незадовільну медико-демографічну ситуацію, низьку народжуваність, зростання смертності, вказано, що метою Програми є поліпшення демографічної ситуації. Одним із завдань цього документу визначено проведення активної демографічної політики, охорона материнства і дитинства. Також зазначено, що майже всі державні програми, пов'язані з охороною здоров'я, у 2000 році було про фінансовано у повному обсязі і це забезпечило зменшення малюкової та материнської смертності [4]. Наша держава також формує свою політику щодо збереження репродуктивного здоров'я. Як зазначає Н. Гойда, ця політика найбільше сконцентрована у Національній програмі планування сім'ї 1995 року метою якої визначено допомогу сім'ям і окремим особам у розв'язанні питань, пов'язаних з дітонародженням, збереження здоров'я батьків і дітей, дотримання відповідальної дітородної поведінки тощо [5, 72]. Концепція національної безпеки України від 16 січня 1997 року одним з пріоритетних національних інтересів називає зміцнення генофонду Українського народу, його фізичного і морального здоров'я та інтелектуального потенціалу [6]. Тому, можемо з упевненістю сказати, що ч. 2 ст. 12 Пакту в Україні виконується.

Loading...

 
 

Цікаве