WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Теоретико-філософські засади дотримання законності правоохоронними органами - Реферат

Теоретико-філософські засади дотримання законності правоохоронними органами - Реферат

Якщо розглядати законність як цілісну специфічну систему в її рухові і взаємозв'язку з іншими системами, то невідворотно стикаємося з рядом суперечностей. Пізнання будь-якого об'єктивного протиріччя за своєю суттю є суперечливим, по-перше, тому, що сам об'єкт пізнання суперечливий; по-друге, будь-який процес пізнання має суперечливий характер; по-третє, сам процес розвитку та існування суспільства і права є суперечливим.

Законність може виявлятися лише за наявності держави, існуючого соціально-політичного устрою, наявності нормативно-правових документів та суб'єктів права. Вона може служити як ідеям прогресу, так і регресу, задовольняти потреби тих чи інших суб'єктів права або, навпаки, бути спрямованою проти їх цілей та інтересів.

Аналізуючи сутність законності, слід вказати на те, що її варто розглядати як єдність її внутрішніх сторін і зв'язків, що визначають її основні риси і тенденції розвитку. Законність може виявити себе лише через дії суб'єктів права, які функціонують у суперечливій об'єктивній дійсності. На ступінь її стану важливий вплив мають об'єктивні тасуб'єктивні чинники, зовнішні і внутрішні суперечності. У складній суперечливій соціальній дійсності, яка постійно змінюється, кожне явище, у тому числі законність, має велику кількість різнобічних якостей, властивостей, взаємозв'язків з довкіллям.

Аналіз сутності законності здійснюється шляхом пізнання її протилежності, яка виступає як зовнішня форма її вияву. Явище засвідчує, яким чином сутність виступає на „поверхні". Відсутність явища означає і відсутність сутності. Ці категорії нерозривно взаємопов'язані і, хоча цей зв'язок є нерозривним, вони перебувають в суперечності [12, 143]. Сутність ніколи повністю не збігається зі своїм явищем, останнє виражає лише один із аспектів сутності. Слід брати до уваги той факт, що явище часто відтворює сутність у викривленому виді. Таким чином, пізнаючи сутність, не слід обмежуватися фіксацією лише того, що лежить на поверхні. За будь-яким зовнішнім виявом, який іноді представляють як законний, може приховуватись омана і правопорушення.

Явище багатше за сутність. У той час, коли сутність стійкіша, явище - рухливе, мінливе. Разом з тим це не означає, що сутність не змінюється: її зміни обумовлені тим, що в процесі розвитку деякі внутрішні чинники, зв'язки посилюються, відіграють все більшу роль, інші відсуваються на другорядний план або зовсім зникають. Діалектика явища і сутності виявляється не тільки в їх тісному взаємозв'язку, а й у взаємопереході. Пізнання законності здійснюється від явища до сутності. Цей процес багатоступеневий. Так, пізнаючи сутність нижчого порядку, ми продовжуємо її аналіз по сходинках від нижчого до вищого порядку. Серед причин порушення законності ми умовно можемо виділити порушення на рівні так званого першого (нижчого) порядку - незначні, які тягнуть за собою дисциплінарні або адміністративні стягнення. Аналізуючи другий, третій та інші рівні, виявляємо роль і місце тих елементів, аспектів, які найбільш негативно впливають на стан і дотримання законності тими чи іншими суб'єктами права.

Аналіз внутрішньої структури законності в умовах розбудови української держави свідчить про те, що, з одного боку, вона залишається незмінною, оскільки її основною метою є захист державного устрою, всієї системи політико-правових відносин, прав і свобод громадян, водночас, у самій сутності відбуваються зміни: у процесі демократизації суспільства все більшої ваги набуває такий її елемент, як пріоритет прав людини, а не держави. В умовах авторитарно-диктаторського режиму основний внутрішній чинник сутності законності має репресивно-насильницький характер. В авторитарно-тоталітарних режимах право за своїм змістом і формою має чітко виражений силовий характер. Так, в „ім'я революції", в „ім'я комунізму", „збереження досягнень соціалізму", - пише С.С.Алєксєєв, - без будь-яких обмежень застосовувалось насильство, в тому числі збройне насильство, включаючи прямий терор, фізичні розправи, ведення війни" [13, 195]. Отже, підміна права й законності політичними інтересами і доцільністю за своєю суттю була виправданням беззаконня й репресій.

Законність може збігатись зі справедливістю у тих випадках, коли вона спрямована на захист прав і свобод людини від протиправності, свавілля та злочинності. Якщо органами влади, законодавцем приймаються антигуманні, несправедливі закони, то і дії влади, спрямовані на реалізацію так званої законності, є протиправними, а сама законність як система таких дій, принципів і методів переходить у свою протилежність. Як вже відзначалось, законність - важливий елемент права як системи, але як елемент вона перетворюється у своєрідну систему, що становить діалектичну єдність загального, особливого і одиничного [14, 110]. Загальним у змісті і формі законності є її методи, принципи та дії, сформульовані в Конституції та інших нормативно-правових чинних документах, які вимагають їх дотримання всіма суб'єктами права. Особливе - це нормативно-правові акти, які віддзеркалюють певні елементи загального, але разом з тим мають свою специфіку у функціонуванні права і законності (закон про міліцію та ін.). Одиничне не заперечує загального, а навпаки, виражає його. Загальне не відірване від одиничного, але і не зводиться до суми одиничних явищ.

Специфікою одиничного є те, що окремі накази, розпорядження керівників різних установ та рівнів можуть бути як законними, так і протизаконними. Якщо вони відповідають усім нормам права, то їх реалізація в діях суб'єктів права зміцнює систему законності загалом, йде на користь усій правовій системі, і навпаки - підзаконні акти, хоча вони виступають як одиничне у своїй сукупності в масштабі держави можуть негативно впливати на інші елементи структури, що призводить до їх неузгодженості, напруги між ними, а врешті решт - до деформації та конфлікту між окремими суб'єктами права (яскравий приклад - конфлікти між працівниками органів внутрішніх справ і автотранспортними установами, які всупереч Закону "Про міліцію" своїми підзаконними актами заборонили пільговий проїзд міліції в міському транспорті). Цей підзаконний нормативний акт, з огляду на його законність як одиничне вступає у суперечність із загальним - Конституцією України і особливим - Законом України „Про міліцію". Отже, теоретичне осмислення діалектики одиничного, особливого і загального в проявленні та функціонуванні законності відіграє важливу роль у практичній діяльності. На жаль, ця проблема у вітчизняній юридичній науці фактично не стала предметом спеціального наукового дослідження.

Законність, як і будь-яке явище, має свій зміст і форму. Змістом її є всі елементи, що до неї входять і реалізують її на практиці. Володіючи змістом, законність може себе виявити лише в конкретній формі. Форма - це спосіб вираження та існування змісту. Зміст і форма перебувають у діалектичній єдності і суперечності. „ ... Зміст, - підкреслював Гегель, - є не що інше, як перехід форми в зміст, а форма - переходом змісту в форму" [15, 298]. Форма має тенденцію відставання від змісту, тому вони вступають у суперечність.

Зміст законності може зіткнутися з таким протиріччям, коли форма відстає від нього і тим самим стає на заваді розвитку всього законотворчого процесу. Діалектика взаємозв'язку форми і змісту - процес постійної боротьби між ними. Форма має тенденцію в силу її консерватизму відставати від змісту, який динамічніше розвивається, а вона починає гальмувати його розвиток і в результаті між ними виникає конфлікт. Ця діалектика проявляється і в правовій сфері. Існуючі застарілі нормативно-правові документи, як правило, відстають від змісту і потреб реального життя. Але й форма може виявляти свою активність, сприяючи як гальмуванню, так і стимулюванню розвитку змісту. Так, форми і методи соціалістичного господарювання, ігнорування законів ринкових відносин, зрівнялівка, жорстка централізація і диктат центру гальмували соціально-економічний розвиток СРСР, спричинили його відставання від передових демократичних індустріально-розвинених держав світу. Як справедливо зазначив О.Г.Спиркін, „погана форма організації може дискредитувати навіть геніальну ідею" [16, 233].

Між формою і змістом ніколи не може бути абсолютної тотожності. Вони є протилежними сторонами предметів і явищ, адже форма, як відомо, визначається змістом. Момент руйнування форми водночас є моментом зміни і змісту. Отже, цілеспрямована зміна форми повинна супроводжуватися відповідними змінами змісту. Зміст законності може проявлятися у різних формах: політичній, соціальній, економічній, релігійній тощо. Наприклад, проблема боротьби з міжнародним тероризмом з погляду юридично-правової практики й законності все більше пересувається в політичну площину, набуває політичного характеру і змісту. Слід зазначити, що в соціальній практиці чимало прикладів, коли ті чи інші політичні сили і прошарки можуть бути зацікавлені в існуванні старих форм управління і державного будівництва, блокують внесення суттєвих змін у чинне законодавство і фактично стають гальмом ефективного функціонування законності та соціального прогресу.

Loading...

 
 

Цікаве