WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Теоретико-філософські засади дотримання законності правоохоронними органами - Реферат

Теоретико-філософські засади дотримання законності правоохоронними органами - Реферат

Теоретико-філософські засади дотримання законності правоохоронними органами

Законність є однією з фундаментальних категорій права, відіграє важливу роль у функціонуванні правових відносин суспільства. З появою держави і права вона знаходиться в центрі уваги представників багатьох наук, серед яких суттєву роль відіграє філософське осмислення, відображення її у суспільній свідомості, оцінка її ролі в державному управлінні, правотворчому процесі, збереженні стабільності розвитку суспільства. Законність - це державно-правовий режим, за допомогою якого забезпечується загальнообов'язковість юридичних норм в суспільстві та державі. В умовах розбудови української держави дотримання і зміцнення законності органами внутрішніх справ набувають виняткового значення. Тому й приділяється цій проблемі особлива увага на найвищому державному рівні, про що свідчать розпорядження Президента України від 26 березня 2002 р. № 53 „Про заходи щодо зміцнення дисципліни працівників та вдосконалення кадрової роботи у правоохоронних органах", а також низка наказів МВС, рішень, ухвалених на засіданнях Колегії міністерства і спрямованих на активізацію, пов'язану із зміцненням дисципліни та законності, викоріненням негативних проявів діяльності органів та підрозділів внутрішніх справ. Однак стан забезпечення законності в ОВС в останній час викликає серйозне занепокоєння не тільки керівництва держави і МВС, а й широкого громадського загалу. Це закономірна реакція на процеси, які тепер відбуваються у системі ОВС, зокрема на факти зловживань владою, інших правопорушень окремих працівників цих органів, котрі покликані стояти на сторожі закону та законності [1, 3]. Отже, сучасний стан розвитку суспільства і соціальна практика з об'єктивно вимагають активного і цілеспрямованого вивчення існуючих соціально-правових проблем, в яких чільне місце займає законність, що є „критерієм правового життя суспільства і громадян" [2, 428].

Суттєвий внесок в аналіз проблеми стану і дотримання дисципліни, законності і правопорядку в ОВС внесли вітчизняні вчені-юристи, фахівці з питань адміністративного права. У цьому контексті слід згадати праці В.Б. Аверьянова, М.І. Ануфрієва, О.М. Бандурки, O.K. Безсмертного Ю.П. Битюка, B.C. Бенедиктова, І.П. Голосніченка, Є.О. Гіди, С.В. Додіна, М.М. Дорогих, М.В. Джиги, СВ. Ківалова, Л.В. Коваля, А.Т. Комзюка, А.П. Клюшниченка, Б.Н. Лазарева, Н.В. Лазнюк, В.В. Іванова, O.I. Остапенка, О.Ф. Скакун, А.А. Стародубцева, СМ. Тараненка, Ю.С Шемшученка, В.К. Шкарупи та ін. Безумовно, проблема законності у першу чергу повинна бути об'єктом дослідження науковців-юристів, оскільки, на думку B.C. Бенедиктова, проблеми права і законності „найбільш ефективно можуть вирішуватися в наукових ланках органів внутрішніх справ (лише там можуть врахувати усі конкретні умови)" [3, 24].

Беручи до уваги всі позитивні напрацювання в дослідженні проблеми законності, вважаємо цілком слушним зауваження М.М. Тарасова про те, що в розвитку юриспруденції серед дослідницьких засобів важливу роль відіграють насамперед філософські ідеї [4, 37]. Таку ж позицію займають і відомі російські вчені С.С. Алексеев, В.Г. Афанасьев, О.П. Бутенко, В.П. Казимирчук, ДА. Керимов, В.О. Козлов, В.М. Кудрявцев, B.C. Нерсесянц, ТІ. Ойзерман, М.М. Руткевич, О.Г. Спиркінтаін.

До речі, і наші вітчизняні науковці, серед яких представники відомої далеко за межами України „київської філософської школи" - М.О. Булатов, П.В. Копнін, СБ. Кримський, М.Л. Злотіна, Є.В. Ільєнков, В.Г. Табачковський, М.В. Тараненко, В.П. Іванов, М.М. Ібрагімов, В.І. Шинкарук, О.І. Яценко та ін., у своїх працях постійно наголошували на необхідності глибокого філософського осмислення існуючих соціально-правових проблем. Узагальнюючи їх ідеї, слід підкреслити, що великого значення вони надавали діалектиці як філософському методу, використання якого дозволяє глибше і всебічніше дослідити об'єкт. „Філософсько-світоглядні підходи, - пише П.М. Рабінович, - визначають саму стратегію дослідження, його загальну спрямованість, орієнтують на знаходження, відбір, накопичення цілком визначених у соціально-змістовному відношенні фактів і, нарешті (що, можливо, найголовніше), обумовлюють характер оцінювання (інтерпретації) отриманих результатів дослідження" [5] В останні роки у науковому середовищі дискутується питання ролі і місця філософської діалектики, її законів та категорій у застосуванні як загальної методології, а також надання пріоритету синергетиці як методу і методології в наукових дослідженнях. Відомий український філософ В.І. Шинкарук зауважував: „Тепер намітилась протилежна крайність - тенденція повного відкидання і шельмування як матеріалізму, так і його діалектики" [6, 44] і закликав бути розважливим, не піддаючись спокусі „тотального заперечення" діалектики взагалі та її класичних версій. Особливо це стосується спроб витіснити діалектику синергетикою, котрій інколи намагаються надати статус „всезагального методу пізнання" [6, 52]. Такої ж точки зору дотримуються не тільки вітчизняні філософи, але і правознавці. „Діалектика, її закони, категорії і принципи, залишаються універсальним в наш час методом пізнання процесів і явищ об'єктивної дійсності, незалежно від політичних симпатій до Гегеля і Маркса [7, 9].

Зрозуміло, нема універсальних „ключів" (такої методології), якими можна легко відкривати будь-який „замок" складних соціальних процесів. Що стосується синергетики, то безумовно, разом з діалектикою та іншими концепціями її слід застосовувати при дослідженні існуючих наукових проблем. Герман Хакен, хресний батько синергетики визначив її як „науку, яка займається вивченням систем, що складаються з великої кількості частин, компонентів, або підсистем, які взаємодіють між собою" [8, 55]. Навіть відомий теоретик синергетики В.П.Притков схиляється до думки, що питання відносно „застосування синергетики довго ще буде відкритим, можливо доти, поки не виникне більш загальна теорія" [9, 146-149]. Сучасна філософія, як правило, відмовляється від конфронтації агресивності, претензій на монопольне володіння істиною. У наш час домінує установка на діалогічне мислення, на співіснування з іншими концепціями, іншим баченням і розумінням існуючого світу. Філософія в сучасному розумінні здатна активно впливати на розвиток інших наук, у тому числі і права [10, 10].

Проблему законності можна розглядати з позицій різних філософських течій: екзистенціалізму, неотомізму прагматизму позитивізму герменевтики та ін. Ми обрали об'єктом дослідження законність як соціально-правове явище і аналізуємо його, спираючись на філософську діалектику та деякі її категорії. Отже, застосовуючи філософсько-діалектичний метод, який вимагає розглядати явища в їх цілісності і розвитку всебічно і конкретно-історично, враховуючи їх місце в просторі і часі, орієнтуючись на проникнення в сутність джерела його саморозвитку і руху, прагненню простежити роль і місце законності, діалектику її розвитку і функціонування та реалізацію її на практиці.

Аналіз правової і філософської літератури засвідчує, що досі проблема законності в її філософсько-теоретичному аспекті не стала темою спеціального наукового дослідження. Враховуючи актуальність проблеми, автор уперше, в межах статті, робить спробу, спираючись на категорії діалектики, розглянути сутність, зміст і форму законності, її внутрішню структуру, аналізує її суперечливий характер і вплив на розвиток процесів і явищ правового характеру. Тим самим ставиться мета звернути увагу дослідників на актуальність проблеми і необхідність подальшого її теоретико-філософського аналізу з метою методологічного озброєння працівників органів внутрішніх справ.

Науково-методологічний аналіз законності вимагає передусім нового бачення і формулювання сучасної парадигми. На наш погляд, її слід розглядати в двох аспектах: теоретико-філософському і практико-правовому У філософському розумінні законність виступає як абстрактно-теоретична концепція, що посідає важливе місце в усій правовій ідеології держави і суспільства. У широкому розумінні - це соціально-правова категорія, що відображає стан суспільства в усіх його сферах життєдіяльності і впливає на їх подальше функціонування та розвиток. Законність виступає як форма вираження закону. Закон - це акт, концепція, теорія, а законність - стан, дія, яка відображає закон як концепцію.

У практико-правовому плані законність реалізується в нормативно-правових документах, як „законність законів" в діяльності суб'єктів права, передусім правоохоронних органів. Філософсько-методологічний підхід до аналізу законності вимагає, по-перше, визначити її місцезнаходження серед інших юридично-правових категорій. По-друге, у системі соціально-правових відносин суспільства відбуваються зміни, отже, важливим завданням на сучасному етапі є дослідження специфіки законності у контексті цих змін, механізм її формування в умовах трансформації українського суспільства. По-третє, оцінка законності залежить від інтересів, ціннісних орієнтацій суб'єкта права, його ідеологічної орієнтації, правового виховання і культури. По-четверте, в умовах трансформації сучасного українського суспільства різко звузилось поле загальноприйнятних і однозначно трактованих правових приписів та існуючих соціальних цінностей. Значна частина громадян держави, хоч і знає про існування норм, що зобов'язують ставитися до них з огляду на законність сумлінно, навпаки байдуже і скептично сприймають і сумніваються в потенційних можливостях держави і права вирішувати її соціальні проблеми, захищати права людини. „Правовий нігілізм, - підкреслював Л.Д.Кучма, - один з найбільших бичів нашого суспільства, живильне середовище злочинності та корупції" [11, 2]. По-п'яте, об'єктивна діалектика вимагає вивчати генезис законності з урахуванням її розвитку, конкретно-історичних умов існування, всебічно і у зв'язку з навколишнім світом. Для наукового пізнання сутності законності необхідно знати, як цей соціальний інститут виник, які основні етапи у своєму розвитку він пройшов, які соціальні функції виконує, які його історичні перспективи. Такий підхід дозволяє виділити її основні характеристики, суттєві особливості. Не слід сприймати законність, як щось стале і нерухоме, вона змінює свій зміст і форму залежно від тенденцій розвитку, функцій і специфіки соціально-політичного устрою суспільства, його правової системи й ідеології. Теоретико-методологічний аналіз законності вимагає детального вивчення її сутності, змісту і форми, а також взаємозв'язку з іншими соціально-правовими явищами. Слід враховувати також сукупність усіх її якостей, механізмів дії, а також різноманітних проявів у постійно мінливій соціальній дійсності.

Loading...

 
 

Цікаве