WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Формування механізмів регіонального управління соціально-економічними процесами - Реферат

Формування механізмів регіонального управління соціально-економічними процесами - Реферат

Формування механізмів регіонального управління соціально-економічними процесами

В Україні після проголошення незалежності все більш актуальними стають питання переходу на регіональний принцип організації господарства, зростає роль регіонального управління на всіх стадіях соціально-економічного розвитку: становлення ринкових відносин, розвиток відповідної інфраструктури, роздержавлення та приватизація державної власності, необхідність забезпечення соціального захисту населення тощо. Вказані процеси обумовлені зміною в розумінні категорії "регіон". Останній вже не може сприйматися лише як об'єкт управління. Крім того, що регіон перетворюється на суб'єкт управління, він ще стає і суб'єктом, який самоуправляється. Як свідчить світовий досвід, описана тенденція зберігається та посилюється в умовах ринкової економіки. Саме тому важливо знати основні властивості регіонального розвитку та їх місце в системі управління державою в цілому. Тільки виходячи із внутрішніх закономірностей регіонального розвитку можливим стає формування відповідних механізмів впливу на соціально-економічні процеси, що розгортаються у межах певної території, для підвищення їх ефективності та віддачі вже у загальнодержавних масштабах. Управління регіональними соціально-економічними процесами є об'єктивна необхідність, що випливає з намагання перетворити Україну на справжню розвинену європейську країну.

Проблема співвідношення державного територіального управління та місцевого самоуправління є однією з найважливіших для будь-якої країни. Органи місцевої влади повинні діяти насамперед в інтересах населення, яке проживає на даній території, а державне управління покликане забезпечувати реалізацію загальнонаціональних цінностей та виступати гарантом певних соціальних норм. Головним при цьому є забезпечення оптимального їх співвідношення, за умови чого і стає можливим формування та реалізація дієвих механізмів управління соціально-економічними процесами регіонального рівня.

Економічна політика України має формуватися з врахуванням не тільки загальнодержавних, але і регіональних інтересів та можливостей. Новий геополітичний простір, в якому знаходиться Україна, а також власні регіональні фактори вимагають перегляду напрямків реалізації державної регіональної політики. її мета - створення організаційно-правових і економічних умов, які б забезпечували рівні можливості розвитку для кожного регіону.

Політика регіонального розвитку має орієнтуватись на вирішення стратегічних і тактичних завдань. Перші з них полягають в об'єднанні інтересів держави і регіонів, створенні умов для раціонального використання місцевих ресурсів і особливостей природно-виробничого потенціалу з метою більш ефективного розвитку продуктивних сил. Тактичні завдання визначають створення механізмів тісної взаємодії центральних і місцевих органів державного управління, передачі на регіональний рівень додаткових повноважень в реалізації економічних реформ, забезпечення стабільності соціально-економічного розвитку регіонів.

До основних механізмів управління регіональним розвитком як визначальних складових державної регіональної політики України, відносяться:

- механізм бюджетного регулювання;

- інвестиційне регулювання;

- програмне забезпечення регіонального розвитку;

- механізм реформування і регулювання відносин господарювання на регіональному рівні. Політика регіонального розвитку України потребує створення системи зазначених дієвих

механізмів реалізації завдань соціально-економічного розвитку регіонів.

Необхідність управління як цілеспрямованого впливу на об'єкт зумовлена перш за все намаганням спрямувати природні зміни стану об'єкта з метою одержати бажаний результат. Це справедливо для об'єкта, який являє собою динамічну систему, тобто систему, притаманним елементом якої є зміна її стану.

На цьому початковому кроці слід ввести конкретне змістовне поняття системи як об'єкта управління. Таким об'єктом виступає регіон. Але тут ми зіштовхуємося з першою проблемою. По-перше, розцінювати регіон лише як об'єкт управління це значить повертатися до адміністративного централізму, тобто у цій ситуації, управління має безпосередню прив'язку до певного центру. Це призведе до дедалі обтяжливих витрат на утримання зростаючого числа чиновників та ігнорування місцевих потреб. По-друге, вже давно стало аксіомою положення про те, що управлінська дія закладена у самому об'єкті управління. Саме тому необхідно визначити більш точно об'єкт та суб'єкт управління. Пропонується таке розуміння вказаних категорій: під об'єктом розуміється управління соціально-економічними процесами (в широкому розумінні) в регіонах; суб'єктом такого управління виступає дворівнева система - своєрідний тандем територія - держава. Сутність такого тандема полягає в тому, що з одного боку управління регіональним розвитком жорстко пов'язане з чітко відпрацьованою в законодавчому аспекті практичною діяльністю держави в усіх регіонах країни, аз другого боку з соціально-економічною політикою, що здійснюється певним регіоном з метою досягнення цілей та задач відповідного регіонального рівня. Звісно, що така політика здійснюється на базі загальнодержавного законодавства. У даному випадку під регіоном розуміється соціально-економічно організований простір з конкретною природною географічною територією, з притаманним певним типом і характером виробництва, з специфічними історико-культурними та демографічними особливостями, з адміністративно-територіальним устроєм та з дією єдиного кола нормативно-правової бази.

До загальних проблем регіонального управління перш за все слід віднести диспропорційність і депресивність у розвитку продуктивних сил окремих регіонів України; вкрай неефективне використання ресурсного потенціалу останніх; суттєві розбіжності щодо рівнів соціально-економічного розвитку територій. При цьому похідні складові регіональних проблем інтерпретуються як відсутність механізмів, які б дозволяли ефективно розподіляти та перерозподіляти наявні ресурси між регіонами. Ці механізми складають інвестиційні, податкові, кредитно-бюджетні важелі.

Взагалі, основу механізму управління соціально-економічними процесами на регіональному рівні складає сукупність організаційно-правових та економічних заходів, які спрямовуються на стимулювання ефективного розвитку продуктивних сил регіонів, раціональне використання регіональних резервів з врахуванням державних та місцевих інтересів.

Механізм управління, що ототожнюється з економічною самостійністю регіону, повинен базуватися на формуванні еквівалентних, взаємовигідних відносин взаємодіючих сторін, стимулювати взаємну зацікавленість у результатах діяльності регіону та підприємств, розташованих на його території. Таким чином, сутність зазначених механізмів також можна звести до створення системи виробничих відносин, які забезпечували б взаємну зацікавленість усіх суб'єктів регіону в результатах економічної діяльності, до тісної ув'язки ефективності регіональної економіки з ресурсними можливостями.

Як правило втілення конкретного механізму управління вимагає впровадження цілого ряду управлінських нововведень. Так у 1994-1995 роках проводився економіко-правовий експеримент міжрегіонального співробітництва на території Дніпропетровської, Донецької, Запорізької та Луганської областей, який здійснювався згідно відповідних указів Президента України. Впроваджені заходи, у вигляді багаторівневих управлінських нововведень, дозволили певною мірою підвищити керованість соціально-економічних процесів у цих регіонах, забезпечити оперативне розв'язання деяких господарських та соціальних питань. Експеримент підтвердив принципову дієздатність регіональних органів державної влади в питаннях управління господарським комплексом території, забезпечення контролю за виконанням контрактів керівниками підприємств тощо [2, с 27-32].

У недавньому минулому економіка України була орієнтована на метрополію, коли 70% всіх господарських зв'язків замикалося на Росії, а 80% промислового потенціалу країни не мали замкненого технологічного циклу на власній території [3, с 37]. Регіональна політика того часу грунтувалася на територіальному поділі праці, який відповідав колишній країні та потребам і інтересам союзного центру. Як наслідок такого підходу та втрати керованості соціально-економічними процесами у 90-х роках - відчутні розбіжності щодо рівнів соціально-економічного розвитку регіонів, а значить неефективність територіального поділу праці та міжрегіональної інтеграції; обмежене та однобічне використання багатоцільових місцевих ресурсів і потенціалу в цілому.

Отже, механізм управління соціально-економічними процесами в регіонах - це стрижень реалізації національної політики, яка охоплює такі основні напрямки як економічний, демографічний, соціально-культурний, науково-технічний, екологічний та інші.

Виходячи з усього вищесказаного, формулюється першочергова вимога до розробки дієвого механізму управління регіональним розвитком - законодавче оформлення статусу регіону та центральних органів влади. Без урахування та систематизації відносин центр-регіон владні структури різних рівнів не зможуть позитивно вирішувати вузлові соціально-економічні задачі в будь-якому регіоні країни. Саме тому нині як ніколи актуальною є, з одного боку розробка та реалізація жорстко витриманої в законодавчому плані практичної діяльності держави у регіоні, а з другого, визначення сфер інтересів, прав та методів діяльності місцевих органів влади для того, щоб кожний регіон міг би проводити власну соціально-економічну політику з метою реалізації тих чи інших місцевих цілей та задач.

Loading...

 
 

Цікаве