WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Концептуальні засади сталого розвитку як передумова соціально-економічного розвитку регіонів України - Реферат

Концептуальні засади сталого розвитку як передумова соціально-економічного розвитку регіонів України - Реферат

Отже, Україна має різноманітний ПРП та вирізняється ландшафтним різноманіттям. Окремі види природних ресурсів протягом багатьох років зазнавали масштабної екстенсивної експлуатації і тепер потребують дбайливого і ощадливого ставлення до себе. Особливо це стосується земельних, водних та лісових ресурсів. Водночас багатство окремих видів ПРП, значний трудовий і науковий потенціал, працездатність народу України, сприятливий клімат і географічне положення, спроможність окремих регіонів до інновацій за наявністю ПРП і розвиненістю промислового комплексу—все це створює сприятливі умови для сталого зростання економіки України. Але при досить високому середньому рівні людського розвитку в Україні в цілому (45-те місце в світовій класифікації ООН) існує значна його диференціація за регіонами. Найвищий рівень розвитку у Київській, Львівській, Харківській, Дніпропетровській, Донецькій областях; найнижчий - у Закарпатській, Хмельницькій, Тернопільській, Херсонській. Причому між Київською і Закарпатською областями розмістилося за рівнем розвитку цього показника майже 20 країн світу.

В Україні необхідна децентралізація управляння соціально-економічним розвитком регіонів при забезпеченні державою принципу пріоритету загальнодержавних інтересів при вирішенні регіональних проблем. Важливою ланкою проведення регіональної політики в Україні є формування фіскальної політики, яка в більшості розвинених країн, особливо Північної Європи, є відносно децентралізованою. За рахунок централізованих джерел в Україні повинні фінансуватися загальнодержавні потреби, а також витрати з вирівнювання соціальної забезпеченості регіонів. Витрати на розв'язання регіональних проблем повинні здійснюватися через відповідні бюджети територій.

Досвід країн ЄС і світу свідчить, що фінансування регіонального розвитку, крім державного бюджету, може здійснюватись зарахунок: залучення приватних вітчизняних та іноземних інвесторів; проведення політики заохочувального або, навпаки, обмежувального оподаткування; надання регіонам фінансової допомоги у вигляді субсидій, субвенцій, дотацій, позик і кредитів за низькими процентними ставками; компенсації додаткових витрат, які здійснюють окремі підприємства.

Регіональна політика - це тонкий інструмент, який застосувати треба дуже обережно. Держава не може займатися благочинністю і брати на себе всі витрати на регіональний розвиток. Але й регіони не можуть вирішувати свої проблеми повністю самостійно. При визначенні пріоритетів розвитку, цілей і завдань регіональної політики, основна увага повинна приділятися пошуку оптимального співвідношення між принципами справедливості і ефективності та зваженому розподілі функцій між центром та регіонами. Історія регіональної політики держав світу показує, що територіальні диспропорції дуже стійкі, а їх усунення вимагає тривалого часу, значних зусиль і узгодження для органів влади всіх рівнів.

Зважаючи на сказане вище, найважливіша передумова переведення регіонів України на модель сталого розвитку полягає в тому, щоб інтереси соціального прогресу, екології та економіки були всебічно зрівноваженими, збалансованими й оптимізованими за максимально можливою кількістю фіскальних, демографічних, соціальних, екологічних, виробничих і техніко-технологічних параметрів. До інших досить важливих передумов переходу України на модель сталого розвитку [4] як на національному, так і регіональному рівнях належать:

1. Ефективне та екологобезпечне функціонування економіки, що дасть можливість досягти кращої якості життя населення, цілеспрямовано і належним чином вирішувати соціальні та ресурсно-екологічні проблеми розвитку суспільства.

2. Раціональне використання, збереження і відтворення природних ресурсів навколишнього середовища як найголовнішого чинника забезпечення ресурсно-екологічної безпеки життєдіяльності нинішнього та майбутніх поколінь, підтримання в ньому екологічної рівноваги, забезпечення його належної якості з точки зору інтересів здоров'я людини.

3. Стабілізація демографічної ситуації й чисельності населення і встановлення в суспільстві принципів соціальної справедливості: створення системи правових гарантій та ефективної демографічної політики з метою досягнення високого рівня матеріального, соціального й екологічного благополуччя кожної сім'ї.

4. Розширення масштабів міжнародного співробітництва у сфері ефективного вирішення ресурсно-екологічних проблем і завдань сталого розвитку та підвищення його результативності й ефективності, застосування в національній економіці новітніх світових досягнень науково-технічного та соціально-екологічного прогресу.

Звідси цілком закономірним є висновок, що нашій державі на нинішньому етапі її соціально-економічного розвитку та здійснення ринкових трансформацій об'єктивно необхідна принципово нова ресурсно- і природозберігаюча макроекономічна та макроекологічна політика. Така політика повинна визначати реальні напрями, методи, способи й ефективні механізми переведення складного біосоціоекономічного комплексу "природа-суспільство-виробництво" на модель сталого та екологобезпечного розвитку як на державному, так і регіональному й локальному рівнях. Особливе значення впровадження принципів сталого розвитку має на регіональному рівні, зважаючи на те, що саме тут владні структури та громадськість найкращим чином розуміють місцеві, соціальні, економічні й ресурсно-екологічні проблеми, бачать конкретні шляхи і можливості їх цілеспрямованого вирішення.

Література

1. Коптюг В.А. Конференция ООН по окружающей среде и развитию. Информационное обозрение (Рио-де-Жанейро, июнь 1992 г.). - Новосибирск: СО РАН, 1992. - 62 с.

2. Україна і світове господарство: взаємодія на межі століть /А.С.Філіпенко, В.С.Будкін, А.С. Гальчинський та ін.- К: Либідь, 2002. - 470 с

3. Природноресурсовий потенціал сталого розвитку України /Б.М. Данилишин, СІ. Дорогунцов, B.C. Міщенко та ін. – К: СОНС України, 1999. – 716 с

4. Волошин В., Трегобчук В. Концептуальні засади сталого розвитку регіонів України // Регіональна економіка. - 2002. –№ 1.

Loading...

 
 

Цікаве