WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Управлінська культура державних службовців (деонтологічні аспекти) - Реферат

Управлінська культура державних службовців (деонтологічні аспекти) - Реферат

Слід виділяти фахову, методичну, соціальну та особисту компетентність.

Фахова (спеціальна) компетентність - це спеціальні знання, загальна ерудиція, знання в суміжних галузях, досвід.

Методична або індивідуальна компетентність - це володіння методами керівництва та організації, стратегічне (цілісне, структурне), систематичне та творче мислення, володіння методами організації навчання, свідомість щодо часу, якості, свідомість щодо витрат.

Соціальна компетентність - це здатність до комунікації (комунікативна спрямованість), здатність до співпраці, здатність до інтеграції, здатність до прийняття рішень та досягнення мети; здатність до делегування, здатність вирішувати конфлікти.

Особиста компетентність - це мислення, яке виходить за межі власної сфери діяльності; гнучкість; орієнтація на результат; готовність до самоосвіти і навчання; творчі здібності; готовність до довірливих стосунків.

Компетентність - це досконале знання будь-яких питань обговорюваної проблеми, усіх сторін справи, пов'язане з виконуваною роботою, видом діяльності. Компетентний спеціаліст володіє теоретичними знаннями, фактами, позиціями в певній сфері. Компетентність державних службовців є складовою їх професіоналізму. Тому велике значення має розробка проблеми типології державних службовців, дослідження видів професійної компетентності.

Важливе значення для визначення рівня компетентності державного службовця мають управлінські знання. На думку Н.Р. Нижник, це певна методологія аналізу та оцінки управлінських відносин і взаємозв 'язків та інструментарій їх пізнання і зміни.

Перш за все, державний службовець повинен мати тверді юридичні знання, в тому числі знати: теорію держави і права; Конституцію України, окремі галузі права, законодавчі та інші нормативні акти, які стосуються його професійної діяльності.

Компетентна посадова особа повинна мати глибокі знання з теорії і практики державного управління; основ науки загального управління; основ менеджменту (регіонального, муніципального, адміністративного); основ економіки і організації виробництва; основ соціології, загальної і соціальної психології; основ педагогіки, етики та естетики тощо.

Компетентний державний службовець повинен вміти:

- постійно працювати над підвищенням свого теоретичного і професійного рівня;

- розбиратися в процесах і явищах суспільного життя;

- аналізувати й узагальнювати практику роботи;

- підходити до вирішення всіх питань, виходячи із широких громадянських позицій;

- знаходити і підтримувати все нове, прогресивне;

- розбиратися в людях та їх настроях, попереджувати і розв'язувати конфліктні ситуації в колективах;

- конкретно керувати людьми, доводити розпочату справу до кінця, контролювати роботу людей, поєднувати слово з ділом, добиватися єдності слова і діла від інших;

- налагоджувати і підтримувати ділові взаємовідносини з іншими державними службовцями;

- планувати свою роботу;

- передбачати соціально-політичні, виховні наслідки рішень, що приймаються;

- передбачати виникнення нових проблем, труднощів у вирішенні тих чи інших завдань в найближчій перспективі;

- готувати програму вивчення певного питання;

- оперативно вирішувати питання із взаємодіючими державними та іншими органами;

- творчо підходити до справи;

- брати на себе відповідальність за свої рішення;

- робити правильні висновки із критики, критично оцінювати досягнуті результати, визнавати свої помилки і спокійно їх усувати.

Державний службовець повинен володіти сукупністю знань та вмінь, що давали б йому можливість:

- поєднувати знання фундаментальних питань теорії з практикою, володіти сучасною методологією обгрунтування управлінських рішень з урахуванням загальнолюдських цінностей, особистих, суспільних та державних інтересів;

- володіти глибокими юридичними знаннями, вільно орієнтуватися в питаннях законодавства, що мають відношення до сфери його професійної діяльності;

- критично оцінювати і прогнозувати політичні, економічні, екологічні, культурні та інші події і явища;

- знати якнайменш одну з іноземних мов на рівні професійного та побутового спілкування, відповідно до посадових обов'язків;

- добре володіти стилістикою офіційних документів та правилами діловодства;

- уміло користуватися досягненнями системних та інформаційних технологій13. Таким чином, професіонал- це державний службовець, що володіє високими знаннями

професійної діяльності, свідомо змінює й розвиває себе в процесі праці, вносить свій індивідуальний творчий вклад у професію, що знайшов своє індивідуальне призначання й стимулює інтерес громадськості до результатів своєї професійної діяльності й підвищує престиж своєї професії.

В найбільш активній формі управлінська культура проявляється у стилі та методах роботи апарату управління. Стиль - це глибинне явище в управлінській діяльності, в чому відбиваються соціально-економічні, політичні та ідеологічні погляди суспільства і традиції. Найбільш яскраво проявляється в управлінській практиці. Самостійність і діловитість, новаторство та відповідальне ставлення до справи, точне і чітке виконання дорученого в терміни, раніше визначені - ось характерні риси ділового стилю державного службовця.

Важливим елементом управлінської культури є управлінська свідомість як відображення творчої діяльності людей у суспільному житті. Основою управлінської свідомості є її творчий рівень - наукові погляди, знання, оцінки та норми, що вироблені суспільством, а також елементи повсякденної свідомості, що базуються на уявленнях, життєвому досвіді, особистих інтересах.

Управлінське мислення - це одна із форм відображення соціальної дійсності, цілеспрямованості і узагальнене пізнання людьми існуючих зв'язків в управлінських відносинах, творче вироблення нових ідей, прогнозування явищ і процесів. Управлінське мислення характеризує такі властивості державних службовців, як глибина розуму, його гнучкість, загострене почуття справедливості, самостійність в набутті та оперуванні новими знаннями, саморегуляція, критичність та самокритичність, обгрунтованість тощо.

Реалізація управлінських рішень, конкретні управлінські дії, створення проектів постанов, наказів тощо є зразком великої роботи мислення. Оскільки основний зміст управлінської діяльності - мислення, то більшість його процесів є прихованими від зовнішнього прояву, самі результати цієї діяльності не можна передбачити, вони бувають не чітко визначені, жорстко не фіксовані.

Таким чином, підвищення якості управління та ефективності управлінської діяльності в сучасних умовах неможливе без належного теоретичного обгрунтування і пошуку практичних заходів по піднесенню рівня управлінської культури.

На думку автора, це вимагає, по-перше, інноваційного підходу до організації підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації державних службовців, спрямування всієї системи навчання на зростання професіоналізму та компетентності за рахунок оволодіння глибокими теоретичними знаннями, в тому числі правовими, набуття практичних навичок і умінь.

По-друге, з метою покращання стилю роботи є потреба запровадження гласності, відкритості і прозорості діяльності державних службовців, посилення адміністративного, морального та інших заходів впливу на них щодо зловживань, бездіяльності, безвідповідальності, порушення законів та недисциплінованості.

По-третє. Необхідно відпрацювати чітко регламентовані нормативно-правовими документами критерії оцінки професіоналізму та компетентності, їх відповідності професійно-кваліфікаційним характеристикам посад державних службовців.

Література

1. Конституція України. -К: Юрінком, 1996.

2. Про державну службу: Закон України від 16 грудня 1993 р. //ВВР. - 1993. - №52.

3. Про місцеве самоврядування в Україні: Закон України від 21 травня 1997р. //ВВР. - 1997. -№24.

4. Про місцеві державні адміністрації: Закон України від 9 квітня 1999р. //ВВР. - 1999. -№20.

5. Про службу в органах місцевого самоврядування: Закон України від 7 червня 2001 р. // ОВУ- 2001. -№26

6. Денищик О.І. Професійно-кваліфікаційні характеристики державних службовців: Навч.посібник. -Хмельницький: ХІРУП, 1998.

7. Державне управління, державна служба і місцеве самоврядування: Монографія / Кол. авт.: за заг.ред. проф. О.Ю.Оболенського. -Хмельницький: Поділля, 1999.

8. Державне управління: теорія і практика. -К: Юрінком, 1998.

9. Державний службовець в Україні (пошук моделі). /Н.Р Нижник, В.В. Цветков та ін. -К: Ін-Юре, 1998.

10. Загальні правила поведінки державного службовця // Урядовий кур'єр. - №222. - 2000. -29 листопада.

11. Іщенко О.М. Актуальні питання кадрової політики на сучасному етапі //Вісник УАДУ при Президентові України. - 2003. -№1.

12. Нижник HP. Державне управління в Україні нові погляди. - Луцьк: Центр підвищення кваліфікації, 1998.

13. Нижник HP, Олуйко В.М., Яцюк В.А. Державний службовець в Україні: удосконалення підвищення кваліфікації (організаційно-правовий аспект). - Львів: Видавництво НУ "Львівська політехніка", 2003.

14. Орбан-ЛембрикЛ.Е. Психологія управління: Навч.посіб. -Івано-Франківськ: Плай, 2001.

15. Сучасні проблеми державного управління: дослідження, технології, методики: Наук.видання /За заг. ред. В.М. Князева. - К: Вид-во УАДУ, 1999.

16 Цветков В.В. Державне управління: основні фактори ефективності (політико-правовий аспект). -Харків. Право, 1996

17. Цветков В.В., Горбатенко В.П Демократія - Управління - Бюрократія: в контексті модернізації українського суспільства: Монографія. - К: Інт-т держави і права ім.В.М.Корецького, 2001.

18. Юридична деонтологія: Навч.посібник/За ред. проф. В.М.Горшеньова і В.В.Комарова. -Харків: Основа, 1993.

Loading...

 
 

Цікаве