WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Державна регіональна політика в Україні - Реферат

Державна регіональна політика в Україні - Реферат

Державна регіональна політика в Україні

Світ ввійшов у нове тисячоліття. Зароджується нова цивілізаційна парадигма. Змінюються суспільства, держава, люди. Змінюється мораль. Глобалізм та процеси суверенізації є визначальними, структуроутворюючими факторами побудови будь-якої держави, а отже і державного управління. Але боротьба за ресурси (як людські так і матеріальні, інформаційні) і сфери впливу не припиняється. Очевидно цей вік буде віком екстремальних умов. В цих умовах актуальними є завдання об'єктивної оцінки майбутнього України в результаті здійснення кроків та прогнозів щодо реформ і пошуку конструктивних механізмів подолання негативних тенденцій для її достойного входження нашої країни в цивілізаційне співтовариство розвинутих держав.

Україна сьогодні знаходиться на перехідному періоді до нової системи суспільних відносин та державної моделі. Аналіз світової практики показує, що подібні переходи характеризуються кризами в різних сферах життя, загостренням конфліктів між різними громадськими силами та високим ступенем невизначеності розвитку ситуації. Таке положення в умовах глибоких змін є нормальним.

Після десятиріч занадто великої уніфікації, ігнорування виникаючих проблем та об'єктивних протиріч, суспільство почало "розморожуватися"

Тому усі накопичені проблеми в гострих формах виплеснулись на поверхню. Виявилось розмежування суспільства на ряд соціальних груп. Зросла майнова нерівність. На жаль, цілісної та диференційованої картини стану і динаміки державно-управлінських процесів в Україні довгий час не існувало.

Аналіз теоретичних напрацювань та практики показує, що є потреба визначитись у термінології, поняттях, концепціях, теоріях та підходах. Адже самі терміни "реформа", "розвиток", "криза" та інші, для українських науковців і практиків ще нові, але актуальні.

Досвід говорить, що зміст, сутність навантаження того чи іншого терміну реально впливають на процеси державного управління. Наприклад, захоплення теорією вірогідності, конфліктологією та іншими ситуаційними теоріями привело до того, що довгий час в Україні було забуто стратегічне управління. Аналіз також показує, що просування у дослідженні зазначених проблем порушує ту систему знань, яка начебто склалась по відношенню до теорій управління.

Тому виходячи із демократичного здійснення державної влади в Україні, особливо її відносин з громадянським суспільством, потрібно повніше розкрити наукові категорії, навколо яких ведеться дискусія відносно сутності і ролі держави та її моделі.

Для успішного реформування України необхідним є консенсус більшості населення та основних політичних сил з головних питань: моделі України та політичного курсу, що визначає майбутнє розвитку держави.

Сьогодні ж ситуацію можна охарактеризувати як:

- політичне протиріччя між основними напрямками суспільно-політичного та соціально-економічного розвитку з одного боку та базовими орієнтаціями, установками, нарешті чеканням і менталітетом громадян, з другого боку;

- протиріччя між філософією нинішніх реформ, що передбачають активну та незалежну поведінку громадян та звичками, що склались жити "за вказівкою зверху";

- недостатня взаємодія і навіть конфлікти між провідниками реформ, та їх потенційною соціальною базою;

- протиріччя між потребами для реалізації реформ у сильних інститутах державної влади і слабкою науковою та законодавчою базою, відсутність відпрацьованих механізмів реалізації владних повноважень у державних органів влади;

- протиріччям між потребами в розвинених інститутах громадянського суспільства для реформування політичної системи і демократичних засадах і слабким їх розвитком;

- протиріччя у потребі при створенні середнього класу як основи стабільного громадянського суспільства і демократії, і фактичною поляризацією на малочисельний склад людей багатих і більшість бідних;

- розрив між проголошеними благами, які має принести ринкова економіка і фактичним зубожінням на фоні "дивної" приватизації;

- відсутність державної ідеології яка б об'єднувала суспільство та відсутність патріотизму у громадян України. Доцільно розробити поетапну програму створення громадянського суспільства і правової держави;

- залежність процесів в Україні від подій і політики у ближньому та далекому зарубіжжі;

- інерційність не лише масової свідомості, але інколи і державно-управлінських структур. Доцільно визначитись із стратегією в державі. Головні стратегічні напрямки перетворень

державно-управлінських відносин в Україні бачаться в наступному: створення умов для постійного удосконалення управлінських відносин, що базуються на використанні колективного інтелекту; на модернізацію державного апарату; на створення системи управління, що буде самооновлюватися і зможе забезпечити динамічний розвиток держави.

Виникає проблема висунення загальнонаціональних ідеалів. Центральною є проблема формування Української правової держави.

Самостійними тут є завдання:

1. Створення ефективної системи управління на центральному і регіональному рівнях.

2. Створення законодавчого правового обмеження втручання держави у інститути громадянського суспільства.

3. Здійснення раціонального розподілу влад, встановлення системи стримувань та противаг по горизонталі і вертикалі.

4. Забезпечення динамічної стабільності суспільних відносин у перехідний період.

5. Перетворення держави в інститут реалізації суспільних інтересів та потреб.

6. Прогнозування, знаходження та фіксація механізмів переводу конфліктів із стихійних форм в цивілізовані правові форми.

7. Встановлення громадського контролю за діяльністю державно-управлінських інститутів.

8. Створення дієвих форм соціального захисту громадян у перехідний період.

9. Досягнення консенсусу політичних сил, громадської злагоди в суспільстві.

Серед комплексу проблем на широкий план виходять: зміцнення територіальної єдності та недоторканість держаних кордонів.

Жодна держава світу не може, а головне не має права відійти від відповідальності за територіальну цілісність, за допущення екологічних, економічних, етнічних та інших криз. Це пріоритетна функція держави в періоди формування нових суспільних засад.

Зростає необхідність розробки та проведення в життя нової регіональної стратегії Української держави.

Основні цілі регіональної стратегії полягають у наступному:

- подолання різких розбіжностей між регіонами за рівнем життя та умовами розвитку;

- координація діяльності регіональної влади у вирішенні завдань, що виходять за рамки окремих регіонів, міжрегіональне співробітництво;

- становлення єдиного ринку праці на основі ретельного дотримання Кодексу Законів про працю, конвенцій та рекомендацій Міжнародної організації праці;

- пріоритетний розвиток регіонів, що мають стратегічне та геополітичне значення; - використання стимулюючих та регіональних методів діяльності, відмова від адміністрування. Регіональна політика, що є частиною загальнодержавної політики полягає у зміцненні

Української держави та утворенні умов для всебічного економічного і соціального розвитку усіх регіонів в інтересах населення, яке в ньому проживає.

Реальність така, що в регіонах, в зв'язку з розширенням їх та включенням до світових господарських відносин, потрібно брати до уваги вірогідний хід подій. Тому стратегія регіонального розвитку в сучасних умовах не може бути розроблена як документ із жорсткими, однозначними орієнтирами.

Природно-історичні процеси динамічні, а розвиток - багатоваріантний. Для кожного етапу розвитку Автономної Республіки Крим, області, міста, району, будь-якого населення потрібно вирішення як найбільш загальних, так і специфічних, місцевих завдань.

Це свідчить про те, що середньостатистичних регіонів не існує та і існувати не може.

Проблеми управління регіонами вирішити раз і назавжди не представляється можливим. На кожному етапі виникають нові, як правило, більш складні завдання. Через порушення цілісності єдиного народногосподарського комплексу, обмеження міжрегіональних протиріч, послаблення вертикальних зв'язків, встановлення керівництва територіальними структурами держави постає як вузлове завдання. Але це не означає реанімацію колишнього централізму. Необхідний оптимум у відносинах на базі визнання та реалізації взаємної вигоди і інтересів, суттєвого розвитку регіонального самоврядування, прав та обов'язків територіальних структур управління перед населенням.

Демократичні реформи України перейшли до регіонів і сьогодні в Хмельницькому почали розробку ідеології реформ в регіонах. Це зміцнить соціальну базу та розширить інституційне поле реформ.

В цій ситуації кардинальні зміни можливі лише на основі проведення гнучкої національної політики, яка б з одного боку, попереджувала та стримувала негативні процеси, а з другого - сприяла прискоренню економічно-ефективних та соціально виправданих починань.

Державна стратегія політики в регіонах — це система принципів, пріоритетних напрямів, методів та заходів державних органів влади і управління, що впливають на територіальну структуру суспільства для досягнення цілей соціально-економічного розвитку держави.

Розробка стратегії розвитку з опорою, головним чином, на власні матеріальні, фінансові, науково-технічні та інші ресурси є провідною функцією структур управління в регіонах.

Політика в регіонах має визначатися як різнобічна (правова, економічна, соціальна) діяльність органів центральної і регіональної влади та державного управління по оптимізації взаємодії Української держави та регіонів для досягнення максимального ефективного розвитку держави в цілому.

Політика центру в регіонах все більше буде виходити із геополітичної ситуації в Україні, ближньому та далекому зарубіжжі, регіонах України. Прямо здійснювати великі заходи буде все складніше. Проведення в життя просторової стратегії та регіональної політики центру самих регіонів, особливо великих, об'єктивно стає у залежність по відношенню до центру. В цьому, полягає реальність реформування в Україні.

Тому необхідно вирішити наступні завдання:

- уточнити роль адміністративно-територіального устрою в державному управлінні;

- виробити нову систему адміністративно-територіального устрою України.

При цьому необхідно виходити із аналізу змін адміністративного поділу території під впливом економічних, соціальних, екологічних змін та інших умов в цілому і на окремих великих територіях, а також всієї системи державного управління.

Вихід - у забезпеченні єдності економічних та адміністративних районів, їх злитті, як того вимагають принципи районування. В основі розробки нового територіального поділу має бути покладено оновлене економічне районування. Організаційно-господарська функція держави - важлива не лише в плановій, але і у ринковій економіці. Тому вона стає визначним моментом при реформуванні будь-якого державно-територіального устрою.

Loading...

 
 

Цікаве