WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Великий судовий кодекс України як спроба кодифікації процесуального законодавства - Реферат

Великий судовий кодекс України як спроба кодифікації процесуального законодавства - Реферат

Великий судовий кодекс України як спроба кодифікації процесуального законодавства

У Верховній Раді України 4 квітня 2003 року за № 3338 зареєстрований новий законопроект поданий 12 народними депутатами України - Великий судовий кодекс України.

Основною метою даної пропозиції є консолідація в одному нормативно-правовому акті усіх правових норм, які визначають організацію і відправлення правосуддя в Україні. Враховуючи системність викладення змісту цих правових норм, автор та суб'єкти законодавчої ініціативи висловлюються за поділ майбутнього закону у вигляді трьох майже автономних складових -трьох книг. У першій книзі розглядаються питання організації судового устрою України. А у другій та третій визначається порядок розгляду та вирішення відповідно цивільних, господарських, адміністративних справ та справ кримінальних.

Позитивним у даному законопроекті слід визначити намагання скоординувати досягнення різних напрямів юридичної науки (судоустрою, процесуальних галузей права) та висновків з приводу організації системи судоустрою України, ввести одноманітність у застосуванні процесуальної термінології.

Інколи така компіляція дає можливість уникнути проблем із правозастосуванням, а, відповідно, і реалізацією захисту прав, свобод та охоронюваних законом інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства та держави.

Заслуговує на увагу продовження пошуків оптимальної системи судового устрою України, адже у проекті пропонується ліквідувати військові суди, відмовитися від спеціалізованих адміністративних судів, структур Апеляційного та Касаційного судів України, визначених законом України "Про судоустрій" 2002 року, удосконалити нині діючу систему судів загальної юрисдикції та загальних судів як їх складової.

Доволі цікавими і такими, що заслуговують на увагу, є положення з приводу встановлення норм про обов'язкову участь голів судів у розгляді справ та підготовці матеріалів справ, строку перебування на адміністративних посадах.

Однак, поряд із багатьма позитивними моментами, законопроект не позбавлений ряду спірних моментів, неточностей, суперечностей та інших різного роду недоліків.

У низці статей Великого судового кодексу (Далі - ВСК) пропонується закріпити правові норми, які суперечать Конституції України. Так, право тлумачення законів України належить виключно Конституційному Суду України, тому положення ч. 7 ст. 43 ВСК-1 суперечить Конституції України.

По своїй суті у проекті ВСК низка пропонованих норм є свідченням намагання "законсервувати" у теперішньому вигляді існуючий порядок судочинства, більше того автори проекту в окремих випадках дослівно відтворюють текст чинного процесуального законодавства, не турбуючись навіть врахувати положення новітнього законодавства. Так, не враховуються положення новітнього законодавства, у тому числі цивільного та сімейного законодавства. Не прослідковуються новели щодо процесуального представництва, пропоновані Сімейним кодексом України. З Цивільного кодексу України (16 січня 2003 року) не використовуються положення ряду інститутів, серед них можна назвати форми довіреностей, положення з приводу строків та термінів, правосуб'єктності юридичної особи та її місцезнаходження, договору зберігання та його нової форми (зберігання предмету спору), зміна акцентів щодо інституту позовної давності у цивільному праві та ін.

Введення у зміст ВСК положень, які не стосуються питань ні організації судової влади, ні національного судочинства (третейський розгляд, Європейський суд, виконання). Так, недоцільним слід визнати включення до ВСК положень з приводу дії, застосування та виконання Європейської конвенції про захист прав і основних свобод людини, оскільки вона, відповідно до положень Конституції та чинного законодавства, є складовою останнього і тому окреслення її як додатку тільки применшує її важливість як регулятора суспільних відносин та визначника форм та способів захисту прав, свобод та охоронюваних законом інтересів.

Проголошуючи пріоритет міжнародно-правових норм для чинного законодавства, слід визнати, що для адекватного відображення в процесуальному законодавстві норм міжнародних договорів нашої держави не можна обмежитися простим відтворенням власне тексту міжнародно-правових актів. Необхідною є деталізація змісту їх норм стосовно організації та здійснення судочинства, системи процесуальних дій і правового статусу суб'єктів процесу, чого не було належним чином зроблено авторами.

Порушенням вимог юридичної техніки слід визнати наявність багатьох повторів, як між книгами ВСК, так і у середині книг. До них слід віднести, наприклад, положення з приводу принципів судочинства (ст. 9 ВСК-1, ст. 7, 8 ВСК-2), презумпції невинуватості (ст. 15 ч. 1 ВСК-1, ст. 10 ВСК-3) та ін. Також наявні внутрішні суперечності між книгами та у середині книг.

Допущена непослідовність у введені нових і використанні вже існуючих термінів, понад усяку міру використовуються оціночні категорії, в ряді випадків пропоновані правові норми мають явно декларативний характер, при чому, як правило, не визначено ні критеріїв, ні навіть засад чи принципів такого визначення.

У проекті подається за прогресивну норму встановлення додаткової вимоги до особи, яка претендує на посаду судді - "високі моральні якості". Погодьмося, що поняття доволі оціночне, особливо у нашому суспільстві.

Зловживання поняттями, які не дають чіткої відповіді про що ведеться мова - "відповідна", "відповідний", "належний", "у встановленому порядку" і т. п. (наприклад, ст. 74, ст. 82 ч. 1, ст. 140 ч. 1, ст. 152 ч. 4, 8, ст. 156 ч. 2, ст. 223 ч. 1, ст. 266 ч. 2, ст. 268 ч. 2 ВСК-2).

Проектом порушуються усталені традиції розуміння тих чи інших правових понять (учасники процесу, особи, які беруть участь у справі, представництво, участь адвоката у процесі і т.д. (ст. 172, ст. 165 ч. 3, ст. 49 ВСК-2).

Низка пропонованих норм значно поступається вже існуючим, закріпленим у чинному законодавстві.

Стосовно книги 1 ВСК.

У пошуку оптимальної системи судового устрою України не досить чітко підводиться їх підґрунтя. Так, у контексті законопроекту не досить обгрунтованою є пропозиція про збереження окремої гілки судової системи - спеціалізованих господарських судів. Адже, виходячи із аналізу положень Книги 2 порядок розгляду та вирішення господарських спорів нічим не відрізняється від судочинства у цивільних справах. Більшою ж особливістю щодо розгляду та вирішення мають адміністративні справи (особливості збору доказів, межі судового розгляду та апеляційного оскарження, розмір та обсяг присудженого тощо). Повністю поза увагою проекту та пояснювальної записки до нього залишаються причини скасування окремої ланки у судовій системі України - військових судів, які діють на сьогодні.

Наявна, на наш погляд, переоцінка повноважень Вищого господарського суду як органу який адміністративно підпорядковується Верховному Суду України як вищому органу у системі судів загальної юрисдикції (участь у формуванні бюджету, можливість звернення до Конституційного Суду України та ін.).

У пояснювальній записці до проекту Великого Судового кодексу України вказується на створення на базі нині існуючих 743 місцевих районних (міських) судів 399 місцевих загальних судів шляхом укрупнення діючих місцевих судів - об'єднання районних і міст обласного підпорядкування судів, а також районних і прилеглих до них районних, розташованих у селищах міського типу у одні суди із збереженням територіальної підсудності справ. Але це реалізується у безпосередніх положеннях проекту, оскільки встановлення мережі судів та штатна їх чисельність визначатимуться не Великим судовим кодексом.

Loading...

 
 

Цікаве