WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Генеза становлення та розвитку третейських судів у західній правовій традиції - Реферат

Генеза становлення та розвитку третейських судів у західній правовій традиції - Реферат

На наш погляд, таку ідею варто ідентифікувати, як субтретейський суд, тому що новий суддя, вже виступає по такому колу правовідносин, як третейська особа до самих арбітрів, оскільки виносить своє рішення по відношенню до існуючи думок арбітрів.

Компроміс визнавався недійсним якщо він суперечив вимогам до правосуб'єктності суддів: арбітр не мав бути душевно хворим, глухим, німим, жінкою, особою, яка не досягла 20 років.

Існували і вимоги щодо дієздатності сторін спору. Компроміс позбавлявся сили і у випадку смерті третейського судді, а також у випадку складення повноваження по хворобі чи старості. До таких самих наслідків призводило і смерть однієї із сторін, чи втрати нею глузду. Аналогічні наслідки наступали і при відхиленні однієї із сторін від компромісу внаслідок ворогування із суддею чи доведення вини судді або іншої сторони10.

Підтверджуючи договірну природу третейського розгляду римське право сформулювало принцип, за яким ніхто не міг бути зобов'язаним приймати на себе обов'язки третейського судді проти власної волі. Але при цьому гарантувалась юридична сила укладеної угоди про обрання третейського судді: якщо особа добровільно прийняла на себе договірні зобов'язання бути третейським суддею, то вона могла бути зобов'язана магістром виконувати свої обов'язки. У цьому випадку застосовувалось і штрафне спонукання. Між тим, за поважних причин допускалось складання повноважень третейського судді - в силу старості, хвороби, образи, яка заподіяна судді однією із сторін.

На наш погляд, римський період для розвитку третейського судочинства є досить неоднозначним. З одного боку слід віддати шану романістиці за конкретизацію багатьох звичаєвих постулатів третейського розгляду, які були інкорпоровані римськими юристами та систематизовані у акти кодифікованого характеру. Римське право, з його абсолютизацією справедливості (але тільки для рівних) формалізувало принципи третейського розгляду, виробило категорійний апарат. Зрештою, саме у Римі думка провідних юристів вважалася джерелом права, що в багатьох випадках дозволило зберегти автономність третейського суду від його узурпації та поглинання державою. З іншого боку історія римської державності проходила ті ж етапи, що і державна влада у будь якій країні - від зародження через утвердження і розквіт до занепаду владно-державного впливу. Посилення ролі держави до рівня тоталітаризму означало і широкомасштабний наступ на систему третейського розгляду. Декаданс влади дозволяв заповнювати вакуум альтернативними державній владі способами вирішення конфліктів.

При занепаді Римської імперії інститут третейського розгляду більш ствердився, але при цьому він спирався вже не на силу держави, а на авторитет та вплив християнської церкви. Така тенденція збереглася і після падіння Римської імперії.

Загалом, роль християнської ідеології на формування третейських інституцій на жаль у науці досліджена мало. Існують лише дослідження у частині виконання ієрархами церкви ролі третейських суддів11 Християнство з його чіткою доктриною диференціації державної влади (царства земного) та Божого владного першоджерела суттєво вплинуло на становлення теорії третейського розгляду. Як відомо перші християни взагалі не визнавали проявів державної влади (на той час у їх розумінні - язичницької, поганської) і намагалися всіляко сегрегуватися від державного (поганського) впливу утворюючи свої общини, своє право та корпоративні владні інституції - "кесарю кесареве, Богові боже". Заповідь "не судити і не судимим бути" першохристиянами розумілась не тільки як уникнення від суб'єктивних оцінок діяння інших осіб, але буквально - як уникнення від утрирування та апелювання до будь яких державних інституцій того часу (які, до речі їх жорстко переслідували). Саме це, а також ідея вищого Божого суду і обумовила розвиток у цих доволі замкнених спільнотах власних, альтернативних державі засобів розв'язання конфліктів між членами общини. Спірні питання та їх тлумачення виносились на розсуд пасторів, пресвітерів - духовних лідерів християнських комун. Саме у цей період починає зароджуватись канонічне право, як альтернативне державному (які згодом у час домінування християнства почали інтегруватися). Тому ідея третейського суду є досить близькою християнським витокам з їх ідеями розсуду "по совісті", рівності і справедливості незалежно від статі, раси, національності, отримує від християнства нового ідеологічного підґрунтя.

У епоху раннього середньовіччя і становлення феодальної державності роль третейського суду знову почала втрачати свого значення, позаяк абсолютизувалася роль монархічної, феодальної держави. Носієм влади визнавався лише монарх, держава та монарша особа ототожнювались, лише монархи (верховні сеньйори) могли делегувати частину владних повноважень сюзеренам, суд вершили призначені монархом чиновники (хоча формально називалися суддями), або ж самі сюзерени у межах своїх ленів (володінь), будь яка альтернатива феодальному правосуддю розглядалась як образа владі. Арбітрування допускалось лише у тих випадках, коли сам феодал погоджувався на таке, або коли він виступав стороною по справі. Навряд чи можна назвати третейським судом у класичному розумінні розсуд монарха по справі, де сторонами виступали барони, між яким виник спір, адже монарх власне і був державною владою, тому такий розгляд скоріше відноситься до адміністративного (державного) розв'язання конфліктів. Проте відомі випадки коли вельможі зверталися по розв'язання спорів до авторитетних ієрархів церкви. Таку процедуру можна віднести до третейської. Відомі випадки і звернення європейських монархів до третейських суддів для вирішення спорів шляхом компромісу, але такі прецеденти відносяться до сфери міжнародного права, де прояв природної свободи не зустрічає таких перепон, які воно знаходить у приватному цивільному праві.

Але у містах, які у певних випадках мали певні привілеї щодо розвитку самоврядності формувався новий прошарок людей, які не бажали виносити свої міжособисті конфлікти на суд феодальної влади, подекуди це було і дорого (адже феодали не забували про власний інтерес при вирішенні конфліктів) і не завжди ефективно (виходячи із своєрідного розуміння феодальної справедливості) і не відповідало корпоративному духу, солідарності, збереженню корпоративної таємниці.

Із зростанням торгівельних зв'язків, мореплавства зростало і прагнення до свободи, особистої рівності у можливостях. Ренесанс став і ренесансом для третейського розгляду. Перемога ідей гуманізму, рівності та свободи створили необхідне підґрунтя для розвитку третейських судів. Ця епоха стала періодом переосмислення третейського розгляду, відкидання догматизму та зайвої формалізації.

З відкриттям нового світу змінився темп життя та уклад побуту у Європі. Змінилась економічна ситуація, прискорилась ділова активність, що і потребувало відповідних змін у юрисдикційній системі.

Класичним прикладом відродження третейських судів того часу були тимчасові суди, які створювались під час ярмарок, куди приїздили купці з різних країн з різними правовими системами. Судочинство у сфері торгових відносин того часу складалося з: судів ринків та ярмарків, судів купецьких таремісничих гільдій, міських судів12

Особливого значення набували правила торгівельного обороту, діловий етикет, традиції торгівлі, застосування таких квазі-норм права потребувало не стільки догматичних юридичних знань, скільки специфіки справи, врахування особливостей відносин, що також лягло у підґрунтя третейського розгляду.

Суди ринків та ярмарків були не професійними, судді обиралися купцями із свого середовища - найбільш авторитетні та розсудливі особи із бездоганною репутацією.

Суд гільдії також був непрофесійним. Суддею виступав голова гільдії чи його представник, який обирав двох-трьох авторитетних членів гільдії як засідателів у торгових справах. Іноді разом із засідателями у розгляді справи приймав участь і професійний казуїст-юрист. Юридичні формальності часто забезпечували професійні нотаріуси, які виступали, як секретарі суду.

Міські торгові суди теж часто складалися з купців, обраних своїми колегами. Міланський закон 1154 p. узаконив обрання "консулів купців" для участі в розгляді торгових справ, і ця система консульських судів набула поширення у багатьох містах Італії13. Вона дозволяла іноземним купцям обирати суддів зі своїх співвітчизників. Суди торгових консулів у містах-республіках Північної Італії поступово поширили свою юрисдикцію на всі торгові справи в місті. Інші міста Європи сприйняли італійський інститут торгового консула або ж створили аналогічні інститути для розгляду торгових справ купецькими суддями. У деяких країнах королі встановили свою владу над купецькими гільдіями, міськими ринками і ярмарками, але навіть тоді торгове право практично застосовували судді-купці.

Loading...

 
 

Цікаве