WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Генеза становлення та розвитку третейських судів у західній правовій традиції - Реферат

Генеза становлення та розвитку третейських судів у західній правовій традиції - Реферат

Генеза становлення та розвитку третейських судів у західній правовій традиції

Поза сумнівами будь-яке явище або ситуацію доцільніше та ефективніше досліджувати у динаміці розвитку, а не у статиці, з метою з'ясування її сутності та глибинного підґрунтя. Це дозволяє стереоскопічно поглянути на проблематику. Окрім того це дозволяє, до певної міри, спрогнозувати (а у чому - і сформувати) майбутнє цього явища чи ситуації - спроектувати його крізь призму дійсного від минулого до майбутнього.

Це цілком стосується і механізмів альтернативного розгляду правових конфліктів. І саме погляд у минуле дозволяє сформувати обґрунтований висновок, що за альтернативними способами врегулювання конфліктів велике майбутнє.

Історичні аспекти становлення третейських судів нарізних етапах досліджували такі науковці, як Ю. Барон, А. Віцин, А. Волков, Є. Виноградова, Н. Заозерський, А. Волін, Р. Каллістратова. Доробок цих вчених, особливо А. Волкова та А. Віцина становить методологічне підґрунтя для дослідження питань історії третейського розгляду.

Дослідження історії третейського суду є досить актуальним з огляду на сучасні процеси становлення третейського розгляду в Україні. Країни західної традиції права пройшли складний шлях розвитку системи третейського розгляду і мають глибоку історичну спадщину. Використання досвіду інших країн створить ґрунтовну методологічну базу для розвитку третейських інституцій в Україні.

Третейський розгляд як альтернативна державному суду форма розв'язання спорів, своїм корінням занурена у далеке минуле.

Ще на давньому Сході та у Давній Греції був відомий та активно застосовувався такий спосіб врегулювання спорів та розбіжностей. Давні греки досить часто зверталися до оракулів, у тому числі до такого відомого, як дельфійський. У давньогрецькій міфології зустрічається досить показовий випадок звернення до третейського судді, коли смертна людина царевич Парис мав визначити найвродливішу із трьох богинь: Геру, Афіну чи Афродіту. Парис, як арбітр вирішив спір на користь Афродіти, за що вона допомогла Парису отримати найвродливішу жінку Давньої Еллади Єлену, що і стало згодом сигналом до початку Троянської війни.

За виникнення інституту держави володарі стали вимагати від своїх підданих звернення по розгляд конфліктів до суду державного, а не громадського. У результаті зміцнення держави та появи писаних законів почався процес поступової заміни та витіснення третейського суду. Проте така тенденція ніколи не була домінуючою. У ті історичні моменти, коли держава слабшала або коли ускладнювалось законодавство, суспільство поверталось обличчям до третейського суду.

З огляду на те, що елементи третейського вирішення спорів у тій чи іншій завуальованій, або прямій формі збереглися у міфології більшості етносів, як найдавніших пам'яток цивілізації та соціалізації людства, то було б цілком слушно припустити, що третейський суд як соціокультурний феномен, сформувався ще у до державний період. Людство, у результаті розвитку практики співжиття, виробило даний спосіб пошуку компромісу тазлагоди, що згодом (оскільки виправдало себе) узвичаїлось і набуло форми квазі-правової інституції, яка діяла на підставі норм-звичаїв, норм-табу звичаєвих моно-норм, прото-норм. З появою та зміцненням держави, остання поступово монополізує (а іноді і узурпує) усю повноту влади, у тому числі і судової, і намагається обійняти усю сферу публічного інкорпоруючи народні звичаї у форму писаного права, у тому числі і звичаї третейського розгляду. При цьому держава оформляє у позитивне право лише ті звичаї, які є "вигідними" для неї. Звичаї, які посягають на монополію публічної влади держава не включає у писані норми. Тому, на наш погляд, саме у цей момент і виникає дуалізм юрисдикційних інституцій - залишається народний третейський розгляд та формується система державного судового чиновництва. Адже по суті, призначені державою (уособленою монархом чи олігархами) судді є державними чиновниками. Ті самі римські претори, у сучасному розумінні були скоріш представниками виконавчої гілки влади, аніж судовою; удільні феодали самостійно творили суд у середньовіччі; королівські судді були не незалежними служителями правосуддя, звичайними королівськими чиновниками. Державний суд епохи формування та розвитку державності навряд чи був самостійною гілкою влади. По-справжньому незалежним судом залишався і залишається третейський суд, який і відображає ідею народовладдя та народу як першоджерела влади. "Суд третейський - суд братерський" стверджує стародавнє українське прислів'я1, що є віддзеркаленням історичної мудрості народу. У епоху ренесансу, коли було переосмислено роль та значення держави, державної влади, її поділу на гілки, співвідношення суспільства та держави, автономність суспільства від держави, автономність особистості та її прав була остаточно сформульована ідея незалежності судової гілки влади. На наш погляд, було б правильним припустити, що ідея незалежності судів від виконавчої та законодавчої гілок влади була рецепійована у теорію державного судоустрою саме із концепції третейських судів. Хоча така теза допоки що існує на рівні гіпотези, проте нижченаведений історико-правовий нарис певною мірою підтверджує паралельність існування третейської системи поряд із державною, їх переплетіння та взаємозбагачення.

Перед тим як досліджувати вітчизняну історію третейських судів, досить корисним буде звернення до визначальних аспектів регламентації організації та діяльності третейських судів у римському приватному праві.

Першим постійно діючим міжнародним третейським арбітражем у Давньому Римі був так званий суд рекуператорів. Рекуператорами (recuperatores) були судді, які призначались замість звичайних суддів для судочинства по справах за участю іноземців2.

Первісно усі іноземці, які проживали у Римі піддавалися суду римськими суддями. Проте коли кількість іноземців та спорів між ними а також між ними та римлянами по приватних справах почали суттєво зростати, з'явилась потреба у призначенні спеціального претора (судді) для розгляду таких категорій справ. Є підстави вважати, що таке відбулося у 507 році. Деякі автори дотримуються думки, що інститут перегримського претора було запроваджено ще раніше, у 482 році, після перемоги римлян над самнітами та підкорення усієї Італії.

У юридичній літературі відсутні будь-які відомості про справи, які розглядали рекуператори, але відмічається, що претори використовували рекуператорів у тих випадках, коли справа мала певний суспільний інтерес і коли за тією ж причиною мала бути швидко вирішена. У обов'язки претора входило призначення рекуператора по справі відповідно до волі сторін. Рекуператором могла бути будь-яка особа - плебей, іноземець. Думка претора щодо кандидатури рекуператора формально мала бути схвалена сторонами, хоча слід зазначити, що відмова у підтримці запропонованої претором кандидатури сприймалась, як тяжка образа заподіяна державі.

Сутність розгляду полягала у тому що претор вислуховував позиції сторін по справі, призначав для них рекуператора та давав певні вказівки щодо розгляду справи. У ході судового розгляду претор доводив до відома рекуператора рішення по справі, яке потрібно постановити. Іноді це робилось доволі імперативно та чітко, а іноді рекуператорам залишалось достатньо свободи для власного розсуду по справі та свободи дій.

Рекуператорів справедливо відносили до категорії міжнародних суддів, оскільки вони розглядали спори між громадянами та іноземцями. При цьому саме рішення, як по справах іноземців з римлянами, так і по справах суто між іноземцями мало Грунтуватись не на тлі римського jus civile і не іноземного законодавства країни громадянства іноземця, а на тлі jus gentium - єдиної системи правових норм права народів. Норми jus gentium створювались у ході судової практики претором для іноземців і запозичувались ним із правових систем інших народів. Кількість рекуператорів, які брали участь у справі було непарним: 3, 5, 11. Переважна більшість справ велась трьома рекуператорами в присутності 10 свідків.

Рекуператорам надавалась значна свобода судити за внутрішнім переконанням (ex aequo et bono). 3 розширенням римської території рекуператорські суди відходять за межі Італії у провінції, і до III ст. повністю зникають внаслідок зрівняння італійців та іноземців у цивільних правах, а також концентрації судової влади у руках державних чиновників.

Loading...

 
 

Цікаве