WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Проблеми сучасної правової регламентації інституту видачі осіб, які вчинили злочини - Реферат

Проблеми сучасної правової регламентації інституту видачі осіб, які вчинили злочини - Реферат

Таким чином, виходячи з принципу невидачі власних громадян, виконання Україною запиту іноземної держави про видачу може стосуватися виключно іноземних громадян або осіб без громадянства.

Зазначимо, що положення про невидачу власних громадян передбачене й новим Кримінальним Кодексом України (ст. 10), згідно з яким громадяни України та особи без громадянства, що постійно проживають в Україні, які вчинили злочини поза межами України, не можуть бути видані іноземній державі для притягнення до кримінальної відповідальності та віддання до суду. Тобто, уперше регламентувавши інститут видачі в системі норм Загальної частини, вітчизняне кримінальне законодавство суттєво розширило коло суб'єктів, які не підлягають видачі. Таким чином, склалася правова ситуація, за якою підстави відмови у видачі національним кримінальним законодавством, з одного боку, і Конституцією України та міжнародними договорами, - з іншого, регламентуються по-різному. Колізійність цих правових норм потребує вирішення. Практика співробітництва у цій галузі свідчить, що причиною відмови у видачі з боку Генеральної прокуратури України у більшості випадків є саме наявність громадянства України у особи, видача якої запитується. Проте, з урахуванням вищенаведеної колізійності правових підстав відмови у видачі досить складна ситуація виникає в тих випадках, коли запитується видача особи, яка на легальних підставах постійно проживає на Україні.

На відміну від Конституції Російської Федерації, ч. 4 ст. 15 якої прямо вказує, що якщо міжнародним договором Російської Федерації встановлені інші правила, ніж передбачені законом, застосовуються правила міжнародного договору, Конституція України не визначає примату норм міжнародного права. Стаття 9 Конституції України лише визнає частиною національного законодавства чинні міжнародні договори, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України. Тому питання щодо колізійності національного законодавства та міжнародних договорів України є досить складним. За словами проф. В. Євінтова, система застосування міжнародного права у внутрішньому правопорядку України грунтується на таких засадах: 1) норми міжнародних договорів, що запроваджені в право України ратитикаційним законом, набувають статусу норм національного права і підлягають відповідному застосуванню. Пряме застосування таких норм договорів не виключається, якщо законодавець не здійснив спеціальної трансформації цих норм у внутрішнє законодавство; 2) у разі колізії норм ратифікованого договору та норм національного права перші мають вищу силу над другими і підлягають пріоритетному застосуванню; 3) забороняється запроваджувати в право України і, відповідно, застосовувати договори, які суперечать Конституції України [20].

Погоджуючись з наведеною точкою зору, зазначимо також, що примат норм міжнародного права заснований на положеннях Конвенції про право міжнародних договорів від 23.05.1969 p., зокрема статтях 26, 27, що встановлюють принцип pacta sunt servanda - кожний чинний договір обов'язковий для його учасників і повинен ними добросовісно виконуватися. Учасник не може посилатися на положення свого внутрішнього права як виправдування для невиконання ним договору. Крім того, ч. 2 ст. 17 Закону України "Про міжнародні договори України" від 22.12.1993 р. прямо передбачає: "Якщо міжнародним договором України, укладення якого відбулось у формі закону, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені законодавством України, то застосовуються правила міжнародного договору України" [21].

Вищенаведене дає можливість дійти висновку, що легальне постійне проживання на території України особи без громадянства не є імперативною підставою відмови у її видачі з боку компетентних органів України, оскільки Конституція України та чинні міжнародні договори України, які мають пріоритетне значення в системі джерел національного права, не передбачають такої підстави.

Література

1. Костенко Н Проблемы международно-правового регулирования института выдачи (экстрадиции) //Государство и право. - 2002. -№5. - С. 68.

2. ВолженкинаВ.М. Выдача в российском уголовном процессе. -М.: Юрлитинформ, 2002. - С. 10

3. Див. наприклад: Родное A.M. Сотрудничество государств в борьбе с тяжкими преступлениями. Учеб. пособие. -Караганда, 1978. - С. 36.

4. Международное право. Учебник для вузов. Под ред. Игнатенко Г.В., Тиунова О.И.-М.: Изд.группа НОРМА ИНФРА.М, 1999. - С. 397-398; Виноградова O.I. Видача (екстрадиція) осіб, які вчинили злочини //Адвокат. -1999. -№1. - С 13.

5. В правовій літературі останніх років слушно зазначається, що авторитетні міжнародні документи в галузі боротьби зі злочинністю, які розроблені нарівні ООН і регіональних організацій, зокрема Євросоюзу, внесли суттєвий вклад до зближення і уніфікації кримінально-процесуальних систем, що призвело до того, що в сучасному світі немає майже жодної країни, законодавство, правозастосовча практика, юридична доктрина якої не визнавали б проголошені в цих документах презумпцію невинуватості, право на захист, переваги змагальності в судовому процесі, тощо. Див.: Гуценко К.Ф., Головко Л.В., Филимонов Б.А. Уголовный процесе западных государств. - М.:3ерцало -М.: 2001. - С. 35.

6. Симеон Э. О невыдаче собственных подданных. - СПб, 1882. - С. 14. Аналогічної точки зору дотримуються й інші автори. Див., напр.: Грабарь В.З. Вказ.праця, с. 460; Галенская Л.Н Международная борьба с преступностью. -М.: Межд. Отношения, 1972. - С. 122.

7. Кримінальне право України: Загальна частина: Підручник. За ред. проф. М.І. Бажанова, B.B. Сташиса, В.Я. Тація. - Київ-Харків: Юрінком Інтер-Право, 2001. - С.63; Волженкина В.М. Нормы международного права в российском уголовном процессе. - СПб.: Юридический центр Пресс; Санкт-Петербургский юрид. ин-т Генеральной прокуратуры РФ, 2001. - С. 183.

8. Виноградова О.І.. Видача (екстрадиція) осіб, які вчинили злочини //Адвокат. - 1999. -№1. -С. 14.

9. Звирбуль В.К., ШупиловВ.П Выдача уголовных преступников. -М., 1974. - С. 6

10. ШаргородскийМД Уголовный закон. -М., 1948. - С 288; Галенская Л.Н. Международная борьба с преступностью. -М., 1972. - С. 122; Звирбуль В.К., ШупиловВ.П. Вказ. праця, С. 6

11. Лукашук Й.Й., Наумов А.В. Выдача обвиняемых и осужденных в международном уголовном праве. Учебно-практическое пособие. -М.: Рос.юрид.издат.дом, 1998. С. 33.

12. Угодою про видачу регіонального характеру є, наприклад, договір, укладений в 1966 році членами Британського співтовариства націй; двосторонніми договорами про видачу є угоди між Італією і Австралією (1973р.), Німеччиною і Австралією (1987р.), Ірландією та СІЛА (1983 р), тощо. Див.: Блищенко И.П, Каламкарян Р.А., Карпец Й.Й. м др. Международное уголовное право. - М., 1995. - С 158.

13. Ратифіковано Законом України від 16.01.1998р.

14. Відповідно до законодавства СІЛА екстрадиція можлива лише при наявності двостороннього договору. На 1.01.1997р. США мали 105 договорів про екстрадицію. Крім того, СІЛА сучасником багатосторонньої Конвенції про екстрадицію, яка підписана в Монтевідео 612.1933 р. Основним американським законом по екстрадиції є Титул 18, Свод законів США, розділ 3184 "Особи, які ухиляється в США від правосуддя" //Костенко НИ. Проблемы международно-правового регулирования института выдачи (экстрадиции) // Государство и право. - 2002. -№8. - С. 74.

15. Конституции государств-участников СНГ. - М.: Изд. группа НОРМА-ИНФРА.М, 1999. 16 Підготовлений проект Закону Російської Федерації про видачу визвав жваву дискусію

фахівців на сторінках юридичної літератури.

17. КПК Російської Федерації (глава 54); КПК Придністровської Молдавської Республіки (статті 183- 185); КПК Республіки Узбекистан (cm. 8-10).

18. Конституції Республіки Беларусь, Грузії, Республіки Казахстан закріплюють інше правило - видача власних громадян не допускається, крім випадків, передбачених міжнародними договорами.

19. ЛещенкоД Вирішення питання юрисдикційної компетенції в сучасному праві екстрадиції: теорія і практика //Підприємництво, господарство і право. - 2000. - № 4. - С 24.

20. Євінтов В. Пряме застосування міжнародних стандартів прав людини (коментар до статті 9 Конституції України) // Українське право. - 1998. -№1. - С 26.

Loading...

 
 

Цікаве