WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Криміналістичні аспекти судового дослідження доказів, зібраних на стадії досудового розслідування - Реферат

Криміналістичні аспекти судового дослідження доказів, зібраних на стадії досудового розслідування - Реферат

Практика засвідчує, що посилання на алібі, зроблене вперше в суді, не завжди відповідає дійсності. Часом за допомогою рідних, знайомих підсудного чи іншим шляхом штучно готуються помилкові показання свідків на підтвердження алібі. Звичайно, це не може слугувати недовірою у всіх випадках до подібних показань, але нехтувати такою можливістю не можна. Існує комплекс напрацьованих криміналістикою і практикою способів перевірки посилання на неправдиве алібі і його викриття. Така перевірка вимагає проведення ретельно продуманої і підготовленої системи дій. Перш за все необхідно максимально деталізувати показання не тільки підсудного щодо обставин у заявленого ним алібі, а й свідків. В свою чергу це вимагає негайного їх виклику і вживання заходів, які виключали б можливість одержання ними (до допиту) інформації про подробиці показань підсудного. Крім того, виникає також потреба у безпосередній перевірці показань зазначених свідків, зокрема, чи могли вони самі знаходитися в названому підсудним місці в зазначений ним час. У судовому засіданні можливостей такого дослідження, як правило, немає. Спроби ж почати його, часто приводять до того, що поставлена мета не досягається, а оскільки набирають широкого розголосу деталі обставин, від яких залежить, чи буде підсудний визнаний винним, виявлення істини взагалі ставиться під загрозу. Тому, якщо посилання підсудного на алібі не є необгрунтованими і вимагають перевірки, як правило, необхідно вирішувати питання про повернення справи на додаткове розслідування.

Сказане відноситься і до тих випадків, коли в судовому розгляді виникає необхідність призначити і провести експертизу, для якої потрібно відшукати і вилучити нові документи, речові докази, зразки, чи коли потрібно провести значні за обсягом і тривалістю експертні дослідження. Це також зазначено в згаданій вище постанові Пленуму Верховного Суду № 3 від 25.03.1988р.

Не викликає сумнівів і те, що в судовому засіданні не може безпосередньо досліджуватися причетність до злочину інших осіб, оскільки суд немає необхідних для цього можливостей.

Особливо складна ситуація виникає, коли від вирішення питання про причетність до злочину інших осіб залежить питання про винність чи невинуватість підсудного. Так, якщо підсудний не заперечує своє перебування на місці вбивства, яке відбулося під час спільного вживання алкогольних напоїв, називає конкретні обставини події, однак стверджує, що не він, а хтось інший винний, називаючи його дані, справа не може бути розглянута судом щодо вини підсудного без встановлення цієї особи і з'ясування її причетності до події.

Тому є помилковою позиція тих науковців, які пропонують взагалі виключити можливість повернення справи судом на додаткове розслідування з позицій неповноти досудового розслідування, за винятком випадків, коли виявлені істотні порушення процесуального закону. За існуючої зараз в Україні структури кримінального судочинства, коли судовому розгляду передує досудове розслідування, до завдань якого власне входить всебічне і повне дослідження обставин справи, обійтися без інституту повернення справи на додаткове розслідування, скоріш за все, неможливо.

Звичайно, можна і потрібно усувати випадки необгрунтованого повернення справ на доснідування. Однак, поки що на практиці існує (і в сторін, і в судців) певна недооцінка можливостей судового розгляду, подеколи - їх невміння чи небажання вийти за межі доказів, зібраних досудовим розслідуванням, самостійно розібратися в усіх деталях справи. Не забуваймо, що відповідно до ч. 1 ст. 281КПК України, виявлена неповнота досудового слідства може бути підставою направлення судом справи на додаткове розслідування тільки у випадку, якщо допущені прогалини не можуть бути усунуті в судовому засіданні. Вищестоящі судові інстанції скасовують чимало судових ухвал та постанов, якими кримінальні справи направлялись на додаткове розслідування тільки тому що необхідно було допитати достеменно процесуально встановлених свідків, провести процесуально і матеріально забезпечені експертизи, дослідити інші докази, що могло б бути зроблено без шкоди для справи і безпосередньо в судовому засіданні.

Чимала кількість судових рішень про направлення справ на додаткове розслідування визнаються необгрунтованими і скасовуються тому що в них безпідставно наводяться неіснуючі досудово-слідчі прогалини, мають місце спроби фактично перекласти на слідчі органи обов'язок завершального дослідження, оцінки доказів і ухвалення рішення в складних, спірних справах, а особливо, якщо вони з тих чи інших причин привернули увагу громадськості. Подеколи такі рішення приймаються за безпосередніми клопотаннями прокурорів, які у такий спосіб намагаються уникнути виправдання підсудних. Пленум Верховного Суду України звернув увагу судів на "недопустимість направлення справ на додаткове розслідування у випадках, коли відсутні докази, які підтверджували б пред'явлене обвинувачення, і вичерпані всі можливості одержання додаткових доказів. За таких обставин суд повинен прийняти остаточне рішення і постановити згідно ч. 4 ст. 327 КПК виправдувальний вирок"3.

2. На кому лежить обов'язок усунення виявлених під час судового розгляду прогалин досудового розслідування?

У змагальному процесі, яким, повторюсь, зараз є кримінальне судочинство, цей обов'язок лежить, головно, на сторонах обвинувачення і захисту, насамперед - на обвинувачі.

Направлення справи на додаткове розслідування за ініціативою суду, тобто якщо ні обвинувачення, ні захист не наполягають на цьому, не повинно мати місця. Інакше, таке рішення відображатиме тільки інтереси обвинувачення, тому що цією дією забезпечується заповнення недоліків власне обвинувальної діяльності за ситуації, коли ні прокурором, ні потерпілим сумніви в доведеності обвинувачення не усуваються (у тому числі й у судовому засіданні). Це буде відступом від принципу змагальності і означатиме підміну судом діяльності відповідних органів і осіб у здійсненні функції обвинувачення, що перешкоджатиме незалежному і неупередженому здійсненню правосуддя судом, як цього вимагає Конституція України (ст. 24, 129) , чинне вітчизняне кримінально-процесуальне законодавство (ст.ст. 16-1,18,22 та ін.), атакож норми ратифікованих Україною міжнародних договорів (ст. 7 Загальної декларації прав людини, ст. 6 Конвенції про захист прав людини й основних свобод і ст. 14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права тощо).

Отже, заповнення в судовому засіданні неповноти дізнання чи досудового слідства є обов'язком, насамперед, обвинувача, яким у більшості випадків є прокурор.

Зрозуміло, що виходячи з вимог статей 16-1, 22 та ін. КПК, сторона захисту теж вправі і навіть зобов'язана в інтересах захисту підсудного вживати заходів до заповнення прогалин розслідування. Однак, з погляду інтересів захисту повернення справи для додаткового розслідування з мотивів наявності прогалин у доказовій базі не можна вважати за необхідне, оскільки за повної чи частковій недоведеності, а також сумнівності обвинувачення, захист вправі розраховувати на постановления судом виправдувального вироку або, відповідно, на визнання підсудного винним у менш тяжкому злочині, аніж у тому в якому його обвинувачували органи розслідування. Така позиція захисту є допустимою формою відстоювання інтересів підсудного, тому що суд за цих обставинах зобов'язаний додержуватися принципу презумпції невинуватості.

3. Яким способом можна усунути під час судового розгляду прогалини досудового розслідування.

Це може бути зроблено, по-перше, за рахунок більш ретельного, в інших у порівнянні з дізнанням і досудовим розслідуванням, процесуальних умовах, дослідженням наявних у справі доказів: більш докладним, поглибленим допитом підсудного, потерпілого, свідків щодо недостатньо з'ясованих, таких, що породжують сумнів обставин; допитом експерта для роз'яснення чи доповнення зробленого ним висновку, призначенням додаткової чи повторної експертизи; оглядом долучених до справи речових доказів, оголошенням і дослідженням документів.

А, по-друге, шляхом залучення нових доказів, необхідних для з'ясування недостатньо досліджених чи знову виниклих питань.

Більш поглиблено-конкретне висвітлення напрацьованих криміналістичною наукою та судочинною практикою способів усунення прогалин досудового розслідування під час судового розгляду справи, вимагає окремого аналізу.

Література

1. Щолкін В., Стулов О. Визнання вини підсуднимяк спосіб спрощення кримінального процесу: "за" і "проти" // Вісник прокуратури. - 2002. -№ 1(13) Лютий. - С 66-69.

2. Про застосування судами України кримінально-процесуального законодавства, що регулює повернення справ на додаткове розслідування: Постанова Пленуму Верховного Суду України № 3 від 25.06.88 із змінами, внесеними згідно з Постановами Пленуму Верховного Суду України № 3 від 04.06.93, №3 від 13.01.95, № 12 від 03.12.97. //Збірник постанов Пленуму Верховного Суду України у кримінальних справах 1973-2002 pp. Видання третє, виправлене і доповнене. -Харків, 2003. - С 307-308.

Loading...

 
 

Цікаве