WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Криміналістичні аспекти судового дослідження доказів, зібраних на стадії досудового розслідування - Реферат

Криміналістичні аспекти судового дослідження доказів, зібраних на стадії досудового розслідування - Реферат

Криміналістичні аспекти судового дослідження доказів, зібраних на стадії досудового розслідування

Питання про доказування в кримінальному процесі вже тривалий час породжує і становить значний інтерес у процесуалістів різних держав, в тому числі вітчизняних дореволюційних, радянських, а потім і українських. На цю тему написані тисячі фундаментальних праць, підручників, практичних посібників, статей. Однак, у переважній більшості праць висвітлено традиційні процесуальні питання (поняття доказування, стадії цього процесу, предмет, суб'єкти, процесуальні засоби тощо). Разом з тим, проблема доказування, а особливо доказування на судових стадіях кримінального процесу, вимагає комплексного та різностороннього підходу, особливо такого, котрий враховуватиме сучасні позиції і напрацювання з цих питань також криміналістичної й інших наук.

У рамках окремого дослідження такого рівня, зрозуміло, можливо лише окреслити певний аспект із зазначеної проблематики. Одним із них є аналіз особливостей ситуаційного судового дослідження доказів, зібраних на досудових стадіях процесу, тобто дослідження, обумовленого характером, повнотою, значенням відомостей про факти тощо.

Для суду і сторін найбільш сприятливою є ситуація — коли докази, зібрані досудовим розслідуванням, підтверджуються у ході судового розгляду і є достатніми для вирішення справи.

Оскільки, згідно з ст. 275 КПК розгляд справи в суді провадиться "тільки відносно підсудних і тільки в межах пред'явленого їм обвинувачення", обов'язковому розгляду підлягає версія обвинувачення, відображена в обвинувальному висновку, а отже, ті докази, якими, на думку слідства і прокуратури, воно підтверджується. Суд, зрозуміло, вправі не погодитись з пред'явленим підсудному обвинуваченням: змінити його чи відкинути цілком, але розглянути, досліджувати його зобов'язаний.

Одна з основних вимог кримінально-процесуального закону стосовно судового розгляду— безпосереднє дослідження доказів. Згідно з вимогами ст. 257 КПК "суд першої інстанції при розгляді справи повинен безпосередньо дослідити докази в справі: допитати підсудних, потерпілих, свідків, заслухати висновки експертів, оглянути речові докази, оголосити протоколи та інші документи".

Однак існує й інша норма (ч. 3 ст. 299 КПК), згідно з якою може мати місце спрощений порядок дослідження у суді доказів: "Суд вправі, якщо проти цього не заперечують учасники судового розгляду, визнати недоцільним дослідження доказів стосовно тих фактичних обставин справи та розміру цивільного позову, які ніким не оспорюються...".

Не дискутуючи над питанням щодо правильності цієї норми і її відповідності, а якщо бути більш точним, абсолютної невідповідності вищеназваному принципу кримінального судочинства1, констатуємо, що у черговий раз проглядається нерозривний зв'язок криміналістики з кримінально-процесуальним законом. Адже методика дослідження доказів у судовому розгляді (як і на досудовому слідстві) — це поєднання процесуальних правил, криміналістичної тактики і техніки.

Наявні у справі докази, особливо такі складні для сприйняття, як документи (у традиційній— письмовій формі, чи в іншій, особливо поєднаній з використанням сучасних технічних можливостей: фото-, кінозйомки, звуко- і відеозапису, засобів технічного, електронного контролю, магнітних, оптичних і інших електронно-технічних носіїв інформації, як це передбачається в ст. ст. 85 -1, 85-2 КПК України, ст. 85 проекту КПК2), речові докази, висновки експертів повинні бути продемонстровані в судовому засіданні наглядно, переконливо. Це повинно бути зроблено так, щоб зміст та їхнє значення стали зрозумілими не тільки професійним суддям, але й народним засідателям (присяжним, якщо такі будуть), коли вони братимуть участь у розгляді справи, оскільки ці учасники судового провадження, як правило, не є фахівцями у сфері кримінального процесу.

В умовах змагального процесу, яким хоче бути і вже у більшому є українське судочинство, обов'язок надання судові зібраних попереднім (досудовим) розслідуванням доказів, головне — доказів вини — покладається на прокурора.

Окрім цього перед обвинувачем постає ще одне важливе питання: у якій послідовності розглядати зібрані докази, з тим, щоб у суддів, а ще більш у непрофесійних судових засідателів склалася чітка уява, позиція щодо обставин злочину. Якщо, наприклад, у справі про розбійний напад, в якій підсудний повністю заперечує свою вину, почати допитувати, скажімо, свідків із приводу заяви підсудного про алібі без попереднього допиту потерпілого, очевидців злочину, тоді у засідателів такої позиції не складеться, і їм важко буде зрозуміти зміст і значення тих чи інших показань. Тому прокурору варто продумати якою має бути черговість допитів, порядок дослідження інших доказів з тим, щоб вони сприймалися слухачами в логічній послідовності.

Особливо складним це стає у справах, де обвинувачення, в основному, Грунтується на непрямих (побічних) доказах. Так, у типовій ситуації, коли на таких доказах Грунтується обвинувачення у вбивстві, доцільно спершу, наприклад, допитати свідків, що підтверджують неприязні відносини між потерпілим і підсудним, погрози з боку останнього; потім тих, хто бачив підсудного разом з потерпілим незадовго до його смерті; далі досліджувати висновок експертів про те, що поранення потерпілому могло бути нанесене ножем, вилученим згодом у підсудного, що на цьому ножі виявлені сліди крові, які збігаються за групою з кров'ю потерпілого і т.д.

Пропозиції прокурора про порядок дослідження доказів будуть, безсумнівно, більш обгрунтованими, якщо він одночасно продумає, як, у якій послідовності необхідно аналізувати докази в обвинувальній промові (якщо, зрозуміло, обвинувачення підтвердиться).

Видається, що в принципі подібний порядок не суперечить і інтересам сторони захисту, хоча в окремих випадках у неї можуть бути й інші пропозиції про порядок дослідження доказів, що обумовлюються її позицією, планом захисту, спрямованим на більш успішне здійснення представництва інтересів підсудного.

Власне, порядок дослідження доказів, що в кінцевому варіанті буде визначено судом, здебільшого грунтується з урахуванням обох позицій сторін, коли ці позиції заслуговують на це.

Якщо досудовим розслідуванням зібрані докази, які необхідні і достатні для всебічного, повного й об'єктивного дослідження обставин справи, якщо ці докази безпосередньо досліджені в судовому засіданні і не виникло якихось ускладнень, нових питань, — сторонам залишиться проаналізувати розглянуті докази в судових дебатах, запропонувати свою оцінку, а суду — ухвалити вирок: обвинувальний чи виправдувальний.

Завдання професійних учасників судового розгляду значно ускладнюються, коли виникають складні судово-слідчі ситуації, зокрема: коли виявляються ті чи інші прогалини досудового розслідування, без усунення яких не можна вирішити справу; коли виявляються істотні протиріччя між різними значимими для справи доказами; коли докази, зокрема у показаннях підсудних, потерпілих, свідків, в суді істотно змінюються порівняно з тими, що були одержані на досудових стадіях тощо.

У схожих випадках, які на практиці, на жаль, доволі поширені, сторони і суд уже не можуть обмежитися винятково доказами, наданими обвинуваченням.

Вони змушені використовувати всі можливості, передбачені кримінально-процесуальним законом і криміналістикою, усе своє вміння, щоб розібратися у справі і створити умови для прийняття судом законного й обгрунтованого рішення.

Розглянемо одну з таких ускладнених судово-слідчих ситуацій, а саме коли має місце неповнота досудового розслідування.

Якщо в судовому розгляді виявляються істотні прогалини дізнання чи досудового слідства, без усунення яких неможливо правильно вирішити справу, вони повинні бути усунуті (зрозуміло, у межах можливостей цієї стадії кримінального судочинства).

Таке твердження грунтується, насамперед, на ч. 3 ст. 327 КПК, згідно з якою обвинувальний вирок "постановляється лише при умові, коли в ході судового розгляду винність підсудного у вчиненні злочину доведена".

Невиконання наведеної вимоги слугує однією із найбільш розповсюджених причин скасування вироків вищестоящими судами.

У зв'язку з усуненням у ході судового розгляду неповноти досудового розслідування виникає ряд питань.

1. Коли можливо, або за яких ситуацій неможливо безпосередньо у ході судового розгляду кримінальної справи усунути прогалини дізнання чи досудового слідства?

Можливості судового слідства великі, але не безмежні. Це обумовлено специфікою судового розгляду справ.

Роз'яснення з приводу того, яка неповнота дізнання чи досудового слідства може бути визнана у суді, як така що не може бути судом усунута, дані Пленумом Верховного Суду України у Постанові № 3 від 25.03.1988 р. У п. 3 цієї постанови сказано, що згідно ст. 281 КПК повернення справи на додаткове розслідування з мотивів неповноти або неправильності попереднього слідства можливе лише тоді, коли ця неповнота або неправильність не може бути усунута в судовому засіданні3.

Межі можливостей суду обумовлені, перш за все, об'єктивно існуючими у ньому процесуальними умовами, засобами. Якщо в суді виявляється неповнота досудового слідства, вирішення питання про продовження судового розгляду справи чи повернення її на додаткове розслідування повинне залежати першочергово від того, де — на досудовому слідстві чи в суді — можуть бути щонайкраще, найбільш надійно і з найменшими витратами часу, сил і засобів з'ясовані питання, потреба у вирішенні яких виниклау ході судового розгляду справи.

Суд, зрозуміло, не може брати на себе обов'язок відшукання нових доказів. Шукати такі докази, скажімо, встановити важливого для справи свідка, про особу та місцеперебування якого немає необхідних відомостей, тим більше, коли для цього потрібне проведення оперативно-розшукових дій, в умовах судового розгляду важко, а часто і неможливо. Зустрічаються і більш складні ситуації, коли безпосереднє отримання нових даних не являє собою складності, але ці дані не можуть бути покладені в основу вироку, перш ніж вони будуть вичерпно перевірені в умовах досудового розслідування. Як приклад, можна назвати посилання підсудного на алібі, яке не підтверджується (або ж не спростовується) допустимо зібраними у справі беззаперечними доказами і вимагає ретельної перевірки. Як правило, у судовому розгляді зробити таку перевірку надзвичайно важко.

Loading...

 
 

Цікаве