WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Основні етапи розвитку законодавства України в сфері регулювання договірних відносин з декларування товарів - Реферат

Основні етапи розвитку законодавства України в сфері регулювання договірних відносин з декларування товарів - Реферат

Таким чином, з вказаного вже однозначно можна зробити висновок, що за договором про декларування, підприємство-декларант, виступає від свого імені, отже останнє самостійно набуває прав і обов'язків у відносинах з третіми особами, в даному випадку - з митними органами, а, отже, несе перед митними органами відповідальність за порушення цих обов'язків.

Для здійснення діяльності з декларування товарів підприємство повинно отримати свідоцтво, яке надає йому це право. Крім того, в штаті такого підприємства повинні бути особи, уповноважені на декларування та які отримали кваліфікаційні свідоцтва.

Законом України "Про ліцензування певних видів підприємницької діяльності" посередницька діяльність митного брокера та митного перевізника віднесені до діяльності, здійснення якої вимагає отримання ліцензії. Таким чином, на законодавчому рівні вперше було зазначено про існування інституту митних брокерів. Але зроблено це було опосередковано, оскільки Закон України "Про ліцензування певних видів підприємницької діяльності" не є нормативним актом, який регулює митні відносини взагалі і діяльність з декларування товарів при їх переміщенні через державний кордон України зокрема. Тому цілком логічним виглядало б внесення до Митного кодексу України змін, якими б, нарешті, інститут митних брокерів набув "законного" статусу.

Проте, не зважаючи на те, що Закон був прийнятий 1 червня 2000 року, до Митного кодексу не було внесено змін, які б прямо встановили законність діяльності митних брокерів, а не опосередковано через закон, який не регулює відносини, що виникають при перевезенні товарів через митний кордон України.

Крім цього, згідно з нормами чинного Митного кодексу України визнання особи декларантом здійснюється шляхом видачі підприємству свідоцтва про визнання його як декларанта (ст.47). Без такого свідоцтва підприємство не мало права надавати послуги з декларування товарів. Таким чином, вказана норма Митного кодексу України встановлювала обмеження на здійснення діяльності з надання послуг з декларування товарів, оскільки надавала право здійснювати діяльність не будь-яким підприємствам, а лише тим, які отримали відповідне свідоцтво. В той же час Закон України "Про підприємництво" не містив норм, які б відносили цей вид діяльності до таких, які потребують отримання ліцензії. Законом України "Про ліцензування певних видів підприємницької діяльності" посередницька діяльність митного брокера та митного перевізника віднесені до діяльності, здійснення якої вимагає отримання ліцензії, проте Митний кодекс України не знає такого суб'єкту відносин, як митний брокер.

Зважаючи, мабуть, на складність відносин з правового регулювання діяльності митного брокера, ще й досі ще не затверджені ліцензійні умови їх діяльності, адже митні брокери, виступаючи стороною договору про декларування, є суб'єктом цивільно-правових відносин, і в той же час, здійснюючи дії з декларування товарів, вступають у відносинах з митними органами і ці відносини є адміністративними.

Правове регулювання діяльності митних брокерів на підзаконному рівні ускладнюється ще й тим, що Митний кодекс України не передбачає такого учасника митних відносин як митний брокер. Натомість цьому, як вказувалось вище, існує юридична особа, яка здійснює декларування на підставі договору, але Митним кодексом України митним брокером вона не називається.

Наведений аналіз законодавства щодо інституту митних брокерів свідчить про непослідовність його розвитку та недостатність уваги, яку приділяє законодавець цьому суб'єкту митних правовідносин, зокрема з урегулювання цивільних відносин, які виникають між митним брокером та особою, яка доручає йому здійснити декларування товару.

Значно більшу увагу інституту митних брокерів приділено в новому Митному кодексі України, який має набути чинності з 01.01.2004 року. Правовому регулюванню діяльності митного брокера (посередника) присвячена глава 26 нового МК України.

Відповідно до ст. 87 нового МК України декларантами можуть бути підприємства або громадяни, яким належать товари і транспортні засоби, що переміщуються через митний кордон України, або уповноважені ними митні брокери (посередники).

Декларант виконує всі обов'язки і несе у повному обсязі відповідальність, передбачену цим Кодексом, незалежно від того, чи він є власником товарів і транспортних засобів, які переміщуються через митний кордон України, митним брокером чи іншою уповноваженою особою.

Новим МК України визначено, що митним брокером (посередником) може бути тільки підприємство. Таким чином, фізична особа не має права бути митним брокером та здійснювати митно-брокерську діяльність. Обов'язковою умовою здійснення діяльності митним брокером є отримання ним ліцензії на право здійснення митної брокерської діяльності, видану спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі митної справи.

Безумовною новелою нового Митного кодексу України можна вважати те, що в ньому прямо визначено, що взаємовідносини митного брокера з особою, яку він представляє, визначаються договором доручення (ст. 177).

Відповідно до ст.178 нового МК України митний брокер виконує повноваження в обсязі, встановленому за дорученням особи, яку він представляє. Аналіз вказаної статті дозволяє зробити висновок, що особа, яка уповноважує митного брокера вчиняти дії з декларування товарів має право обмежити його повноваження як декларанта шляхом видачі доручення із звуженими повноваженнями порівняно із зазначеними в законі. Формулювання цієї норми нам здається не зовсім вдалим. Адже вона вступає в протиріччя з частиною першою статті 88 МК України, яка зазначає, що декларант виконує всі обов'язки і несе у повному обсязі відповідальність, передбачену цим Кодексом, незалежно від того, чи він є власником товарів і транспортних засобів, які переміщуються через митний кордон України, митним брокером чи іншою уповноваженою особою. Іншими словами, це означає, що права митного брокера, коли він виступає декларантом, не можуть обмежуватись договором, оскільки законом встановлено інше.

Враховуючи вищевикладене можна зробити наступні висновки щодо розвитку національного законодавства в сфері регулювання відносин, пов'язаних з декларуванням товарів на підставі цивільно-правового договору.

В розвитку вітчизняного законодавства, що регулює договірні відносини з декларування товарів, можні виділити принаймні три основні етапи.

Перший етап тривав з дня проголошення незалежності з 24 серпня 1991 року до вступу в силу Митного кодексу України, тобто до 1 січня 1992 року, протягом якого Україна не мала своїх правових норм, які б врегульовували вказані відносини, а тому використовувала нормативні акти колишнього Союзу РСР. Особливостями першого етапу є те, що чинні на той час норми не дозволяли здійснювати суб'єктам господарювання зовнішньоекономічну діяльність повною мірою10, існувала певна монополізація договірного декларування товарів, що переміщуються через кордон11. Характерною ознакою цього етапу є "непристосованість" союзних норм до нових відносин. Вказані відносини регулювались підзаконними нормативними актами, оскільки закону, який би їх регулював, прийнято ще не було.

Зі вступом в силу Митного кодексу України почався другий етап розвитку законодавства, що регулює договірні відносини з декларування товарів, характерною ознакою якого можна назвати надання недержавним юридичним особам-підприємствам (допущеним митницею до декларування) права на договірній основі надавати послуги з декларування товарів при їх переміщенні через кордон. Протягом цього етапу були прийняті Митний кодекс України, Тимчасове положення про порядок пропуску товарів, майна, транспортних засобів та інших предметів через митний кордон України, яке Державний митний комітет України затвердив 30.12.1991 року своїм наказом № 7, Положення про діяльність митних брокерів, затверджене наказом Державного митного комітету України № 173 від 04.09.1992 року, Положення про діяльність підприємств, що здійснюють декларування на підставі договору, яке затверджене наказом Державної митної служби України від 22 липня 1997 р. № 340 та інші нормативні акти. Протягом цього етапу було прийнято значну кількість нормативно-правових актів, проте питанням правового регулювання цивільних відносин в них приділено мінімальну увагу. Зокрема, не визначався вид цивільно-правового договору, на підставі якого здійснювалось декларування товарів, не визначались права і обов'язки сторін.

Другий етап можна в свою чергу поділити на два періоди. Протягом першого періоду договірне декларування товарів здійснювалось такими учасниками правовідносин як митні брокери на підставі Положення про діяльність митних брокерів. Чинний Митний кодекс України не передбачав такого учасника як митний брокер, а тому чи не єдиною правовою підставою для діяльності останніх можна вважати підзаконний нормативний акт - Положення про діяльність митних брокерів. Протягом другого періоду митні брокери, як суб'єкти права "зникають", і з'являються особи, які здійснюють декларування товарів на підставі договору. Діяльність останніх регулюється Положенням про діяльність підприємств, що здійснюють декларування на підставі договору. Законом України "Про ліцензування певних видів підприємницької діяльності" передбачено, що посередницька діяльність митного брокера віднесена до діяльності, здійснення якої вимагає отримання ліцензії. В цей же час ні Митний кодекс, ні Положення про діяльність підприємств, що здійснюють декларування на підставі договору, не визначають такого учасника відносин, як митний брокер і такий вид діяльності як митно-брокерська.

Третій етап почнеться зі вступом в силу нового Митного кодексу України, тобто з 1.01.2004 р., норми якого значно ширше регулюють цивільні відносини при декларуванні товарів, проте не позбавлені певних недоліків, що в свою чергу свідчить про необхідність детального їх аналізу та вдосконалення. Перевагами норм цього етапу вже можна назвати визначення законодавцем виду цивільно-правового договору, на підставі якого надаються послуги з декларування товарів - договір доручення, а також встановлення на рівні кодексу такого учасника правовідносин як митний брокер.

Подальше дослідження правового регулювання відносин з декларування товарів дозволить визначити особливості цивільних відносин, які виникають внаслідок укладення договору доручення, права та обов'язки сторін, відповідність норм Митного кодексу України нормам Цивільного кодексу України.

Література

ВІСНИК. Хмельницького інституту регіонального управління та права

Loading...

 
 

Цікаве