WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Правова природи поняття про розрахунки за зобов'язаннями шляхом зарахування взаємних грошових вимог - Реферат

Правова природи поняття про розрахунки за зобов'язаннями шляхом зарахування взаємних грошових вимог - Реферат

В правовій концепції розуміння заліку взаємних вимог сформувалася точка зору, згідно з якою залік розглядається як спосіб платежу. Цю точку зору підтримує, зокрема, Березина М.П., яка виділяє валовий спосіб погашення боргового зобов'язання - списання коштів з рахунку (перевід) в повній сумі, вказаній в розрахунковому документі, та залік взаємних вимог (кліринг) і списання з рахунку суми сальдо заліку [6, с 15].

На думку Флейшіц Є.А., не слід розділяти поняття перевід грошових коштів та залік взаємних вимог в зв'язку з тим, що "розрахунок шляхом заліку взаємних вимог не виключає переводу грошей за банківськими рахунками, оскільки сума, в розмірі якої одна з взаємних вимог перевищує іншу, повинна бути перерахована на рахунок організації, якій належить більша за сумою вимога" [7, с 102].

До проведеного в 30-ті роки реформування системи безготівкових розрахунків, залік взаємних вимог як спосіб погашення зобов'язань був провідним у відносинах між різними господарюючими суб'єктами. Розрахунки в ті часи проводилися за допомогою записів на єдиному контокорентному рахунку: "За контокорентним договором сторони зобов'язуються вносити на єдиний рахунок (контокорентний рахунок) свої взаємні грошові вимоги з тим, щоб сторона, яка стала боржником при відкритті рахунку, зобов'язана сплатити другій стороні різницю, що виникла (сальдо)" [8, с 321].

В наступний період, з впровадженням розрахунків через систему установ Держбанку СРСР, відкриттям всім організаціям власних розрахункових рахунків, розрахунки між організаціями провадилися як один з чотирьох видів заліку. "Існують чотири види заліку взаємних вимог. Це, перш за все, постійно діючі заліки, які здійснюються у вигляді децентралізованих заліків і періодичних заліків по сальдо взаємних вимог, і далі одноразові заліки, до яких відносяться заліки зустрічних зобов'язань між двома організаціями і групові заліки взаємних вимог між групою організацій" [8, с 151].

При постійних розрахунках по контокорентному рахунку залік взаємних вимог між сторонами проводиться в кінці певного строку (як правило в кінці кожного кварталу), а сума боргу визначається як сальдо їх взаємних вимог. Таким чином, під час проведення періодичних заліків взаємних вимог, ряд платежів між організаціями заміняється одним, у розмірі суми сальдо. Ця особливість розрахунків по сальдо взаємних вимог дозволила розглядати цю операцію як новацію. Саме такий підхід до розуміння розрахунків по сальдо взаємних вимог знайшов своє закріплення в цивілістичній думці, сформувався як загальне правило. "Сальдо, яке виведене однією стороною та визнане або не оспорене на протязі визначеного в законі строку другою стороною, погашає всі взаємні вимоги, що внесені в контокорентний рахунок. Таким чином, визнання сальдо по контокорентному рахунку є одним із способів припинення зобов'язань, які близькі до заліку, але все ж відрізняються від останнього: при заліку більша за сумою вимога погашається в частині, яка рівна сумі меншої - зустрічної вимоги, а в сумі, яка залишилася - продовжує існувати; визнання ж сальдо, заснованого на договорі контокоренту, створює нове зобов'язання, яке замінює собою всі зобов'язання, що знайшли своє відображення в контокорентному рахунку" - стверджує Лунц Л.А. [10, с.405].

Реалізовані в колишньому СРСР принципи проведення заліку взаємних вимог за безготівковими розрахунками знайшли своє відображення в сучасному законодавстві України, а саме - у Розділі IX "Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті", затвердженій постановою Правління НБУ від 29.03.2001 р. № 135, зареєстрованій в Міністерстві юстиції України 25.04.2001 р. за № 368/5559 (надалі - Інструкція) [11]. Пунктами 2, 3 Розділу IX вказаної Інструкції передбачений порядок проведення заліку між двома або групою платників, а також періодичні розрахунки за сальдо взаємних вимог.

Особливий інтерес представляють періодичні заліки по сальдо взаємних вимог, які можуть застосовуватися у відносинах між підприємствами, які мають постійні господарські зв'язки. Інструкцією не передбачений механізм проведення таких розрахунків через спеціально відкриті контокорентні рахунки.

Суб'єктам підприємницької діяльності дозволено проводити залік взаємних вимог між собою на договірній основі за мінімальною участю в цьому процесі банківських установ, чиї контролюючі функції значно обмежені порівняно з системою державних банків колишнього СРСР.

Залік взаємних вимог проводиться самими господарюючими суб'єктами, результати підрахунку заборгованості сторін відображаються в акті звіряння взаємної заборгованості. Після складання акту звіряння взаємної заборгованості та сторона, на користь якої склалося кредитове сальдо взаємозобов'язань, виписує розрахунковий документ (платіжне доручення, вимогу-доручення) або оформляє вексель (П. 5 Розділу IX Інструкції).

При цьому слід зазначити, що облік взаємної заборгованості може вестись, за взаємною згодою сторін, одним з цих суб'єктів підприємницької діяльності. В цьому разі сторона, яка веде облік, підводить підсумок шляхом заліку взаємних вимог та надсилає виписку іншій стороні, яка при позитивному результаті розгляду цього документу акцептує його.

На сучасному етапі, із зникненням діючих в колишньому СРСР Бюро взаємних розрахунків (БВР) та відділів взаємних розрахунків, українським підприємцям надається можливість самостійно вирішувати питання щодо періодичності звіряння взаємної заборгованості, строків та платіжних інструментів, із застосуванням яких здійснюватимуться розрахунки.

Подібна тенденція спостерігається і в РФ. Так, у Положенні "Про безготівкові розрахунки в Російській Федерації", введеному в дію листом Центрального банку РФ від 9 липня 1992 р. №14, розрахунки способом заліку взаємних вимог не виділяються окремим розділом Положення, а в самому Положенні зазначається, що за згодою між підприємствами можуть проводитися заліки взаємної заборгованості, обминаючи банки. В цьому разі в банк надається доручення, чек на не зараховану суму [12, с 67].

Проте в юридичній літературі все частіше зазначається про необхідність впровадження банківських установ, спеціальним завданням яких повинен стати залік взаємних вимог між суб'єктами безготівкових розрахунків. Основною діяльністю такої системи повинні стати клірингові установи.

Стаття 4 Закону України "Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні" від 30.10.1996 p., містить норми стосовно запровадження клірингу щодо угод з цінними паперами (клирінг по цінним паперам) і розрахунково-клірингової діяльності - діяльності з визначення взаємних зобов'язань щодо угод з цінними паперами та розрахунків за ними. Наступним кроком повинен стати процес створення клірингових палат, на які в країнах Західної Європи покладається основна функція проведення заліку взаємних вимог. Основна діяльність цих установ полягає в запровадженні гнучкого механізму міжбанківських розрахунків, який би забезпечувався встановленням взаємозв'язків між кліринговими палатами та їх загальним підпорядкуванням єдиному центру. Подібна система запроваджена у Франції - із 104 розрахункових палат 102 департаментські палати підпорядковані Банку Франції, у ФРН залік взаємних вимог провадиться через мережу жирорахунків Deutche Bandeobank, ощадних кас та кооперативних банків.

В Україні на сьогодні можливість проведення заліків грошових вимог в безготівковій формі встановлюється Законом України "Про платіжні системи та переказ грошей в Україні" (далі -Закон). Згідно з п. 1.16 вказаного Закону кліринг визначається як механізм, що включає збирання, сортування, реконсиляцію та проведення взаємозаліку зустрічних вимог учасників платіжної системи, а також обчислення за кожним із них сумарного сальдо за визначений період часу між загальними обсягами вимог та зобов'язань.

Закон передбачає, що кліринг здійснюється спеціальними кліринговими установами. Відповідно до п. 1.18 клірингова установа визначається як юридична особа, що за результатами проведеного нею клірингу формує клірингові вимоги та надає інформаційні послуги. Функції клірингової установи може виконувати юридична особа, що отримала відповідний дозвіл Національного банку України.

Loading...

 
 

Цікаве