WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Примусове виконання обов'язку в натурі в зобов'язаннях з виконання робіт та надання послуг - Реферат

Примусове виконання обов'язку в натурі в зобов'язаннях з виконання робіт та надання послуг - Реферат

Ще одна група зобов'язань, з суті яких випливає неможливість застосування способу захисту цивільних прав, передбаченого ст. 621 нового ЦК України, це зобов'язання, в яких виконання робіт або надання послуг пов'язане з особистістю виконавця.

В цивільному праві склались два підходи до вирішення питання щодо способу захисту цивільних прав в таких відносинах.

Перший підхід полягає в тому що законодавство взагалі не допускає застосування в таких правовідносинах примусового виконання в натурі. Цей підхід найбільш повно втілений в країнах загального права. Причому в обгрунтування цієї позиції різні дослідники приводять різні докази, серед яких можна відмітити концепції „недопустимості рабства", „сумнівної якості примусових робіт", „неможливості перевірки відповідності способу надання послуг".

Інший підхід полягає в тому, що законодавство допускає примусове виконання таких зобов'язань, але за допомогою спеціальних засобів непрямого впливу - судових штрафів, адміністративних та кримінальних санкцій.5 Зокрема такий підхід застосовується в німецькому праві. Положеннями 888 ЦПК Німеччини передбачається застосування грошових чи кримінальних санкцій до боржника для того, щоб спонукати його виконати свій обов'язок, який носить особистий характер. При цьому санкції до боржника можуть застосовуватись лише тоді, коли виконання залежить виключно від волі кредитора. Так, не застосовуються санкції, якщо для виконання своїх договірних зобов 'язань йому необхідно співробітництво з іншими особами, на поведінку яких він не може здійснити прямого впливу. Крім того, вважається незалежним від волі виконання боржником своїх обов'язків, якщо наприклад, не дивлячись на всі старання, композитор не може скласти музичну п'єсу, а вчений - написати підручник.

Цивільне процесуальне законодавство України не виключає можливості суду приймати рішення щодо зобов'язання осіб вчинити певні дії. Так, згідно з ст. 207 ЦПК України встановлюється, що суд, постановляючи рішення, яким на відповідача покладається виконання певних дій, не зв'язаних з передачею майна або грошових сум, може в такому рішенні вказати, що, коли відповідач не виконає рішення протягом встановленого строку, позивач вправі виконати цю дію за рахунок відповідача, стягнувши з нього необхідні витрати. Якщо зазначені дії можуть бути виконані тільки відповідачем, суд встановлює в рішенні строк, протягом якого рішення повинно бути виконане.

Отже, як бачимо, процесуальне законодавство України прямо передбачає можливість прийняття рішень про примусове виконання обов'язку по зобов'язаннях щодо виконання дій, які можуть бути виконані виключно боржником.

Що стосується проблем реалізації таких рішень на практиці, то тут законодавство України встановлює ряд санкцій, які покладаються на боржника. Так, ст. 87 Закону України „Про виконавче провадження" закріплюється положення, що у разі невиконання без поважних причин у встановлений державним виконавцем строк рішення, що зобов'язує боржника виконати певні дії, які можуть бути виконані лише боржником, та рішення про поновлення на роботі, державний виконавець виносить постанову про накладення штрафу на боржника - фізичну особу в розмірі від двох до десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на посадових осіб - від десяти до двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на боржника - юридичну особу - від двадцяти до тридцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян та призначає новий строк для виконання. У разі повторного невиконання рішення боржником без поважних причин державний виконавець у тому ж порядку накладає штраф на боржника у подвійному розмірі. При подальшому невиконанні рішення боржником державний виконавець порушує клопотання перед судом про кримінальну відповідальність боржника згідно з законом.

Кримінальна відповідальність за невиконання рішення суду передбачена ст. 382 КК України, якою встановлено, що умисне невиконання службовою особою вироку, рішення, ухвали, постанови суду що набрали законної сили, або перешкоджання їх виконанню карається штрафом від п'ятисот до однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або позбавленням волі на строк до трьох років, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років. Ті самі дії, вчинені службовою особою, яка займає відповідальне чи особливо відповідальне становище, або особою, раніше судимою за злочин, передбачений цією статтею, або якщо вони заподіяли істотну шкоду охоронюваним законом правам і свободам громадян, державним чи громадським інтересам або інтересам юридичних осіб, караються обмеженням волі на строк до п'яти років або позбавленням волі на той самий строк, з позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

Слід зазначити, що законодавство України на відміну від законодавства Німеччини не встановлює виключень для застосування заходів примусу для виконання рішень суду про примусове виконання обов'язку в натурі. Зауважимо, що ст. 382 КК України передбачає кримінальну відповідальність лише у разі умисного невиконання рішення суду (тобто обов'язково суб'єктивна сторона складу злочину повинна бути у формі умислу), тому неможливість виконання з причин, які не залежать від волі боржника, виключає можливість притягнення його до кримінальної відповідальності. Однак застосування державним виконавцем штрафів, передбачених ст. 87 Закону України „Про виконавче провадження" не ставиться в залежність від волі боржника, тому теоретично до нього можна застосувати санкції незалежно від обставин, які зумовили невиконання, що, на нашу думку, є неправильним.

Крім того, навіть у випадках, коли кредитор має право вимагати від боржника виконання обов'язку в натурі по зобов'язаннях з виконання робіт та надання послуг, на нашу думку, не завжди допустиме прийняття відповідного рішення судом. Так, наприклад, у випадку втрати боржником ліцензії на проведення робіт або надання передбачених договором послуг, на нашу думку, неможливе винесення судового рішення про зобов'язання боржника виконати певні роботи або надати послуги навіть у тому випадку, коли на боржника обов'язок виконати роботи або надати послуги покладений законодавством. Тому ми вважаємо, що застосування такого способу захисту цивільних прав як примусове виконання обов'язку в натурі неможливе, якщо боржник з незалежних від нього причин втрачає можливість виконання таких робіт або надання послуг.

Підводячи підсумки можна зробити наступні висновки:

за загальним правилом в Україні для захисту цивільних прав та інтересів у зобов'язаннях з виконання робіт або надання послуг встановлений такий спосіб захисту як доручення кредитором виконання третім особам з відшкодуванням збитків за рахунок боржника. Водночас законодавство України не виключає, а в деяких випадках прямо допускає застосування в названих відносинах такого способу захисту цивільних прав та обов'язків як примусове виконання обов'язку в натурі, що, на нашу думку, є правильним, оскільки не завжди в таких зобов'язаннях кредитор має можливість найкращим чином відновити свої порушені права шляхом доручення виконання третім особам;

застосування такого способу захисту цивільних прав та інтересів в зобов'язаннях з виконання робіт та надання послуг можливе лише у випадках, якщо це прямо передбачено нормами матеріального права;

неможливим є винесення судового рішення про зобов'язання боржника виконати певні роботи або надати послуги у випадках, коли на момент винесення рішення боржник втратив ліцензію на проведення робіт або надання послуг, передбачених договором.

Література

ВІСНИК. Хмельницького інституту регіонального управління та права

Loading...

 
 

Цікаве