WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Право на життя - Реферат

Право на життя - Реферат

Отже, життя однієї людини може бути принесене у жертву загальному благу або для рятування іншого життя. Право на життя може бути обмежене, але тільки при суворо визначених обставинах. Класичним прикладом є вбивство поліцейським терориста при звільненні заручників. Цікавою є позиція німецького законодавця у регулюванні даного питання. У теорії німецького публічного права цю проблему визначають як "рятівний постріл". Терорист, що загрожує життю людей або такий, що вже вчинив вбивство, є носієм права на життя; відповідно держава зобов'язана захищати і його життя. Вирішальним є мотив пострілу, який спрямований на збереження життя іншої людини. Більш того, жертвувати власним життям держава має право вимагати від певних осіб при необхідності захисту від загальної небезпеки (наприклад від військових, поліцейських, пожежників)11. Не менш цікавою є ситуація і у межах приватноправових відносин. Цивільне законодавство визначає зміст особистих немайнових прав як можливість фізичної особи вільно, на власний розсуд визначати свою поведінку у сфері свого приватного життя. Зазначене дозволяє стверджувати, що особа наділена правом на самопожертву не тільки у галузі публічно-правових відносин, але і у сфері власного приватного життя. Це право можна розглядати як елемент права на життя, як суб'єктивне право, у якому втілено елементи змісту гідності людини. Крім того, самозахист людини, у тому числі необхідна оборона та затримання злочинця, можна розглядати як суб'єктивне право на позбавлення життя, яке може бути здійснене лише в умовах бойової обстановки, при затриманні злочинця чи в умовах необхідної оборони. Тому право на позбавлення життя необхідно також розцінювати як внутрішній елемент права на життя.

Право на самопожертву не є ідентичним за своїм змістом з правом на смерть, теоретичне обгрунтування якого знаходить широку підтримку серед багатьох вчених-правників. Право на смерть розглядається як можливість (свобода) людини свідомо та добровільно у обраний нею час піти з життя обраним нею та доступним для неї шляхом12. Право на смерть складається з таких основних елементів: права на самогубство та права на застосування евтаназії. Як наслідок, у юридичній теорії зроблено висновок: " Конституційне закріплення права на життя логічно означає юридичне закріплення права людини на смерть. Очевидно, що право на життя відноситься до числа особистих прав людини, то його реалізація здійснюється нею індивідуально і самостійно, незалежно від волі інших".

Доцільність та принципова можливість правового регулювання права на смерть є дискусійною. Взаємовиключеність права на життя та "права на смерть", а також вибір сучасного людства, яке сприйняло необхідність переваги першого над другим, ставить під сумнів майбутнє теорії "права людини на смерть".

Право на життя як особисте немайнове право, що забезпечує природне існування фізичної особи, деякі вчені-правники пропонують розглядати з позицій здійснення людиною права на розпорядження власним тілом: право на здійснення його "модернізації", "реставрації" та навіть "фундаментальної реконструкції", право змінювати функціональні можливості організму та розширювати їх техніко-агрегатними або медикаментозними засобами. До їх числа пропонується відносити право на смерть, право на зміну статі, гомосексуальні контакти, трансплантацію органів, право на вживання наркотиків або психотропних засобів, право на штучне репродуктивне розмноження, право на стерилізацію, аборт та (у найближчій перспективі) на клонування, а потім - і на віртуальне моделювання, у сенсі повноправного стверджування (дублювання) себе у неметричній формі об'єктивного існування. Права ці, у зв'язку з їх суто особистою властивістю, пропонується визначати як "соматичні" (від грецького soma - тіло).

Зазначена теорія "соматичних" прав людини приводить до логічної необхідності повернення до питання того, що є об'єктом права на життя? Об'єктом права є відповідне нематеріальне благо, у даному випадку благо життя. Життя не зводиться лише до метаболізму (процесів асиміляції та дисиміляції) та певної структурованості тіла. Життя наділене такими властивостями, як структурованість, обмін речовин та енергії з оточуючим середовищем, здатністю до розмноження, спадкування, змін та іншими15. Тому і концепція "соматичних" прав виглядає досить спірною, а об'єднання різних суб'єктивних прав особи як тих, що вже визнані суспільством, так і тих моделей поведінки, які суспільством не визнані або розглядаються як протиправні, є передчасним.

Підсумовуючи, необхідно зазначити такі принципові положення.

1. Закріплення права на життя в цілому та окремих його складових елементів у цивільному та сімейному законодавстві України відкриває перспективи вирішення проблем здійснення цього особистого немайнового права у сфері приватного життя людини.

2. Правове тлумачення права на життя доцільно розглядати у широкому та вузькому значенні.

3. Право на життя включає в себе як структурний елемент право на забезпечення достатнього життєвого рівня.

4. Основою права на життя є благо на життя, яке є абсолютним благом, хоча у законодавстві не міститься абсолютної заборони позбавлення права на життя (заборони вбивства).

5. У структурі внутрішніх елементів права на життя можна виділити групу репродуктивно-спадкових прав та прав на здійснення особистого життя. Серед інших, до цієї групи прав входять право на самопожертву та право на позбавлення життя іншої особи.

6. Виникає сумнів принципова регламентація у законодавстві права на смерть. Крім того, передчасно вести мову про "соматичні" права людини у сучасному контексті розуміння змісту цієї теорії.

Література

ВІСНИК. Хмельницького інституту регіонального управління та права

Loading...

 
 

Цікаве