WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Проблеми визначення поняття добросовісності та розумності у цивільному кодексі України - Реферат

Проблеми визначення поняття добросовісності та розумності у цивільному кодексі України - Реферат

Проблеми визначення поняття добросовісності та розумності у цивільному кодексі України

Необхідність прийняття Цивільного кодексу України визріла іще кілька років тому. Це було пов'язано із переходом України до ринкової економіки та виникненням надзвичайно великої кількості неврегульованих правовідносин. Увесь цей час законодавець намагався підтримувати життєспроможність Цивільного кодексу УРСР (який уже віджив себе та не встигав за розвитком суспільства), приймаючи йому на допомогу різноманітні закони. З часом стало зрозуміло, що потреба у прийнятті нового Цивільного кодексу назріла надзвичайно гостро. І хоча прийняття законодавчого акту такого рівня неодноразово відкладалось, що аргументувалось копіткою працею і бажанням уникнути проблем при правозастосуванні, він був прийнятий не у найкращому своєму вигляді.

Звичайно, Цивільний кодекс України містить цілу низку проблем, але це якісно новий крок в українській цивілістичній науці. Ми б хотіли зупинитись лише на закріпленні в його нормах таких двох понять, як "розумність" та "добросовісність".

Окремі аспекти розумності та добросовісності при здійсненні суб'єктивних цивільних прав розроблялись В.П. Грібановим, И.О. Покровським, М.М. Агарковим, А.А. Маліновським та В.І. Ємельяновим, але усі їх дослідження відбувались через призму зловживання правом і не містили конкретних пропозицій щодо тлумачення даних термінів.

Труднощі визначення цих категорій певною мірою пов'язані і з тим, що поняття "розумності" в радянському цивільному законодавстві не використовувалось і вперше, у теперішньому його розумінні, закріпилось у Цивільному кодексі України 2003 року, але ні в самому кодексі, ні в будь-яких інших нормативних актах це поняття не розкривається.

Говорячи про принцип розумності, слід зазначити, що нами він розглядається у таких основних аспектах: розумність поведінки (дій чи бездіяльності), плати, строку.

В ч. 5 ст. 12ЦК України закріплена презумпція розумності поведінки носія цивільного права при його здійсненні. Якщо законом встановлені правові наслідки нерозумного здійснення особою свого права, вважається, що поведінка особи є розумною, якщо інше не встановлено судом.

Презумпція розумності, як і будь-яка інша, має, насамперед, процесуальне значення, а це означає, що обов'язок доказування нерозумності поведінки особи покладається на позивача. Однією із проблем, які виникають при дослідженні даної теми, є питання про критерії розумності поведінки. На жаль, законодавець не пояснює, які ж саме діяння слід вважати розумними, тому санкції, передбачені Законом за нерозумність, можуть наступати лише після встановлення судом елементів нерозумності в діяннях особи.

Саме поняття "розумний" і його правове наповнення було рецепійовано із англо-американського права. Тлумачиться даний термін через категорії "розумна людина" (reasonable man), "звичайний громадянин" та "людина з автобусу" [1, 383], при цьому залишаються невирішеними такі питання: який критерій відбору слід застосовувати для визнання людини розумною і чи усі діяння такої людини є розумними.

Окремі автори вважають, що розумними слід вважати діяння, які б учинила особа з нормальним, середнім рівнем інтелекту, знань та життєвого досвіду [4, 115], але при цьому чомусь випускають із поля зору дослідження таких категорій, як "середній рівень інтелекту, знань, життєвого досвіду". Тобто, знімаючи одну проблему, ставлять іншу. Ми вважаємо, що поняття розумності поведінки не можна виводити із абстрактної особи та її можливої поведінки, оскільки в такому випадку усі, хто наділений рівнем інтелекту нижче середнього (психічно хворі, недоумкуваті), недостатнім рівнем знань (учні і студенти), та життєвого досвіду (діти та молодь) будуть вважатись такими, що діють нерозумно. Було б доцільніше до кожного окремого випадку застосовувати відповідний критерій розумності. Так ч.3 ст. 122 ЦК України 2003 року передбачає можливість припинення права на ведення справ у товаристві, якщо було виявлено його нездатність до розумного ведення справ. В даному випадку не можна з впевненістю висловити думку про те, що для визнання поведінки розумною при веденні справ у товаристві достатньо мати середній рівень інтелекту, знань та досвіду. І в той же час, для незаподіяння шкоди іншим особам не обов'язково бути наділеним зазначеними характеристиками, для цього достатньо лише розуміти значення своїх дій та керувати ними, а це притаманно переважній більшості осіб.

Слід також зазначити, що презумпція розумності поширюється не лише на фізичних, але й на юридичних осіб, а вони не наділені ні інтелектом, ні знаннями, ні досвідом, тому і по відношенню до них, при встановленні розумності їх поведінки, виникатиме ціла низка проблем. Одразу ж постає питання про розумність поведінки тих юридичних осіб, які займаються новими або ж специфічними видами діяльності. Насамперед, це відсутність можливості порівняння з іншими аналогічними особами, а також постановка питання про розумність самої діяльності такої особи.

Що ж стосується інших аспектів принципу розумності - розумної плати, та розумного строку, то вони також віддаються на розсуд суду, хоча, на нашу думку, суд повинен керуватись такими основними положеннями:

> по відношенню до розумної плати слід брати за основу ту суму, яка приблизно відповідає ринковій ціні за такий же товар чи надання таких же послуг;

> що стосується розумного строку, то необхідно виходити з того терміну, який необхідний для вчинення певних дій за звичайних, нормальних умов. При цьому слід враховувати собівартість, нормальний дохід та інші показники (для розумної ціни) а також технологічні процеси, час, необхідний для транспортування, створення речей чи надання послуг (для розумного строку).

Провівши певний аналіз, ми бачимо, що закріплення у цивільному праві принципу розумності може потягнути за собою низку проблем, які виникнуть із набранням чинності ЦК України. Це, перш за все, пов'язано із недосконалістю законодавчої техніки в Україні та відсутністю науково обгрунтованих підходів до визначення розумності поведінки особи, а тому основою для прийняття рішень буде розсуд суду. Такий підхід є дещо невиправданий, оскільки належні експертні комісії по визначенню розумної поведінки створені лише для визнання особи обмежено дієздатною та недієздатною (метою яких є встановлення наявності чи відсутності психічного чи соматичного захворювання). Ці ж самі комісії, на нашу думку, не вправі встановлювати розумність поведінки особи у інших випадках. Створення ж окремих комісій наштовхує на цілий ряд запитань, зокрема щодо якісного складу та кваліфікації фахівців, які до неї входитимуть (психологи, психіатри, педагоги, економісти, правознавці, маркетологи тощо); щодо повноважень такої комісії; можливості втручання такої комісії у діяльність особи і межі такого втручання та багато інших невирішуваних питань. Покладення ж такого повноваження на суди може призвести до некваліфікованого розгляду справ, окрім того, при створенні ЦК України законодавцем було випущено з поля зору той момент, що і в поведінці суду можна виділити елементи нерозумності. Це пов'язано із тим, що на практиці, в окремих випадках, судді приймають рішення керуючись не принципом законності, а принципом доцільності та розумності, що не повинно мати місце при вирішенні судових справ.

Окрім цього, поняття розумності діянь може тлумачитись із трьох абсолютно протилежних позицій: з одного боку - по відношенню до суб'єкта, який реалізовує своє суб'єктивне право; з другого - по відношенню до суб'єкта, на якого направлене здійснення цього права; з третього - по відношенню до третіх осіб. Так, здійснюючи суб'єктивні права по управлінню товариством з повною відповідальністю учасник може укласти вигідний лише для себе і контрагента договір, який водночас можна визнати нерозумними діями по відношенню до інших учасників.

Loading...

 
 

Цікаве