WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Право на здоров'я як особисте немайнове право фізичних осіб - Реферат

Право на здоров'я як особисте немайнове право фізичних осіб - Реферат

Право на здоров'я як особисте немайнове право фізичних осіб

Економічна трансформація суспільних відносин та їх тотальна комерціалізація, яка на сьогодні відбувається в Україні, ставить перед нами цілу низку питань, що пов'язані із виокремленням тієї сфери суспільних відносин, об'єкти якої не можуть бути піддані економічно-грошовому еквіваленту та повинні складати вищу соціальну цінність у суспільстві. Такими благами, відповідно до ст. 3 Конституції України1, визнаються життя та здоров'я людини та інші її внутрішні (духовні) блага. Юридична важливість даних благ полягає саме в правовому регулюванні та охороні суспільних відносин, які складаються стосовно них. Зміст відповідних правовідносин становлять особисті немайнові права, введення яких до книги другої ЦК України також стало певною новелою реформування цивільного законодавства.

З огляду на загальну сукупність особистих немайнових прав, слід зазначити, що враховуючи соціальну цінність благ, які складають їх об'єкт, одними з найбільш основних особистих немайнових прав виокремлюється саме сукупність прав, які закріплюють відповідні повноваження фізичної особи щодо її здоров'я. Однак сутність даних прав носить полігалузевий характер. Так, правові засади закріплення, здійснення та охорони даних прав віднаходять своє місце в Конституції України (ст.ст.27, 49 та ін.) та інших законодавчих актах. І тому щоб з'ясувати галузеву належність цього різновиду прав, потрібно виходити з того, якою галуззю регулюються та/чи охороняються відповідні відносини, об'єктом яких є здоров'я.

Розглядаючи саме цивільно-правову природу даного виду прав, потрібно зауважити, що питанням прав, які стосуються здоров'я фізичної особи, займались у своїх наукових дослідженнях Н.Б. Болотіна, О.О. Красавчиков, Л.О. Красавчикова,М.С. Малеїн, М.М. Малеїна, А.М. Савицька,О.В. Тихомиров, К. А. Флейшиц та інші. Проте дані дослідження не забезпечили ґрунтовного та всеохоплюючого підходу до такого фундаментального та інтегрованого права, як права на здоров'я фізичних осіб. При цьому відсутнє єдине розуміння сутності даного права, його природи, об'єкта та змісту. Саме комплексне висвітлення даних питань і буде складати предмет нашого наукового дослідження.

Аналізуючи чинне законодавство, потрібно, насамперед, зауважити, що воно не оперує терміном "право наздоров'я". Натомість у ЦК України2 здійснене фактичне калькування положень Конституції України (ст.49) та закріплено лише право на охорону здоров'я (ст.283). Однак така позиція законодавця, на нашу думку, не лише є не виправданою, але й такою, що безпідставно звужує обсяг та зміст існуючих прав фізичної особи. Річ у тім, що право на охорону здоров'я носить виключно охоронний характер, а аналіз норм ЦК України (наприклад, право на медичну допомогу (ст.284), право на інформацію про стан свого здоров'я (ст.285), право на таємницю про стан свого здоров'я (ст.286), права фізичних осіб, які перебувають на стаціонарному лікуванні (ст.287) тощо), Основ законодавства України про охорону здоров'я3, Закону України "Про трансплантацію органів та інших анатомічних матеріалів людини"4, Закону України "Про психіатричну допомогу"5 та інших нормативно-правових актів забезпечує не лише охоронний, а й регулятивний вплив на відповідні суспільні відносини, об'єктом яких є здоров'я.

Також слід зауважити, що за своїм ієрархічно-структурним підпорядкуванням право на здоров'я належить до особистих немайнових прав, які забезпечують природне існування фізичної особи. Дане право віднаходить свою реалізацію як у абсолютних, так і у відносних правовідносинах. Так, окремі повноваження права на здоров'я складають зміст абсолютних правовідносин (наприклад, всі фізичні і юридичні особи зобов'язані не порушувати право на здоров'я та утримуватись від дій, що перешкоджають його здійсненню), а інші - у відносних (наприклад, права особи в стаціонарі, які передбачені ст. 287 ЦК України, можуть бути реалізовані, лише перебуваючи у правових відносинах з закладом охорони здоров'я).

Однак з'ясування правової природи та змісту права наздоров'я неможливе без вирішення питання про об'єкт даного права. На сьогодні пануючою є думка, що об'єктом права на здоров'я є немайнове благо здоров'я. Однак досі не існує чіткого визначення "здоров'я" як немайнового блага. Аналізуючи цю категорію, потрібно відмітити, що з огляду на полісемантичність даного поняття можна виділити декілька підходів до його тлумачення.

Насамперед, "здоров'я" беззаперечно слід розуміти як певний об'єкт нематеріального світу, який може існувати і поза межами правового впливу. З цієї точки зору, "здоров'я" становить психофізичний об'єкт нематеріального світу, який існує безпосередньо, "не відчуваючи" впливу права. Однак, з огляду на те, що "здоров'я" ми досліджуємо не просто як певну об'єктивно існуючу субстанцію, а саме як об'єкт відповідних правовідносин, то і особливу увагу потрібно звернути на характеристику даного об'єкта як особистого немайнового блага. І саме опосередковуючись у формі "блага" як певної соціальної цінності ми надаємо даному субстрату необхідної форми юридичної небайдужості, яка опосередковується легальним регулюванням та охороною правовідносин, об'єктом яких є здоров'я. Отже, категорію "здоров'я" необхідно розглядати з точки зору загальнофілософського і вузькоправового наповнення.

"Здоров'я" як об'єкт нематеріального світу знаходить своє природне втілення в матеріальному об'єкті - організмі людини. В процесі життєдіяльності людини в організмі відбуваються різні процеси, які характеризують той чи інший його стан. І саме наявний в конкретний момент часу стан організму може бути визначений у відповідних величинах. Однак він не є константою і може бути змінений внаслідок відповідних впливів на організм людини, які піддаються якісному та кількісному вимірюванню7.

Однак для юридичної характеристики "здоров'я" як особистого немайнового блага, в юридичній літературі широко використовується визначення, яке міститься в Статуті Всесвітньої організації охорони здоров'я (далі - ВООЗ) та екстрапольоване до національного законодавства, зокрема в 4.2 ст.3 Основ законодавства України про охорону здоров'я. Відповідно до цього визначення під "здоров'ям" слід розуміти стан повного фізичного, душевного і соціального благополуччя, а не тільки відсутність хвороб і фізичних дефектів. З огляду на дане визначення потрібно відмітити, що поняття "здоров'я" виводиться через категорію "благополуччя" як якісна характеристика певного доброго стану. При цьому в залежність ставиться не будь-яке благополуччя, а лише за умови його поєднання в сферах фізичного, душевного та соціального співжиття. На нашу думку, таке визначення є неприйнятним для правозастосування, оскільки відсутність зазначеного благополуччя принаймні в одній із вищевказаних сфер свідчить про фактичну відсутність здоров'я як блага. А це не лише суперечить сутності цього особистого немайнового блага, а саме його невіддільності від особи носія, але й заперечує за таких обставин існування відповідного права на здоров'я, оскільки створює невідому категорію "безоб'єктного права". Окрім того, законодавець не містить відповідної вказівки на позбавлення права на здоров'я осіб, які страждають внаслідок фізичних чи душевних вад та хвороб.

З іншої сторони, закріплене у законодавстві тлумачення поняття "здоров'я" можна трактувати як певне "ідеальне здоров'я", тобто як поставлену ціль по відношенню до власного здоров'я, як еталон, до досягнення якого ми повинні прагнути. На нашу думку, наявність такого еталону має важливе призначення, яке полягає в можливості співвідношення реально існуючого здоров'я із ідеальним в продовж життєдіяльності фізичної особи. Адже як було зазначено, стан здоров'я є категорією оціночною, яка може диференціюватись залежно від факторів, що впливають на стан життєдіяльності організму. Такий стан є відправною точкою для порівняння наступних змін в організмі, які можуть наступати залежно від дії на даний організм різних чинників матеріального світу, відзначаючи його покращання або погіршення. А вже фізична особа сама визначає, покращувати чи погіршувати своє здоров 'я та в яких межах, адже для неї значення має саме стан організму. Інтерес людини полягає у тому, що саме вона визначає той стан організму (здоров'я), якого прагне досягти і способи його досягнення. Тому, на нашу думку, основоположним елементом при визначенні немайнового блага "здоров'я" слід визнати наявний стан життєдіяльності організму.

В юридичній літературі наводиться низка інших визначень даного блага. Так, наприклад, О.В.Тихомиров вважає, що під поняттям "здоров'я" як немайнового блага слід розуміти: 1) засіб пізнання навколишньої дійсності; 2) засіб здійснення індивідом самостійної поведінки; 3) засіб доступу індивіда до користування життєвими благами; 4) засіб забезпечення автономності особи. На нашу думку, таке твердження містить певні логічні хиби, оскільки не лише поєднує в даному понятті "здоров'я" як об'єкт нематеріального світу та "здоров'я" як об'єкт правової матерії (благо), але й тому що у даному визначенні "здоров'я" трактується як засіб фактичної діяльності, хоча "здоров'я" лише створює можливість до такої діяльності.

Loading...

 
 

Цікаве