WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Роль колеги оборонців в організації правового захисту політичних в’язнів у політичних судових процесах у східній Галичині (1918 - 1926 pp.) - Реферат

Роль колеги оборонців в організації правового захисту політичних в’язнів у політичних судових процесах у східній Галичині (1918 - 1926 pp.) - Реферат

Роль колеги оборонців в організації правового захисту політичних в'язнів у політичних судових процесаху східній Галичині(1918 - 1926 pp.)

Як відомо, 22 листопада 1918 року українсько-галицькі війська змушені були залишити Львів. Місто зайняли польські окупаційні сили. Розпочалися планові і систематичні масові репресії проти всього українства Східної Галичини. Національно свідома частина українців, головним чином адвокати, створили у Львові в 1918 році Український Горожанський Комітет (далі - УГК), який став громадським органом, що захищав права українського населення перед польською владою.

Вже 5 грудня 1918 року за підписом сумнозвісного для українців генерала Розвадовського польський Тимчасовий Комітет, що уособлював собою всю владу у Східній Галичині на період окупації цих земель, повідомив, що він "взяв до відома заснування Українського Горожанського Комітету із застереженням, що діяльність (УГК) буде спрямована на задоволення щоденних потреб і охорони українців у Львові".

УГК мав свій Статут. Найвищим органом Комітету був Загальний Збір з усіх членів Комітету. Було утворено Малу Раду, що займалася щоденними, поточними справами, та Вищу Раду яка мала вирішувати найбільш важливі і складні питання діяльності Комітету. До останнього входили члени: почесні, звичайні і добродії.

До травня 1919 року Комітет поширював свою діяльність лише на Львів. Із захопленням польським військом усієї Східної Галичини Комітет перетворився на крайовий орган. Було створено повітові комітети у Перемишлі, Станіславі, Коломиї, Стрию, Самборі, Бережанах, Підгайцях, Чорткові і Судовій Вишні.

Cтворено було також секції: надання матеріальної допомоги; допомоги полоненим, інтернованим, арештованим і немічним; самаритянську, посередництва у питаннях працевлаштування, правової поради, управлінську, шкільну, надання допомоги гірським повітам.4

Чільні організатори Комітету у своєму зверненні наголошували, що вони розпочинають свою діяльність "у найбільш трагічні хвилини нашого національного і Дфжавного життя. Сфед нерозумного засліплення і ненависті, серед оргій помсти ображеної величі, серед цілковитого розвалу усіх основ громадського життя. В ім`я людяності захищаються права людини рятується її життя.

Головним принципом роботи Комітету була його позапартійність, він займався неймовірно широким колом питань життя українців у Східній Галичині. Це опіка над усіма українцями, що пере-бували у польському полоні, над репресованими і арештованими цивільними особами, пораненими, хворими, морально і матеріально знищеними війною сім'ями. Станом на 1920 рік лише полонених та інтернованих налічувалося понад 20.000 осіб. Комітет забезпечував нужденних одягом, ліками, продуктами. Лише в кухнях УГК, що готували їжу для цієї категорії осіб, щомісячно витрачалося понад 200000 марок.6 Секція правових порад виготовляла силу-силенну різного роду правових заяв, клопотань, прохань, скарг з приводу звільнення полонених, арештованих та інтернованих.

Члени Комітету регулярно відвідували концентраційні табори в Домб'ю, Вадовицях, Стрижалковім, Ланцуті, Модліні, Дембліні, Тухолі, Щипюрні. Результатами таких відвідин були меморандуми Комітету на адресу цивілізованих держав Західної Європи з констатацією систематичного знущання польської влади над українцями.

За свою діяльність членам Комітету не раз доводилося терпіти особисті переслідування і репресії з боку окупаційної влади. Як видно зі звернення Комітету до міністра внутрішніх справ Польщі Войціховського від 4 грудня 1919 року, безпідставно і самочинно підпоручик поліції Піхлер 4 грудня 1919 року заарештував В. Целевича, М. Ільницького, І. Панчишина та Л. Малецького. Арештованих помістили до в'язниці разом із рецидивістами. Лише 9 грудня 1919 року затриманих допитали і звільнили з в'язниці.

Перед допитом суддя-слідчий сказав, що, безумовно, він усіх випустить після невеликої формальності - допиту. Такі арешти повторювалися,8 аж поки 19 жовтня 1921 року польська влада взагалі заборонила Комітет, посилаючись на його "антидержавну діяльність". незважаючи на невеликий проміжок часу, протягом якого діяв УГК, він вписав в історію українських визвольних змагань без перебільшення вагомий внесок. Сам Комітет, підсумовуючи результати своєї діяльності, відзначав, що завдання "врятовано основи нашого існування, життя нашої громади" виконано з честю.

Серед різного роду завдань, з якими успішно справлявся Комітет, було утворення при секції правової допомоги спеціальної Колегії Оборонців. Створення такої Колегії було продиктоване політичною ситуацією, що склалася у Східній Галичині, починаючи з 1919 року. Польський репресивний апарат поставив за мету в короткі строки рішуче подолати та знищити у своїй основі визвольний рух українців Східної Галичини. З цією метою поліція, прокуратура і суд масово плодили кримінальні справи проти українців, під різними приводами фальсифікуючи правові підстави обвинувачення. Влада розправлялася в першу чергу з вояками Галицької Армії, солдатами УНР, січовими стрільцями, політичними діячами визвольних змагань. Розуміючи, що перед світовою громадскісьтю не випадало притягати названих осіб до відповідальності за участь у польсько-українській війні, окупаційна влада вдавалася до широкого застосування фальсифікації обвинувачень. Як згадував адвокат С. Шухевич, це виглядало приміром так: "Коли з наказу команди (командира українського війська - І. Г.) проведено було реквізицію товару абощо, тепер тих вояків, що були на тій реквізиції, притягнено до відповідальності за злочин грабежу або крадіжки зі зброєю в руках; коли вояк взяв польського вояка в полон або тільки доставив командуванню, щодо нього складався акт обвинувачення про злочин публічного насильства через обмеження особистої свободи ..."

Отже, в рамках секції правових порад виникла необхідність не просто давати різні консультації, писати заяви, інші документи правового характеру тощо. Безправність українського населення перед польським окупаційним режимом вимагала серйозної організації систематичної і постійної участі українських адвокатів у судових політичних процесах. З цією метою у складі згаданої нами секції 1919 року було створено Колегію Оборонців, яку очолив адвокат Максимілян Левицький як голова колегії при секретарі А.Малецькому.

Напевно, доречною буде така історична паралель. Подібну колегію оборонців було вперше створено польськими адвокатами під час першої російської революції 1905 року. Лише називалася вона не колегією, а Колом польських адвокатів для оборони політичних в'язнів. Очолив його відомий польський адвокат Патка. Коло польських адвокатів було легалізоване царською Росією, і воно відіграло величезну роль у захисті політичних в'язнів, які в основному належали до партії польських соціалістів.13 На жаль, колишні польські революціонери у своїй переважаючій більшості після відродження Польщі у 1918 році дуже швидко забули про свої визвольні змагання і перетворились на запеклих шовіністів.

Українська Колегія Оборонців фактично об'єднала майже всіх українських адвокатів Східної Галичини. Своїми основними завданнями Колегія вбачала: забезпечення необхідного правового захисту українців у політичних судових процесах; вишукування коштів для оплати хоча б частково українським адвокатам за участь їхню участь у кримінальних політичних справах; вироблення спільної тактики захисту у політичних судових процесах тощо. Так, приміром, у 1920 році в Коломиї польська влада готувала судовий політичний процес проти 120 гуцулів. УГК в Коломиї 7 червня 1920 року стурбовано інформує Колегію оборонців при УГК у Львові, що вона вже змогла залучити до участі у справі Андрія і Богдана Чайковських та Івана Ганкевича. Але для участі у цій справі необхідна велика кількість адвокатів, тому автори листа просять, щоб Колегія допомогла вирішити цю проблему.14 У свою чергу, Комітет у Львові спішить повідомити комітет Коломиї про те, що у справі проти гуцулів бере участь адвокат Л.Бачинський зі Станіслава.15 З часом дану справу було повернуто для проведення додаткового досудового слідства, в ході якого кількість обвинувачених гуцулів зросла до 255 осіб. Архівна справа Комітету у Львові містить великий за обсягом матеріал листування у даній справі як із Комітетом у Коломиї, так і з українськими адвокатами. Члени Колегії неодноразово заявляли численні клопотання, подавали заяви з вимогою прискорення досудового слідства у даній справі. З часом, коли ситуація у справі для адвокатів прояснилася, Колегія прагне якнайповніше використати можливість виданого Закону про амністію на користь обвинувачених гуцулів. Як свідчать архівні матеріали, адвокати "оббивали пороги" заступника Львівського апеляційного суду Виспянського. "Наші домагання,-повідомляється нижче, - були прийняті прихильно і нас було скеровано до радника Меживінського... Вирішено повернути акти до Коломиї та вимагати, щоби прокурор заявив, що є підстави для закриття справи."16 Адвокати Колегії у справі гуцулів використовували не лише суто процесуальні можливості як сторони у процесі, а й особисті контакти з представниками влади і, нерідко, свій політичний і громадський авторитет. Приміром, С. Федак у справі гуцулів, як вбачається з архівних матеріалів, мав тривалу розмову з судовим радником Романом Левицьким, який, треба думати, конфіденційно порадив йому допомогти обвинуваченим гуцулам зробити так, аби один із обвинувачених "запротестував проти ведення слідства за статтею 58."

Loading...

 
 

Цікаве