WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Проблеми обмеження права на свободу вираження поглядів - Реферат

Проблеми обмеження права на свободу вираження поглядів - Реферат

Принагідно слід зазначити, що термін "інформація" походить від латинського слова "informatio", що означає - роз'яснення, повідомлення, усвідомленість. Згідно із ст.200 ЦК України "інформація" - це документовані або публічно оголошені відомості про події та явища, що мали або мають місце у суспільстві, державі та навколишньому середовищі. Закон України "Про інформацію" у ст.18 виділяє такі види інформації: статистична інформація, адміністративна інформація, масова інформація, інформація про діяльність державних органів влади та органів місцевого та регіонального самоврядування, правова інформація, інформація про особу інформація довідково-енциклопедичного характеру, соціологічна інформація. Крім того, Закон України "Про науково-технічну інформацію" у ст.1 виділяє також і науково-технічну інформацію. Проте, як правильно зазначалось Стефанчуком P.O.8, такий видовий поділ є доволі умовним, оскільки в його змісті немає єдиного кваліфікаційного критерію. І тому наприклад, інформація про особу одночасно може належати до масової інформації, або ж до інформації науково-енциклопедичного характеру.

До юридично значущих ознак інформації найбільш часто відносять:

• нематеріальний характер ("самостійність по відношенню до носія", тобто цінність інформації полягає в її суті, а не в матеріальному носієві, на якому вона закріплена);

• суб'єктивний характер ("інформація виникає в результаті діяльності суб'єкта, який наділений свідомістю", тобто є результатом інтелектуальної діяльності);

• необхідність об'єктивації для включення у правовий обіг;

• кількісна визначеність;

• можливість багаторазового використання;

• збереження суб'єктом інформації, яку він передає;

• здатність до відтворення, копіювання, збереження і накопичення.

Право на інформацію включає в себе не лише пасивні повноваження, а й цілий ряд активних повноважень. Закон України "Про інформацію" до таких повноважень відносить можливість вільного збирання, використання, поширення та зберігання інформації. Під поняттям "збирання інформації" слід розуміти надану законом можливість набуття, придбання, накопичення відповідно до чинного законодавства України документованої або публічно оголошуваної інформації фізичними особами. "Зберігання інформації" - це можливість забезпечення належного стану інформації та її матеріальних носіїв. "Використання інформації" означає право особи задовольняти свої інформаційні потреби будь-яким незабороненим чинним законодавством способом. Під "поширенням інформації" законодавець розуміє можливість фізичної особи розповсюджувати, обнародувати, реалізовувати у встановленому законом порядку документовану або публічно оголошувану інформацію.

З приводу регулювання інформаційного обігу свій висновок зробив Комітет Міністрів Ради Європи, прийнявши "Декларацію про свободу висловлювання інформації" (1982 p.), метою якої було "забезпечити дотримання проголошених у ст. 10 прав", "гарантувати відсутність цензури або іншого незаконного контролю чи обмежень" в області інформації та засобів масової інформації та гарантувати "існування великої кількості самостійних і незалежних засобів масової інформації, що дозволить відобразити різноманітність ідей та поглядів"10.

Свобода засобів масової інформації (ЗМІ) с істотним компонентом свободи вираження поглядів та свободи інформації. Європейський суд визнав вирішальну роль свободи ЗМІ у зростанні проінформованості громадськості зазначивши, що свобода преси надає громадськості одну з найкращих можливостей дізнатися та сформулювати думку щодо ідей та поглядів своїх політичних лідерів. Зокрема, вона надає політикам можливість відображати та коментувати стурбованість упередження суспільної думки; і, таким чином, дозволяє кожному брати участь у вільному політичному обговоренні, що знаходиться біля самої суті концепції демократичного суспільства ("Справа Лінгенса")11.

До завдання преси поширювати таку інформацію додається також право громадськості цю інформацію отримувати. Європейський суд зазначив також, що преса має обов'язок поширювати інформацію та ідеї стосовно питань, які обговорюються на політичній арені або зачіпають інші сфери громадського інтересу Поряд з цим, громадськість має право одержувати інформацію. Якби це було інакше, преса не змогла б виконувати життєво важливу роль "суспільного сторожового пса" ("Справа Лінгенса").

Поряд з цим, проблема обмеження свободи вираження поглядів та свободи інформації набуває особливої гостроти власне стосовно ЗМІ. Це зумовлено багатьма причинами. Перш за все, ЗМІ є "конфліктогенні" за своєю природою, так як існують для того, щоб висвітлювати не лише позитивне, а й недоліки, темні сторони суспільства. По-друге, це так звана "інверсія" відповідальності. З'являється можливість не тільки отримання морального задоволення, а й покарання газети шляхом подання позову на декілька мільйонів. Якщо суд задовольняє такий позов, то це дорівнює закриттю газети, особливо в такій ситуації страждає регіональна преса. Тому, для нормальної діяльності ЗМІ, необхідна певна "свобода дихання" - тобто простір для добросовісної помилки.

Позови до ЗМІ в 70 % випадків не є обґрунтованими, тобто подаються для досягнення інших цілей, ніж відновлення доброго імені, а зокрема, як: засіб боротьби з небажаними ЗМІ; з корисливих мотивів; з "ідейних" міркувань, що часто йде від державних органів, а вказана практика стає деяким елементом державної політики. 13

Щоб попередити такі зловживання, виділяють окремі ознаки, необхідні для виникнення права на позов про захист честі і гідності до ЗМІ:

. розповсюджені повинні бути власне відомості;

. відомості повинні відноситись до конкретної особи чи до групи осіб, яку можна легко визначити, але не до групи, яка визначається певними загальними ознаками (наприклад національності);

. відомості повинні не відповідати дійсності на момент розповсюдження, а не на момент подання позову чи винесення рішення по справі

При цьому необхідно чітко розмежувати відомості (те, що може бути перевірено на предмет відповідності дійсності) та оцінки, судження і думки (є плодом суб'єктивної діяльності і не вимагають ніякого об'єктивного підтвердження). У "Справі Лінгенса" Європейський суд зазначив, що слід уважно розрізняти факти та оціночні судження, оскільки наявність фактів можна підтвердити, в той час як правдивість оціночних суджень не підлягає доведенню. До відомостей відносяться також і чутки (навіть неправдиві), які є проявом громадської думки, а тому журналісти мають право на них грунтуватися (справа "Торгейрсон проти Ісландії"). Вимога ж до відповідача довести правдивість його, можливо, дифамаційного погляду порушує право на поширення поглядів, а також право громадськості знайомитися з цими поглядами. Більше того, на думку деяких науковців, тягар доведення невідповідності розповсюджених відомостей повинен бути покладений саме на позивача.

У справі "Де Хес і Гійзельс проти Бельгії" суд зазначив, що журналісти мають право критикувати по суті навіть у жорсткій формі, а межі допустимої критики є ширшими, коли вона стосується власне політика, а не приватної особи. На відміну від останньої, політик неминуче і свідомо відкривається для прискіпливого аналізу кожного свого слова і вчинку як з боку журналістів, так і громадського загалу і, як наслідок, повинен виявити до цього більше терпимості, особливо, коли самостійно оприлюднює заяви, які можуть критикуватися ("Справа Лінгенса"). У цьому випадку вимоги щодо захисту репутації мають розглядатися у зв'язку з інтересами відкритого обговорення політичних питань.

У деяких випадках межі розумної критики можуть бути ширшими також і щодо державних службовців, а особливо, коли це стосується уряду. Так у справі "Кастлес проти Іспанії" зазначено, що у демократичній системі дії або бездіяльність уряду підлягає прискіпливому аналізу не лише з боку законодавчих та судових органів, але й з боку преси та громадської думки. До того ж домінуюче становище, яке займає уряд, зумовлює необхідність того, щоб він виявляв стриманість щодо застосування кримінального переслідування, особливо коли існують інші методи для відповіді за невиправдані напади та критику з боку суперників або ЗМІ. Однак не можна стверджувати, що державний службовець має свідомо виставляти кожне слово і дію для ретельної перевірки їхньої правильності так, як це відбувається з політиками, і що дії державних службовців можуть підлягати такій самій критиці, як і дії політиків. Державні службовці мають користуватися довірою громадськості аби вони успішно виконували свої завдання, і тому може виникнути потреба захистити їх від образливих словесних нападок під час виконання ними службових обов'язків16.

Досягнення нормального співвідношення журналістської етики та свободи слова є справою майбутнього. Тому єдиним критерієм справедливого вирішення позовів до ЗМІ залишається додержання існуючого законодавства. Звичайно, що у вільному суспільстві "закритою" від критики не повинна бути будь-яка особа, також як не повинно бути і "заборонених" тем. Але при цьому цілком справедливими видаються законодавчі вимоги щодо справедливості, точності та неупередженості подання інформації.

Регламентація обмежень права на свободу вираження поглядів є важливою, оскільки завжди потрібним є законодавче визначення меж між використанням права та зловживання ним. Однак, вирішальну роль при встановленні меж права вираження поглядів відіграє сама людина, її "почуття відповідальності за своє соціальне обличчя, реалізацію власних інтересів, досягнення бажаної мети".17 Тому, при розгляді питання обмеження прав, важливе місце повинно займати питання реальності таких обмежень для конкретної особи, враховуватися ступінь її правової свідомості та правової культури.

Література

Стаття рекомендована до друку кафедрою історії та теорії держави і права Львівського національного університету імені Івана Франка (протокол № 16 від 07.05.2003року).

Loading...

 
 

Цікаве