WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Державна підтримка наукової діяльності в ринкових умовах - Реферат

Державна підтримка наукової діяльності в ринкових умовах - Реферат

Отже, визначення конкретного шляху спрямування коштів на фінансування наукових досліджень залишатиметься найбільш складним завданням, яке не можна визначити наперед. Напевне, будуть допущені помилки, слід бути готовим до втрат у випадку невірної орієнтації, але звести їх до нуля неможливо. Скоріш за все, оптимальний варіант визначиться поступово, під впливом навіть випадкових обставин - іноді країна в цілому захоплює лідерство в певному науковому питанні завдяки наявності єдиного талановитого дослідника.

Далі, за будь-якого вибору, залишиться проблема визначення можливих обсягів коштів, матеріальних та людських ресурсів, які держава здатна витратити для вирішення наукових проблем. Складність полягає у неможливості встановлення будь-яких дійсно обгрунтованих нормативів і застосування аналогій - кожне наукове дослідження є унікальним, потребує особливого, нерідко одноразового матеріального забезпечення, і необхідні видатки найчастіше не мають нічого спільного з економічною ефективністю від впровадження результатів. В історії науки немало випадків, коли найважливіші відкриття, що в подальшому приносили багатомільярдні прибутки, були отримані випадково і без додаткових витрат. Не менше прикладів протилежних - багатомільярдні витрати своїми результатами не компенсували навіть утримання прибиральниць, залучених для наведення порядку після невдалих експериментів.

В Україні законодавчо закріплено виділення певної частки національного продукту на потреби наукових досліджень. В Законі України "Про наукову та науково-технічну діяльність" встановлено, що кожного року в Державному бюджеті мають бути передбачені видатки на наукові дослідження обсягом не менше 1,7% ВВП. Відразу можна зробити висновок, що ні урядом, ні законодавчою владою не виконується це законодавче положення. У 2002 р. на наукові дослідження Законом про бюджет було заплановано виділити 0,36% ВВП. У 2003 р. на дослідження і розробки пропонується виділити ще меншу частку. Втішатися можна лише тим, що за останні роки справи дещо поліпшилися - так, у 1999 році на потреби науки з бюджету було спрямовано лише 0,22% ВВП.

Закон України "Про освіту" вимагає, щоб бюджетні асигнування на освіту складали не менше 10% національного доходу. У державному бюджеті на 2002 рік на освіту було виділено 2,5 млрд. грн., або 1,2% ВВП. Навіть приблизно не дотримано законодавчої вимоги і в бюджетному законі на 2003 рік - передбачено в п'ять разів менше, ніж вимагає рамковий закон.

Продовження подібного стану, з огляду на небезпеку катастрофічного відставання нашої держави від лідерів світового розвитку, не можна допустити. Необхідно доводити до відома громадськості і законодавців ті невиправні втрати, які матиме Україна в цілому від такої "економії". Зважаючи на обмеженість бюджетних коштів, необхідно знаходити шляхи економії в інших, нехай також важливих напрямках, але не у підтриманні наукового потенціалу.

Зрештою, передбачення необхідних обсягів бюджетних видатків знаходиться в компетенції законодавчої влади. Верховна Рада України складається з людей, які здатні до державницького мислення. їх треба лише наполегливо інформувати про загрозливі і негативні наслідки такої економії, і вони при затвердженні Закону про Державний бюджет вже на наступний рік зможуть прийняти виважене рішення.

Надалі справа опиниться в руках виконавчої влади, яка здійснюватиме виконання затвердженого законодавцями бюджету. Саме у витрачанні визначених коштів в Україні найменше порядку, допускаються як прості помилки, так і прямі зловживання.

Як приклад відношення до фінансування науки в нашій державі можна навести висновки Рахункової палати України, яка за конституційним статусом постійно контролює ефективність витрачання бюджетних коштів. Так, вона здійснила аудит доцільності, ефективності та повноти використання коштів, передбачених у Держбюджеті 2000-го року на фінансування завдань Національної програми інформатизації. В ньому відзначається: "Визначені ще 1998 року основні завдання та обсяги робіт Програми до минулого року з Держбюджету практично не фінансувалися. У 2000-му на виконання НШ було вперше спрямовано 5 млн. грн., що майже у 15 разів менше від суми, передбаченої Законом України "Про затвердження Завдань Національної програми інформатизації на 1998-2000 роки".5

Прикладів недостатнього виділення навіть прямо передбачених Законом про бюджет відповідного року обсягів фінансових ресурсів на потреби науки багато, і це свідчить не про випадковість, а про загальну закономірність - другорядне значення, яке надає виконавча влада держави проблемам розвитку наукової сфери. Слід розуміти, що в умовах хронічного невиконання доходної частини Державного бюджету спроба посилити адміністративну відповідальність чиновників за неповноту виділення передбачених коштів не досягне мети все одно внаслідок вказаного недовиконання надходжень певні суспільні потреби залишаться незадоволеними. З точки зору законності, недофінансування витрат на забезпечення діяльності міністерського апарату є не меншим порушенням, аніж видатків на продовження космічної програми.

Отже, і у відношенні до конкретних осіб необхідно застосовувати не лише вимогливість щодо дотримання законності, але й засоби переконання. Одним з вагомих аргументів, здатних переконати високопоставлених посадовців і чиновників усіх рівнів у згубності економії на утриманні науковців, є доведення до їх відома тих величезних зусиль, які витрачають дружні нам, але конкуруючі на світовому ринку держави на підтримку, а називаючи справжній стан речей - на підкуп наших українських вчених.

На території України нині діють тисячі зарубіжних структур благодійного спрямування. Найбільш потужні (Міжнародний фонд "Відродження", Агентство США з міжнародного розвитку, Німецька Консультативна Група з питань економічних реформ при Уряді України, Фонд інституціонального розвитку Світового банку та ін.) провадять постійну роботу з основних проблемних питань, що стоять перед українським суспільством. Головну мету своєї діяльності вони декларують як прискорення трансформаційних процесів в українському суспільстві. Але не можна забувати, що вони одночасно виступають інструментом ідеологічної експансії провідних західних країн для проведення перетворень саме в тих напрямках і на такий кшталт, як це бачиться цим країнам.

Як правило, зарубіжні фонди, фінансовані нерідко з державних бюджетів наймогутніших країн, мають у своєму розпорядженні значні фінансові ресурси. Разові гранти іноземної допомоги, не говорячи вже про заробітну плату у випадку зарахування на постійну роботу, не можуть навіть порівнюватися з тим утриманням, яке може надати навіть найбільш висококваліфікованому фахівцеві українська держава. От і купують за безцінь не просто наших вчених, а сукупний результат діяльності всієї української науки за багато років.

Значна кількість вчених виїжджають для роботи за кордон. За останні 5 років з України емігрувало близько тисячі докторів та кандидатів наук. Зрештою, це можна розглядати як ознаку визнання загально високого рівня інтелектуального потенціалу українського народу - але треба розуміти, що моральна втіха від цього визнання не витримує ніякого порівняння з тим збитком, який несе при цьому держава. В цілому в Україні працює понад 60 тисяч фахівців, що мають наукові звання та ступені, але ж в цій сфері не можна вимірювати збитки та досягнення самими лише кількісними пропорціями.

Сучасний вчений, особливо пов'язаний з дослідженнями в сфері точних природничих наук, за будь-якої природної обдарованості може отримати свої досягнення лише в результаті спільної з колективом багаторічної праці і застосування значних матеріальних і фінансових ресурсів. Водночас, без такого обдарованого учасника (не обов'язково керівника) найбільший колектив може іноді десятками років працювати задарма і не отримає пристойних результатів.

Loading...

 
 

Цікаве