WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Державна підтримка наукової діяльності в ринкових умовах - Реферат

Державна підтримка наукової діяльності в ринкових умовах - Реферат

Державна підтримка наукової діяльності в ринкових умовах

В статті досліджується проблема підвищення ролі науки в розвитку української економіки та вплив діючого механізму фінансування наукових досліджень на цей процес. Показано, що головною причиною витоку наукових кадрів і стагнації науки є не так недостатнє її фінансування, як недосконалий порядок розподілу бюджетних коштів, виділених на наукові потреби. Запропоновано здійснити зміни в цьому механізмі, зокрема запровадити контрактний метод оплати праці науковців і конкурсний порядок фінансування наукових установ і колективів.

Проблеми вдосконалення організації наукових досліджень в Україні не залишаються поза увагою громадськості. їм присвячені публікації відомих вчених і державних діячів - К. Ситника, В. Семиноженка, І. Юхновського і багатьох інших. Більшість дослідників вбачають головну причину стагнації фундаментальної науки в Україні в недостатньому фінансуванні. Лише окремі фахівці, зокрема Р. Черніга, звертають увагу на необхідність вдосконалення механізмів витрачання виділених на науку коштів, слушно підкреслюючи, що при нинішніх неефективних методах ніяке можливе збільшення асигнувань не поліпшить справу з наукою в Україні.1

Історичний етап, в межах якого відбувається становлення України як незалежної держави, є перехідним не лише для нашої держави, а й для всього світу. Мова йде про фундаментальний перехід від крупного машинного виробництва, яке отримало повний розвиток у другому тисячолітті нашого літочислення, до науково-інформаційної стадії, яка розгортається на початку третього. Звісно, це не означає згортання матеріального виробництва як передумови задоволення людських потреб. Люди не переходять на споживання віртуальних продуктів, меблів і одягу - навпаки, матеріальний рівень споживання в цілому підвищується і в межах розвинутого світу навіть вирівнюється.

Зростає провалля між двома світами - розвинутим і відсталим. В тих країнах, де традиційні продуктивні сили не перейшли на принципово нові технологічні засади, економіка втрачає конкурентоздатність. Вони починають відставати у розвитку і можуть назавжди перейти в стан "другорозрядних" без надії на підвищення в статусі. їх призначенням залишиться постачати елітній частині людства сировину, віддавати кращі інтелекти, бути споживачами низькопробного масового ширпотребу.

Настає час, коли рівень "передового загону" людства стає іншим якісно, його досягнення нездатні сприймати аутсайдери. Просто технічні рішення можна скопіювати і відтворити, як японці свого часу до гвинтика повторювали європейські кораблі та верстати. Але наукові досягнення не можна скопіювати - ними можна лише користуватися, якщо на це буде ласка творців, але відтворити на певному рівні неможливо.

Стан справ з використанням наукових досягнень в Україні набагато гірший, аніж видається. Українські підприємства ще здатні виробляти космічні ракети і найкращі в світі танки, але вся промисловість України нездатна зробити годинника, який коштував би чотири гривні і показував точний час. "Таврія" зовнішністю відстає від "Опеля" чи "Рено" на десяток років, але Запорізький автомобільний завод від конкурентів - на століття. "Поштова скринька" СРСР № 1, яка свого часу виробляла мрію меломана- магнітофон "Юпітер" - нездатна конкурувати з електронним виробом, який збирають вчорашні "червоні кхмери" у бамбукових наметах під покрівлею з пальмового листя.

Світова еліта вже майже недосяжна. "Майже" - бо Україна ще має "потенційний потенціал", перш за все - високий рівень фундаментальної освіти населення та інтелектуальну еліту, здатну не просто збирати за допомогою викрутки електронні мікросхеми, але при наявності масового споживчого попиту, інвестицій та належного обладнання створювати такі мікросхеми. Освіта - може, єдина сфера, окрім торгівлі, яка суттєво розширилася за роки незалежності. Осіб з вищою освітою стало на півтора мільйони більше, ніж в останні роки Радянської влади. Щоправда, ми не випередили весь світ - нові індустріальні країни Південна Корея, Сінгапур, Тайвань та інші ставлять перед собою завдання охопити вищою освітою переважну кількість громадян. 2 Ми ще можемо здійснити той "фазовий перехід"3, без якого нарощування кількісних показників стає безглуздим.

Для швидкого розвитку необхідні кошти, матеріальні ресурси та внутрішній попит. Інвестиції та обладнання є в необмеженій кількості на світовому ринку. Масштабного попиту поки нема з вини невдалої монетаристської політики держави, яка зумовлює жебрацький рівень задоволення матеріальних потреб абсолютної більшості населення. Ще кілька років залишається можливість простою зміною парадигми внутрішньої економічної політики підвищити купівельну спроможність населення і водночас створити несприятливі умови для імпорту будь-яких товарів і виробів. Можна очікувати, що в країну надійдуть інвестиції (до речі, з власних коштів, до часу вивезених в офшорні зони) і розпочнеться масове складальне виробництво зарубіжних зразків, в котрих лише найбільш відповідальний мікрочіп буде зарубіжного виробництва. Це ще не буде переходом у світову еліту, але нас буде викреслено з числа призначених на розсіяння і асиміляцію.

Для входження в цю еліту необхідно перебудовувати систему відносин науки та виробництва, перетворювати їх роздільне існування на симбіоз, в якому органічно сплетені фундаментальні дослідження, дослідно-конструкторські розробки, виготовлення експери-ментальних зразків та їх масове виробництво. Всі ці стадії мають співіснувати не послідовно в часі, а паралельно, згідно з суворим мережевим графіком.

Вища державна влада в Україні розуміє значущість вказаної проблеми. "Сучасний міжнародний досвід переконливо свідчить, що країна, яка програє "інноваційні змагання", залишається серед аутсайдерів. Аби не опинитися серед них, ми просто зобов'язані якомога ефективніше використати свій науковий потенціал", - наголосив Президент України Л.Д. Кучма, виступаючи на церемонії вручення відзнак лауреатам Державної премії України в галузі науки і техніки 2002 року та щорічних премій Президента України молодим вченим НАН України.

Перша з проблем, яка постає для України у щасливому випадку переходу до цього варіанту - це вибір напрямку концентрації зусиль. Науково-технологічна база сучасного виробництва вимагає настільки значних витрат, що навіть наймогутніші держави масштабів СІЛА чи Японії неспроможні одночасно нести фінансовий тягар утримання всіх наукових напрямків.

Складність цього вибору полягає в тому, що обирати треба не з міркувань чисто економічних, де сьогодні можна отримати найвищі прибутки, а скоріш технологічних - де ми можемо виграти чи хоч би втриматися в конкуренції. Україна не може собі дозволити навіть розкіш одночасної підтримки деякого спектру науково-технологічних напрямків, щоб залишити право вибору самій боротьбі. У кожному, навіть незначному науковому питанні на зразок розробки нової фарби, не говорячи вже про лікарський препарат, не можна вкладати для початку невеликі кошти - результату не буде ніякого. Наука нині коштує надзвичайно дорого.

Вибір не можуть здійснити політики, бо їх компетентність взагалі лежить в інших площинах. Але саме на державному рівні мають прийматися рішення, оскільки мова йде про ресурси, доступні за обсягами лише в загальнодержавному масштабі.

Боротьба за використання обмежених суспільних ресурсів для підтримки досліджень має відбуватися між фахівцями різних галузей і напрямків, бо лише вони насправді компетентні -щоправда, кожен у своєму питанні. Але кожен з них буде захищати свій власний напрямок і використовувати для цього аргументи, які фахівцями іншої спрямованості не можуть бути ні відкинуті, ні підтверджені. При виборі пріоритетних напрямків розвитку наукових досліджень не можна покладатися на висновки зарубіжних порадників - невмолимі закони конкуренції не дають гарантії, що ці поради не зашкодять національним інтересам.

Loading...

 
 

Цікаве