WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Захист права людини на звернення - Реферат

Захист права людини на звернення - Реферат

Захист права людини на звернення

Визначення прав людини та їх дотримання завжди були у центрі уваги всіх тих, хто мав ці права. Ще в античні часи стояло питання: як забезпечити існування сильної держави та при цьому розвивати та дотримуватися прав людини. Хоча це є не зовсім точно, тому що людина як біологічна істота прав не мала, права мали лише громадяни якоїсь держави. Будучи одвічним, згадане питання постало після розпаду колишнього СРСР та здобуття своєї незалежності в Україні. З прийняттям Україною Декларації про державний суверенітет, вступом її до міжнародних організацій, зокрема до Ради Європи, та ратифікацією Конвенції про захист прав і основних свобод людини, було змінено внутрішню та зовнішню політику держави, де головним напрямком стало визначення загальнолюдських цінностей. Визнання загальнолюдських цінностей не просто формально (de jure), а створення умов для реального застосування та використанням цих прав кожною людиною (de facto). Тобто проголошені права мають відповідати реально наявним, тобто тим, що забезпечені відповідним обов'язком. З прийняттям Конституції України у громадян України з'явилася нова правова підстава щодо звернення за захистом їх прав і свобод не лише на рівні національних установ, а й до міжнародних організацій після вичерпання всіх заходів захисту на національному рівні.

Розвиток даного напряму досліджень набув в працях П. Рабіновича, С Головатого та інших. Проте новизна положень, викладених у даній статті, полягає в тому, що в ній розглядатиметься захист права людини на звернення до міжнародних організацій, зокрема до Європейського Суду з прав людини.

Стаття 9 Конституції України проголосила, що чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. Разом з тим вказана стаття ніби „оберігає" законодавство України від впливу міжнародних договорів, які суперечать Конституції України. Адже укладання таких міжнародних договорів можливе лише після внесення відповідних змін до Конституції України. Але слід врахувати, що Україна як суб'єкт міжнародного права (участь в роботі ООН з 1945 р.) мала зобов'язання по міжнародних договорах, у тому числі і стосовно захисту прав людини. Реалізовуючи ці положення, урядом України було запропоновано, а Верховною Радою схвалено правило, яке стосується правонаступництва щодо дії міжнародних договорів, укладених колишнім СРСР (Україна як складова частина) та Українською РСР зокрема. Так, наприклад, ст. 6 Закону України „Про правонаступництво України" підтвердила зобов'язання по міжнародних договорах, які були укладені до проголошення незалежності України. До того ж Україна згідно з принципами правонаступництва виступає гарантом прав і зобов'язань по міжнародних договорах, укладеним СРСР, що не суперечать Конституції та законам України, особливо стосовно захисту прав і свобод людини.

Положення про дію міжнародного права у внутрішньому правопорядку знайшли своє подальше відображення у спеціальному законі „Про міжнародні договори України", в якому зазначається, що „укладені і належним чином ратифіковані міжнародні договори України становлять невід'ємну частину національного законодавства України і застосовуються в порядку, передбаченому для норм національного законодавства".

Таким чином, законодавство України наділило особу правом захисту своїх законних прав та свобод як на рівні національного законодавства, так і на рівні міжнародного права.

Розглядаючи питання, пов'язані із зверненням особи за захистом своїх прав і свобод, потрібно звернути особливу увагу на сферу регламентації самого звернення. Аналізуючи міжнародні документи, слід відмітити, що саме завдяки праву на звернення особа використовує як особливі можливості, так і можливості „зі сторони" (наприклад, своїх представників, засобів масової інформації, адвокатів тощо). Національне законодавство України теоретично надало право звернення, що відповідає міжнародним нормам. Аргументом цьому є практика, яка свідчить, що роль індивідуальних звернень і скарг є досить значною. Світовою спільнотою відпрацьована судова процедура з питань реалізації права на звернення. Розвиток механізму захисту прав і свобод людини дає підстави для того, щоб при реалізації прав і свобод (зокрема права на звернення) людина була наділена індивідуальною міжнародною правосуб'єктністю (здатністю виступати суб'єктом міжнародних правових відносин). Але слід відзначити, що головними суб'єктами міжнародного права є держави, які не тільки наділені правами і свободами, але й обов'язками, і на відміну від індивідів, створюють його норми та принципи, без яких не може бути стійкої системи правопорядку. Як можемо переконатися, особа не наділена правом створювати норми та принципи міжнародного права, тому вона є суб'єктом з обмеженою правосуб'єктністю, відзначаючись „залежністю" в правовому відношенні від певної держави чи світової спільноти.

У той же час історичний досвід свідчить, що розвиток міжнародного права та міждержавних відносин, обсяг прав і обов 'язків індивідуума буде збільшуватися, а його роль як носія правосуб'єктності на міжнародній арені буде зростати. Яскравим підтвердженням цієї тези є право, закріплене в Конституції України - право на звернення, де суб'єктами виступають з одного боку позивач - громадянин, який відстоює свої права, а з іншого - відповідач - держава.

Крім того, право на звернення знайшло своє закріплення в міжнародно-правових актах. Аналіз показує, що одним з перших джерел права, яке надало нормативного значення закріп-ленню права на звернення, є Загальна декларація прав людини. Закріплені в Декларації громадянські, політичні, економічні, соціальні й культурні права людини мають загальновиз-наний демократичний характер. Цей документ і тепер відіграє важливу роль у розвитку міжна-родного правового співробітництва, спрямованого на забезпечення та захист прав людини. На території України зобов'язання щодо правонаступництва дає можливість кожній людині опиратися у захисті своїх прав і свобод на міжнародні стандарти, вироблені ООН, а в разі відмови національних органів держави захистити ці права і свободи - звертатися до Організації Об'єднаних Націй.

Після прийняття Загальної декларації прав людини на міжнародному рівні була відпрацьована процедура звернення 1503 у відповідності до Резолюції Генеральної Асамблеї ООН згідно з якою держава могла скаржитися на іншу державу у випадку порушення останньою прав людини, або коли особа порушувала клопотання про інцидент у самій державі перебування, яка не дала змоги реалізувати права людини.

Більшість громадян світу почали використовувати право на звернення і звертатися до організації. Щорічно право на звернення в ООН використовували близько ста тисяч чоловік більше ніж з п'ятдесяти країн світу.

Враховуючи таку кількість звернень і декларативність визначення понять прав людини, світове співтовариство на міжнародному рівні, щоб більш детально регламентувати права людини, створило два документи, які поділили права людини за значимістю і за напрямками змісту, що потребують захисту. Такими документами стали Міжнародний пакт про економічні, соціальні і культурні права та Міжнародний пакт про громадянські і політичні права.

Україна ратифікувала і визнала обов'язковими для себе 14 із 22-х найважливіших міжнародних угод щодо прав людини, розроблених ООН.

Підготовка цих нормативно-правових документів проводилась протягом кількох років. Спочатку планувалось прийняти єдиний нормативно-правовий документ, яким передбачався б поділ прав людини за їх соціальним призначенням та характером відповідальності держав за дотримання цих прав. Але заплановане не здійснилось, оскільки країни відрізняються за рівнем економічного та соціального розвитку. Більше того, у держав не було єдності в розумінні природи та сприйняття прав людини. Це ставило під загрозу саму ідею прийняття міжнародного документа, який більш детально регламентував би права людини. Компромісним було рішення про прийняття саме цих двох пактів.

Взагалі, пакти - це багатосторонні міжнародні договори, в яких сформульовано широкий комплекс норм по забезпеченню і захисту прав людини і основних свобод, що Грунтуються на положеннях Загальної декларації прав людини і основних свобод людини, та закріплені конкретні міжнародно-правові зобов'язання держав-учасниць по дотриманню і втіленню в життя таких норм. Прийняття пактів вважається першою спробою кодифікації прав людини. До того ж пакти розвинули право на звернення, вдосконаливши раніше існуючу процедуру 1503 (змінена 1235 у 1966 р.).

Тобто можна вважати, що людство виробило „своєрідний кодекс прав людини в міжнародному праві". Проте міжнародні стандарти - це не просто декларовані міжнародним співтовариством зразки, а норми, які необхідно впроваджувати в життя.

Аналіз світового досвіду свідчить про те, що особа може звернутись за захистом як громадських та політичних, так і соціально-економічних та культурних прав.

Формулювання прав людини у нормах пакту не викликає сумніву в їх імперативності, оскільки будь-яка держава зобов'язує у певному обсязі виконувати права людини.

Відзначений світовий контрольний механізм, який стосувався забезпечення прав людини в Україні, безумовно перебував у тісному зв'язку з підписаним і ратифікованим Міжнародним пактом про громадянські та політичні права та Міжнародним пактом про економічні, соціальні та культурні права у 1966 році. Проте, враховуючи стан розвитку нашої держави, особливо її внутрішньої політики, котра відзначалась заідеологізованістю, слід відзначити, що не був підписаний факультативний протокол № 1; який давав змогу контролювати державу як суб'єкта міжнародного права, тому і не було створено умов для дії Комітету з контролю за дотриманням прав людини. Його юрисдикція не поширювалась на відповідальність держави перед особою, тобто особа позбавлена можливості на звернення до міжнародних організацій щодо захисту своїх прав і свобод. У свою чергу, інші держави також були позбавлені права на звернення щодо притягнення до відповідальності країни–порушниці прав людини.

Loading...

 
 

Цікаве