WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Проблеми законодавчого вдосконалення процесуального статусу підозрюваного в кримінальному процесі України - Реферат

Проблеми законодавчого вдосконалення процесуального статусу підозрюваного в кримінальному процесі України - Реферат

Проблеми законодавчого вдосконаленняпроцесуального статусу підозрюваногов кримінальному процесіУкраїни

Питання процесуального статусу підозрюваного завжди привертали увагу вчених-юристів та практиків. Своєї актуальності ці питання знову набули в сучасний період підготовки проекту нового Кримінально-процесуального кодексу України. В першу чергу це стосується таких питань як визначення поняття підозрюваного, момент, з якого особа повинна набувати статусу підозрюваного, підстави, що дозволяють притягнути особу як підозрюваного в справі. Саме вони і складають предмет нашого дослідження.

В сучасний період цим питанням присвячені праці таких вчених-процесуалістів як СП. Бекешко, Є.А. Матвієнко, Б.А. Денежкин, А.А. Гриненко, Г.К. Кожевников, С.Ф. Шумилин, Л.Д. Кудинов, А.Р. Михайленко, Р.І. Назаренко.

У відповідності із ст. 431 КПК України, особа визнається підозрюваним у двох випадках: якщо вона затримана по підозрінню у вчиненні злочину і якщо щодо неї застосовано запобіжний захід до винесення постанови про притягнення її як обвинуваченого. В зв'язку із доповненням ст. 98 КПК України вимогою порушувати кримінальну справу у відношенні конкретної особи, в юридичній літературі постало питання процесуального статусу такої особи, оскільки в чинному КПК України законодавець його не визначив, що нерідко призводило на практиці до порушення прав та законних інтересів таких осіб. Так, зокрема, мали місце випадки, коли на таку особу покладався обов'язок давати показання щодо обставин, які стали підставою для порушення щодо неї кримінальної справи. Вона попереджалась про кримінальну відповідальність за відмову від дачі показань і дачу завідомо неправдивих показань, а це, безумовно, є одним з найбільш грубих порушень принципу забезпечення права на захист законних інтересів цієї особи. У зв'язку з цим, обгрунтованим слід визнати висловлені в юридичній літературі пропозиції вчених-процесуалістів про необхідність розширення законодавчого визначення поняття підозрюваного, поширивши статус цього учасника процесу на особу, відносно якої порушена кримінальна справа з моменту винесення постанови про порушення щодо неї кримінальної справи і з наданням їй з цього моменту всіх передбачених ч.2 ст. 43 1 КПК України прав [1, с 57-58; 2, с. 131; 3, с. 42]. Слід зазначити, що саме по такому шляху пішли і автори проекту нового КПК України, які визначають поняття підозрюваного як особи, до якої застосовано затримання за підозрінням у вчиненні злочину, інший запобіжний захід до притягнення її як обвинуваченого і особи, щодо якої порушено кримінальну справу.

Оскільки затримання особи за підозрінням у вчиненні злочину, чи застосування до неї іншого запобіжного заходу або порушення кримінальної справи щодо конкретної особи являють собою процесуальні рішення, то процесуальним документом, який ставить особу в становище підозрюваного повинна стати мотивована постанова, яка повинна відповідати всім вимогам, що пред'являються до усіх процесуальних рішень, тобто вона повинна відповідати вимогам законності та обгрунтованості.

Слід зазначити, що саме на цій основі свого часу деякі вчені-процесуалісти дійшли висновку, що в основу рішення про визнання особи підозрюваним, покладені не конкретні фактичні дані (докази), а сам факт застосування затримання або запобіжного заходу [1, с 61-62; 2, с. 432] і пропонували сформулювати поняття підозрюваного таким чином: "Підозрюваним визнається особа відносно якої є дані як про таку, що вчинила злочин, якщо виникла необхідність порушення у відношенні неї кримінальної справи або застосування заходів процесуального примусу".

Поділяючи позицію вказаних авторів в тому, що затримання підозрюваного або застосування до нього запобіжного заходу виступають лише як результат по відношенні до фактичних даних, які свідчать про його причетність до вчинення злочину, разом з тим, слід зауважити, що у запропонованому авторами визначенні поняття підозрюваного нечітко вказано момент появи цього учасника кримінального процесу. Саме тому, визначення поняття підозрюваного, яке дається в ст. 43 КПК України, законодавець пов'язував, як видається, з моментом набуття цим суб'єктом процесуального статусу підозрюваного, наділивши його з цього часу суб'єктивними правами і забезпечивши можливість їх активної реалізації. Разом з тим, це зовсім не означає, що в основу рішення про визнання особи підозрюваним покладений лише сам факт затримання особи чи застосування до неї запобіжного заходу.

Першоосновою для визнання особи підозрюваним законодавець встановлює достатні фактичні дані, які дають підставу підозрювати особу у вчиненні злочину, хоча вони закріплені і не в статті КПК України, яка визначає поняття підозрюваного, а в інших статтях кримінально-процесуального закону України (ст.ст. 106, 148, 151, 152 КПК України та інші).

У зв'язку з цим, для більш чіткого визначення підстав для визнання особи підозрюваним, пункт 1 і 2 ст. 43 1 КПК України, доцільно було б доповнити положеннями наступного змісту: "Підозрюваним визнається:

1. особа, щодо якої порушена кримінальна справа;

2. особа, затримана по підозрінню у вчиненні злочину на підставах і в порядку, які передбачені ст.ст. 106, 115, 1652 цього Кодексу;

3. особа, до якої застосовано інший запобіжний захід до винесення постанови про притягнення її як обвинуваченого на підставах і в порядку, які встановлені Розділом 13 цього Кодексу"1.

В рамках нашого дослідження науковий інтерес становить питання, яке пов'язане із висловленою в юридичній літературі пропозицією про закріплення в КПК України норми, яка б регламентувала на початковому етапі досудового провадження таку процесуальну дію як доставления особи, яку застали при безпосередньому готуванні до злочину, в момент його вчинення або відразу після його вчинення до органу дізнання, слідчого, прокурора і про доповнення на цій основі Розділу 3 КПК України окремою нормою, в якій закріпити правовий статус особи, щодо якої буде здійснюватися така процесуальна дія, назвавши цього суб'єкта правовідносин особою, запідозреною у вчиненні злочину [4, с 11].

Така пропозиція навряд чи може бути прийнятною з наступних міркувань. Перш за все, викликає сумніви викладена вище позиція щодо підстав для визнання особи запідозреною у вчиненні злочину. Якщо такою підставою вважати доставления особи, яку застали при безпосередньому готуванні до злочину, в момент його вчинення або відразу після його вчинення до органу дізнання, слідчого, прокурора, то таке доставления особи, по суті, виступає примусовою дією, заходом процесуального примусу, що пов'язане із обмеженнями особистої свободи громадян, а тому повинно застосовуватися лише при наявності достатніх підстав і тільки після порушення кримінальної справи. Застосування заходів процесуального примусу без порушення кримінальної справи є суттєвим порушенням однієї із умов законності примусового впливу на досудових стадіях процесу. Крім того, це істотно ускладнило б процес розмежування підстав для визнання особи підозрюваним і запідозреною у вчиненні злочину.

Адже, однією з підстав для визнання особи підозрюваним КПК України називає затримання особи по підозрінню у вчиненні злочину (ст. 431 КПК України). При цьому гарантією законності затримання є те, що таке затримання може застосовуватись лише при наявності передбачених кримінально-процесуальним законом підстав і умов (ст. 106 КПК України) при здійсненні прокурорського нагляду і судового контролю за законністю застосування цього заходу кримінально-процесуального примусу. В свою чергу, підставами затримання є достатні фактичні дані, які вказують на причетність особи до вчинення злочину. Такими підставами КПК України (ч.1 і 2 ст. 106 КПК) називає наступні:

1) коли особу застали при вчиненні злочину або безпосередньо після його вчинення;

Loading...

 
 

Цікаве