WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Суб'єкт самовільного залишення військової частини або місця служби - Реферат

Суб'єкт самовільного залишення військової частини або місця служби - Реферат

Крім того, аналіз змісту Закону України "Про загальний військовий обов'язок і військову службу" [6], дозволяє прийти до висновку, що поняття "проходження військової служби" не охоплює собою поняття "проходження зборів", а останнє є лише видом виконання військового обов'язку в запасі. Об'єктивна сторона ж злочину, передбаченого ст. 407 КК України полягає в ухиленні військовослужбовця від проходження військової служби визначеними способами. Військовозобов'язані можуть виконувати лише окремі обов'язки військової служби і не можуть ухилятися від військової служби. Тому кримінальна відповідальність військовозобов'язаних за ухилення від навчальних (перевірних) або спеціальних зборів передбачається ч.2 ст. 337 КК України, що відноситься до розділу XIV КК України (злочини у сфері охорони державної таємниці, недоторканості державних кордонів, забезпечення призову та мобілізації). Крім того, самовільне залишення військовослужбовцем військової частини або місця служби посягає на суспільні відносини, що виникають з приводу встановленого порядку знаходження військовослужбовців у військовій частині або на місці служби. Безпосереднім об'єктом ухилення військовозобов'язаних від проходження зборів є встановлений порядок проходження військовозобов'язаними навчальних (перевірних) або спеціальних зборів. З тих же підстав не можуть визнаватися суб'єктами злочину, передбаченого ст.407 КК України, також й військовополонені іноземних держав, якщо таких Україна тримає у полоні. Крім того, на підставі статті 92 Конвенції про поводження з військовополоненими від 12 серпня 1949 року [12] військовополонені не несуть кримінальної відповідальності (а лише дисциплінарну) за втечу з полону, спробу такої втечі і співучасть у ній.

Також, не є суб'єктами злочину, передбаченого ст. 407 КК України й особи керівного та рядового складу органів міліції, податкової міліції, установ з виконання покарань, підрозділів пожежної охорони, митної служби та інших державних органів, які за своїм соціальним та правовим захистом прирівнюються законодавством до військовослужбовців. Вказане стосується й осіб, які займають посади Міністра оборони України і його заступників, якщо ці особи є цивільними, а також цивільних працівників та службовців Збройних Сил України та інших військових формувань.

Військовослужбовцями, які проходять службу у військових формуваннях України і, відповідно, є суб'єктами військових злочинів можуть бути лише громадяни України. На території України в зв'язку з виконанням службових обов'язків можуть перебувати військовослужбовці іноземних держав. Однак, їх не можна визнавати суб'єктами самовільного залишення військової частини або місця служби, як і будь-якого іншого військового злочину, оскільки вчинення ними діянь, передбачених в диспозиції ст. 407 КК України є злочином не проти України, а проти держави, громадянами якої вони являються. Наприклад, угодою між Україною і Російською Федерацією про статус та умови перебування Чорноморського флоту Російської Федерації на території України від 28 травня 1997 року [13] встановлено, що військові формування Чорноморського флоту Російської Федерації здійснюють свою діяльність в місцях дислокації на території України відповідно до законодавства Російської Федерації. У випадку вчинення військовослужбовцями таких формувань військових злочинів застосовується законодавство Російської Федерації і діють суди, прокуратура й інші компетентні органи Російської Федерації.

Не є військовослужбовцями і, відповідно, суб'єктами військових злочинів й особи, які проходять альтернативну (невійськову) службу. Альтернативна служба є службою, яка запроваджується замість проходження строкової військової служби і має на меті виконання обов'язку перед суспільством. Перелік підприємств, установ, організацій, на яких громадяни можуть проходити альтернативну службу, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 10 листопада 1999 року № 2066 [20].

Крім перелічених вище категорій осіб, не є військовослужбовцями, і, відповідно, суб'єктами військових злочинів та самовільного залишення військової частини або місця служби:

а) працівники відомчої воєнізованої охорони;

б) учні військових ліцеїв;

в) допризовники;

г) призовники;

д) невійськовозобов'язані особи, не взяті на військовий облік або зняті з нього. Суб'єктом військових злочинів, зокрема самовільного залишення військової частини або

місця служби, особа може бути лише в певних часових межах: з моменту початку і до моменту закінчення проходження військової служби. Початком проходження військової служби вважається:

1. Для військовослужбовців строкової служби і для офіцерів, призваних із запасу - день прибуття до військового комісаріату для відправлення у військову частину.

2. Для військовослужбовців та жінок, які проходять військову службу за контрактом -день зарахування до списків особового складу військової частини (військового закладу, установи тощо).

3. Для курсантів (слухачів), які проходять військову службу (навчання) у вищих військових навчальних закладах, атакож вищих навчальних закладах, які мають кафедри військової підготовки (факультети військової підготовки, відділення військової підготовки, інститути військової підготовки) з програмами підготовки на посади осіб офіцерського складу - день призначення на посаду курсанта (слухача) вищого військового навчального закладу, військового навчального підрозділу вищого навчального закладу.

4. Для військовослужбовців, прийнятих на військову службу до Служби безпеки України -день призначення на посаду. Початком проходження військової служби для військовослужбовців строкової служби Служби безпеки України вважається день прибуття до військового комісаріату для відправлення у військову частину, як і для військовослужбовців строкової служби Збройних Сил України та інших військових формувань (Положення про проходження строкової військової служби солдатами і матросами, сержантами і старшинами Служби безпеки України та Положення про проходження військової служби за контрактом та кадрової військової служби у Службі безпеки України, затверджені Указом Президента України від 7 листопада 2001 року № 1053/2001 "Про положення про проходження військової служби відповідними категоріями військовослужбовців" [11]).

Характерним є наступний приклад. Так, 16 травня 2001 року біля 9 год. Б. прибув на Волинський обласний збірний пункт у м. Луцьку для відправлення у військову частину. Близько 19 год. того ж дня Б. з метою тимчасово ухилитися від військової служби самовільно залишив місце служби. 7 вересня 2001 року він добровільно з'явився у військову прокуратуру Луцького гарнізону. Військовим місцевим судом Луцького гарнізону було враховано, що відповідно до ст.24 Закону України "Про загальний військовий обов'язок і військову службу" [6] початком проходження служби для військовослужбовців сторокової служби є день прибуття до військового комісаріату для відправлення у військову частину і Б. визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого ч.3 ст.407 ККУкраїни [19].

Факт прийняття військової присяги має морально-політичне, виховне значення і не породжує жодних правових наслідків. Тому, при встановленні суб'єкта злочину, передбаченого ст. 407 КК України, не має значення факт прийняття чи не прийняття військовослужбовцем військової присяги.

Закінченням проходження військової служби для всіх її видів вважається день, з якого військовослужбовець виключений наказом по військовій частині (військовому закладу, установі, тощо) із списків особового складу.

На практиці трапляються випадки, коли особа призвана або зарахована на військову службу незаконно. Наприклад, незаконним є призов чи зарахування на службу громадян, що не досягай встановленого мінімального віку, необхідного для проходженя відповідних видів військової служби, прийняття на неї непридатних до проходження військової служби громадян, тощо. В юридичній літературі питання про кримінальну відповідальність таких осіб за вчинення військових злочинів вирішується по різному. Так, М. Карпенко вважає, що таких осіб слід визнавати суб'єктами військових злочинів [8]. З такою позицією не можна погодитися. Підставою виникнення правовідносин, пов'язаних із військовою службою, є відповідний юридичний факт. Якщо він відсутній, то відносини з позиції права визнаються такими, що не спричиняють жодних правових наслідків. Дії працівників органів державного управління, внаслідок порушень з боку яких особа була призвана на військову службу незаконно, не можуть погіршувати правове становище громадянина. В зв'язку з тим, на таку особу не може бути покладено обов'язків, пов'язаних із проходженням військової служби, і вона не повинна нести кримінальної відповідальності за діяння, що підпадають під ознаки військового злочину [10, С.982; 14,С.686; 15].

Loading...

 
 

Цікаве