WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Спільні риси та відмінності історичного розвитку інституту адвокатури Франції та Англії - Реферат

Спільні риси та відмінності історичного розвитку інституту адвокатури Франції та Англії - Реферат

Зазаконом 1832 було встановлено чисельність адвокатів при кожному суді. Таке положення скоріше виходило з ініціативи самих адвокатів, які вважали, що надмірне зростання кількості адвокатів веде до пауперизації, збільшення злиденності адвокатури, до деморалізації її членів.

Проблема оплати зароботу адвокатів у Франції, вже починаючи з ХШ століття, була постійно актуальною. Так, за нормами постанови короля Людвіга Святого, від 1270 року адвокатам суворо було заборонено торгуватися із клієнтом. Клієнт має погоджуватися на запропоновану адвокатом суму оплати або назвати свою суму. Починаючи з Філіпа Зухвалого, розмір гонорару врегульовувався законодавчими актами. Саме цей король вперше постановив, що розмір гонорару має залежати від виконаної роботи, але в кожному випадку така оплата не може перевищувати 30 ліврів. Філіп III цю постанову не лише підтвердив, а й вимагав від адвокатів кожного року присягати, що не буде брати гонорар понад 30 ліврів. Ці вимоги проіснували до середини XV ст. В 1453 році Карл I прийняв постанову, якою заборонив адвокатам отримувати будь-який гонорар до завершення справи. Нарешті, законом з 1602 року вже дозволялося адвокатам отримувати гонорар і до завершення розгляду справи, але вводилося нове правило, згідно з яким адвокати мусили звітуватися про всі суми, отримані як гонорар. У знак протесту всі як один адвокати Франції припинили свою діяльність. Король змушений був дану постанову скасувати. На її місце король прийняв постанову в 1665 році, якою встановив певні такси за виконання адвокатської роботи. Цікаво зазначити, що в ті часи розрізняли оплату за роботу адвоката й гонорар. Оплата за працю адвоката називалася salaire. Що ж стосувалося гонорару як довільної суми, яка не мала нічого спільного з виконаною роботою адвоката, то урядові постанови зі століття в століття забороняли домагання від клієнта гонорару. Так, приміром, постанова від 7 вересня 1737 року суворо забороняла домагатися від клієнтів гонорару, дозволяючи отримувати лише salaire.21 Так проіснувало до початку XIX ст. Після відновлення роботи французької адвокатури 16 лютого 1807 року Наполеон Бонапарт своєю постановою встановив спеціальні тарифи за виконання адвокатських послуг. Але адвокати цієї постанови не виконували, вони вважали, що норми постанови призначені для клієнтів, а не для них. У зв 'язку з цим декретом від 14 грудня 1810 року адвокатів зобов'язано у договорах про надання послуг обов'язково вказувати розмір гонорару.

Але й цього декрету адвокати не виконували. Відповідно до ст. 1597 Кодексу Наполеона категорично було заборонено адвокатам набувати права на нерухомість, що була предметом судового спору, в якому адвокат був представником сторони. Угоди про набуття прав власності визнавалися недійсними. Захисникам заборонялося брати необгрунтовані гонорари, приміром, від результату розгляду справи. Діяв тут принцип римського права pakta de quota litis (гонорар, отриманий нечесним шляхом).

Починаючи з XIII ст. адвокати щороку складали присягу. Постановою Філіпа III від 13 жовтня 1274 року встановлено правило, за яким щороку адвокати присягали на Євангелії. Адвокати давали обіцянку, що не будуть брати безпідставних справ, що будуть чесно й добросовісно охороняти права своїх клієнтів. Постановою парламенту від 11 березня 1344 року було уточнено, що на початку пленарних засідань після свята св. Мартина, із закінченням богослужіння, всі адвокати на парламенті мали складати урочисто присягу. Зміст присяги багато століть залишався той самий. Лише після революційної епохи в 1822 році зміст присяги було дещо змінено в силу історичних і політичних змін, що відбулися у державі.24

Джерела свідчать, що у Франції протягом усієї історії адвокати відігравали велику роль не лише у відправленні правосуддя, але й у суспільно-політичному житті держави. Досить сказати, що у першій половині XX століття у складі парламенту Франції було 300 адвокатів.

Першого січня 1992 року набрали чинності поправки до Основного Закону про статус адвокатів. Щоб стати адвокатом необхідно мати французьке громадянство або громадянство однієї з держав Європейського Співтовариства, вищу юридичну освіту (із ступенем магістра права) учбового закладу, який визнається у Франції. Кандидат складає адвокатські іспити: два письмових та один усний. Іспити здаються в одному з регіональних центрів професійної підготовки, які працюють під егідою адвокатури та вищої школи. У разі успішної здачі іспитів кандидат у цих центрах проходить протягом року теоретичний курс та практичне стажування після, чого знову складає іспити: один письмовий та три усних. Лише при успішній здачі цих іспитів кандидат вписується до списку ордену (колегії) адвокатів і складає присягу такого змісту: "Присягаю, як адвокат, виконувати свої функції з гідністю, сумлінно, незалежно, чесно і гуманно". Після цього новоприйнятий адвокат проходить ще дворічне стажування зі спеціальності й одержує посвідчення. Лише після цього його прізвище заноситься до списку членів колегії як повноправного адвоката.

Адвокати Франції об'єднуються у колегії по судових округах діяльності кожного трибуналу вищої інстанції. Очолює колегію адвокатів голова, що обирається таємним голосуванням строком на два роки. Він наділений дисциплінарними повноваженнями по нагляду за адвокатами, виступає арбітром у справах між адвокатами, стежить за професійною підготовкою й перепідготовкою адвокатів і головує на засіданні ради колегії, яка обирається адвокатами строком на три роки.

Кожен член Ради опікує певний напрямок життя колегії. Близько 19 тис. французьких адвокатів об'єднано в колегії. На загальнонаціональному рівні адвокатів представляє національна рада адвокатів.

Держава мало що втручається у фінансові відносини адвоката та його клієнта. Закон встановлює правило, що оплата праці адвоката здійснюється за взаємною згодою адвоката й клієнта. Стаття 10 Закону про статус адвокатів передбачає, що тарифи за складання цивільно-процесуальних документів та участь у процесуальних діях встановлюються цивільно-процесуальним законодавством. Також за консультації, допомогу у суді, надання порад, складання правових документів, що не потребують посвідчення та за виступ у дебатах плата встановлюється за домовленістю з клієнтом. Заборонено встановлювати розмір гонорару лише від результатів судової справи. Проте не забороняється до основного гонорару доплачувати додатковий у разі позитивного для клієнта рішення суду Адвокат має право на мантію своєї професії, користується широкою свободою слова й друку, його захищає адвокатський імунітет від безпідставних звинувачень у вчиненні злочину образ, яких він може припуститися в процесі виконання своїх функцій.

Відповідно до закону від 26 червня 1994 року28 адвокат зобов'язаний зберігати адвокатську таємницю. Цей обов'язок поширюється на будь–яку інформацію чи відомості, які стали йому відомі у зв'язку з участю у даній справі (ст. 43).

Цим законом дещо пом'якшено право адвоката користуватися рекламою. Зокрема, якщо адвокат має пізнання в галузі адміністративного, податкового права, то він може скористатись титулом спеціаліста з цих галузей права, але після отримання на це дозволу спеціальної комісії адвокатури (ст. 43 ), хоча в цілому реклама адвокатської діяльності у Франції заборонена.29

Адвокат може бути притягнутий до дисциплінарної відповідальності у разі нехтування нормами честі й гідності, обов'язками адвоката, у тому числі й поза адвокатською діяльністю. У вигляді дисциплінарних стягнень застосовуються: попередження, догана, тимчасове усунення від виконання обов'язків адвоката строком до 3-х років, виключення зі списків адвокатури.

Англія. Подібно до Франції в Англії перші захисники по кримінальних і цивільних справах були фехтувальниками. Починаючи з XIII ст., в Англії суди в основному не мали постійного місця перебування, їх називали мандрівними. Вони переходили з місця на місце, здійснюючи правосуддя. При кожному такому судді були прикріплені захисники, які об'єднувалися у товариства Innsofcourt. Приміром, у Вестмінстері таке товариство називалося servientesadlegeni, потім - narratoresй, нарешті attornati.

Loading...

 
 

Цікаве