WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Кодифікація кримінального законодавства Канади: історія і сучасність - Реферат

Кодифікація кримінального законодавства Канади: історія і сучасність - Реферат

Проте, яким би ідеальним не був нормативний акт, зі сплином певного часу він потребує неминучого перегляду та вдосконалення. Саме так і трапилось з вищезгаданим Кримінальним кодексом Канади.

Королівську комісію з перегляду Кримінального кодексу було організовано згідно з актом 3 лютого 1949 року. Комісії мав допомагати відповідний комітет. Членів Королівської комісії було змінено 10 травня 1951 року. Перед новоствореною комісією 1951 року було поставлено такі завдання:

(а) переглянути невизначені та нечіткі статті;

(б) прийняти єдину мову;

(в) видалити законодавчі неузгодженості та недоліки;

(г) переформувати статті та розділи;

(д) спростити деякі положення через видалення або об'єднання статей; (є) у відповідності до рішення Комісії з перевірки законів видалити статті, що вже увійшли в інші закони;

(ж) спробувати створити кодекс виключно кримінальних законів;

(з) підвищити ефективність процедурних поправок, а також рівень реалізації кримінальних законів.

Між 1949 та 1951 роками Королівська Комісія обмежилась лише рішеннями щодо свого вкладу у вирішення поставлених завдань. Комітет, що допомагав комісії, провів 12 засідань, кожне з яких тривало один тиждень. Коли Королівську комісію було повторно створено у травні 1951 року, законодавці вже були морально готовими до початку законопроектної роботи. Процес проектування почався в середині літа 1951 року. Комісія збиралась на період в один тиждень у вересні, жовтні та листопаді 1951 року для обговорення статей проекту по мірі того, як вони вироблялись. Комісія представила свій переглянутий проект кодексу разом з короткою доповіддю по законопроекту міністру юстиції 22 січня 1952 року.

Деякі результати законотворчого процесу висвітлені в словах міністра юстиції Канади, який ще у 1948 році наступним чином описував своє відношення до ідеї нової кримінальної кодифікації:

"У 1948 році вже ніхто не сумнівається у потребі внесення змін до Кримінального кодексу. Проте це не так легко зробити, оскільки пропозиції до кримінального законодавства, висловлені протягом останніх 56 років, мали такі серйозні вади, як розбіжності в термінології, неоднозначність тлумачення багатьох положень, а то й просто неясність висунутих ідей. Було й багато прогалин у законодавстві. Іноді важко було знайти статтю, навіть знаючи сферу пошуку, оскільки деякі норми були розташовані у розділах, які не мали ні найменшого відношення до досліджуваної проблеми. Що було ще більшою проблемою, значна частина положень дублювалась та повторювалась. Цей стан законодавства й створював серйозну незручність як для практиків, так і для науковців, а часом - і для законодавців.

Окрім того, Кримінальний кодекс Канади 1892 року через 50 років не враховував змін у чисельності населення, які мали місце між 1892 та 1948 роками."[4, C. 6]

Міністр юстиції вніс до Палати громад на обговорення проект комісії та її доповідь лише 7 квітня 1952 року. 12 травня 1952 року він погодився на внесення проекту Кримінального кодексу до Сенату під назвою "Законопроект Н-8 "Акт щодо Кримінального права". 13 травня 1952 року законопроект було передано до Сенату на друге читання та скеровано до Постійної комісії Сенату з банківських справ та торгівлі для подальшого вивчення. З 15 травня до 20 червня ця сенатська комісія вивчала законопроект, після чого повернула назад до Сенату з висновком про те, що вона не має достатньо часу, щоб зробити остаточні висновки по законопроекту до кінця поточної законодавчої сесії.

Протягом літа 1952 року законопроект Н-8 було розглянуто міністерством юстиції з точки зору питань, що були підняті на слуханнях комісії Сенату, а також зауважень, отриманих від громадян та організацій. В листопаді 1952 року парламент знов зібрався та розглянув проект Кримінального кодексу. Після цього, його знову було скеровано до Сенату під назвою "Законопроект О" та знову передано до Постійної комісії з банківських справ та торгівлі, яка складалась з тих же сенаторів, що й минулої весни. 17 грудня 1952 року Сенат схвалив законопроект з рядом поправок.

В січні 1953 року законопроект було передано до Палати громад, а точніше - до її спеціальної комісії, яка складалася з 17 членів, більшість з яких були законодавцями; до її складу також входив міністр юстиції Канади Стюарт Гарсон. Спеціальна комісія провела 37 засідань, досліджуючи переданий їй законопроект стаття за статтею. Вона також заслухала усні звернення громадян та отримала декілька письмових резюме. В травні 1953 року спеціальна комісія представила свою доповідь та свої рекомендації щодо можливих поправок.

На жаль, парламентського часу було недостатньо для того, щоб повністю розглянути законопроекту перед перервою в роботі Парламенту в червні 1953 року. Саме влітку цього ж року було призначено й чергові вибори. На щастя для проекту Кримінального кодексу, ліберальний уряд залишився при владі. У грудні 1953 року Парламент знову було скликано. Одним з його найголовніших завдань був розгляд переробленого проекту Кримінального кодексу, який тепер носив назву законопроекту С-7.

Цього разу законопроект С-7 не передавався ні до спеціальної, ні до постійної комісій, оскільки Палата громад взяла на себе обов'язки вивчити весь законопроект речення за реченням, як це раніше робили комісії. Цей процес тривав з початку січня до середини квітня 1954 року. У травні 1954 року законопроект остаточно було узгоджено Палатою громад та скеровано до Сенату. Його знову було спрямовано до Комісії Сенату з банківських справ та торгівлі. В червні 1954 року ця комісія подала свої висновки, а Сенат схвалив запропонований законопроект з деякими незначними поправками.

Далі законопроект повернувся до Палати громад, де він отримав остаточне схвалення 15 червня 1954 року. Королівську санкцію було отримано 26 червня 1954 року. Перероблений Кримінальний кодекс вступив в дію 1 квітня 1955 року. Норми у новій кодифікації 1955 року розташовувались практично так само, як і в попередній. Новий кодекс складався з 26 розділів, що було на 2 більше, ніж у попередньому. Правда, це не означало, що всі норми тепер розташовувались більш логічно. Проте було більш чітко розроблено загальну структуру кодексу, який розпочинався із загальних положень щодо злочинів, далі викладався перелік кримінально-караних діянь, після чого йшли процесуальні положення. Закінчувалося все процесуальними формами. Розділ I розкриває поняття злочину, його ознаки та характеристики, а також які діяння не є злочинами, хоч і є суспільно-шкідливим, а також, які діяння взагалі не є караними. Розділи II - XI містять характеристику окремих складів злочинів. Так, розділ II охоплює злочини проти порядку управління. Розділ IV стосується злочинів, пов'язаних з сексуальними посяганнями, посяганням на громадську мораль, а також поведінкою, яка посягає на громадський порядок. Розділ X охоплює злочини, які мають відношення до грошового обігу. Наступні розділи стосувались процесуальних питань. Так, розділ XII закріплює юрисдикцію судів, які мають право розглядати кримінальні справи. Розділи XIII та XIV окреслюють положення, пов 'язані з розшуком та затриманням підозрюваних. Розділи з XV до XVII стосуються попереднього та судового розглядів кримінальних справ з присяжними та без них. Розділ XVIII встановлює порядок звернення до суду. Розділи XIX - XXII окреслюють порядок допиту свідків, а також питання превентивного затримання суспільно-небезпечних злочинців. Розділ XXIII стосується застосування надзвичайних кримінально-процесуальних заходів, справ, які виникають зі звичаєвого права, спірної підсудності і т.д. Розділ XXIV стосується розгляду справ із сукупністю злочинів. Розділ XXV містить перехідні положення і вносить відповідні зміни до інших актів, що діють в сфері кримінального права. Останній розділ містить зразки основних кримінально-процесуальних документів.

Новий кодекс є значно коротшим від попереднього. Він містить всього 753 статті, в той час як кодекс 1892 року в останні роки свого існування містив понад 1100 статей. Новий кодекс займав всього 289 сторінок у Щорічних статутах 1953 - 54 років, у той же час як старий займав аж 418 сторінок у Виправлених статутах 1927 року; і це при тому, що формат сторінок є ідентичним. Цього скорочення вдалося досягти головним чином завдяки об'єднанню норм, а також завдяки скасуванню положень, що втратили чинність чи дублюються [3, c. 10 - 11].

Всенародне захоплення пошуками "справедливого суспільства" викликало необхідність в реформі законодавства в більш широкому соціальному напрямку, ніж просто його перегляд. В 1969 році у своїй доповіді Канадська комісія з поправок запропонувала уряду створити Королівську комісію для проведення повного і детального вивчення канадських законів з кримінального права.

Парламент створив Комісію з реформи законодавства у 1971 році. Одне із її завдань полягало в тому, щоб здійснити детальний перегляд кримінального та процесуального законодавства. Комісія провела кропітку роботу, представила багато доповідей та робочих матеріалів з вищевказаних питань.

Наприкінці 1970-х років значно зросла незадоволеність темпами проведення реформи канадського законодавства. Ця незадоволеність вперше проявилась у двох критичних виступах у парламенті в 1977 році. Підкомісія з виправної системи в Канаді (під керівництвом Марка МакГугана) критикувала уряд за неспроможність виробити узгоджену політику у кримінальній сфері та рішуче просила уряд зробити це якнайшвидше. Цього ж року голова Комісії з реформи законодавства Ентоні Ламер виступив з промовою на Канадському конгресі з кримінології та змін у законодавстві. Ламер підтримав критичні зауваження парламентської підкомісії та відстоював мораторій на всі законодавчі реформи щодо кримінального права, доки уряд не виробить відповідну політику проведення цих реформ. Разом ці два виступи продемонстрували засудження підходу уряду до реформи кримінального законодавства.

Loading...

 
 

Цікаве