WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Кодифікація кримінального законодавства Канади: історія і сучасність - Реферат

Кодифікація кримінального законодавства Канади: історія і сучасність - Реферат

Кодифікація кримінального законодавства Канади: історія і сучасність

З прийняттям нового Кримінального кодексу України ще більшого значення набуває вивчення історичного та теоретичного досвіду нашої держави та найрозвинутіших країн світу у цій сфері. Чи не найбільш характерною у цьому плані є Канада.

Дослідженню означеної проблеми присвячено праці багатьох канадських правників та істориків, наприклад, Ф. Лару Д. Брауна, Д. Флаерті, А. Маклеода, Д. Перьє, Д. Стюарта та ін. Однак їх дослідження носять лише вузькотематичний характер. Так, Д. Браун присвячує свої праці питанням зародження кримінального права на території Канади. А. Маклеод звертається до періоду перегляду канадського кримінального законодавства. Інші дослідники, наприклад, Д. Перьє, Д. Стюарт та ін., присвячують свої дослідження або питанням канадського права загалом, або ж інститутам кримінального права у досліджуваний період.

У зв'язку з цим, основним завданням статті є дослідження розвитку кримінально-правових інститутів з моменту зародження кримінального праванатериторіїКанади, ізакінчуючи сьогоденням.

З часу англійського завоювання основні сфери канадського суспільного життя врегульовувались приписами та традицією метрополії. Проте запровадження англійського права не відбулось у Канаді легко та безболісно. Заплутаність норм та різний час їх введення в життя викликали ряд практичних наслідків, та, в кінці кінців, в 1892 році привели до рішення про створення першої кодифікації на території нинішньої Канади, якою виявилась кодифікація кримінального права. Для обрання саме цієї сфери було багато причин, основна з яких базувалась на величезній розбіжності між матеріальними та процесуальними нормами кримінального судочинства у різних провінціях та на різних територіях. Так, Нова Шотландія у розглядуваний час користувалась законами 1497 року, які були, наприклад, відносно м'якими щодо застосування смертної кари. Нижня Канада, навпаки, застосувала сотні страт лише у 1763 році. Проте, жорстокість законів Нижньої Канади значно зменшилась після об'єднання Нижньої та Верхньої Канад у 1841 році, що пояснюється небажанням жителів Верхньої Канади змінювати свої кримінальні закони на більш жорсткі, оскільки останні включали лише 11 злочинів, за вчинення яких могла застосовуватись смертна кара.

Безсумнівно, що бажання уніфікувати норми як кримінального права, так і процесу, було одним із визначальних і при формулюванні положень Акта про Британську Північну Америку 1867 року. Відтак, стаття 91 (27) надавала виключне право Парламенту Канади щодо всіх питань "... кримінального права, за виключенням організації судів кримінальної юстиції, але включаючи судівництво у кримінальних справах..."

Перший після конфедераційний парламент швидко навчився використовувати владу, яку йому було передано цією нормою. Сто десять кримінальних законів колоній було скасовано, 19 - введено в дію. Законодавчі органи провінцій в результаті таких дій втратили право в подальшому приймати нові кримінальні закони, проте це не означає, що їм на зміну відразу прийшло федеральне законодавство. Деякі з місцевих законів не було скасовано аж до 1955 року.

З усіх недоліків англійського кримінального права найбільшим була його незрозумілість. Часто важко було дізнатись, які закони діють, а які ні, яких законів треба дотримуватись, а яких ні. Одна з причин такої незрозумілості полягала у тому що англійські закони у той час офіційно не публікувались. Законодавці й самі часто не могли точно визначити, які ж закони в дійсності діють в цей момент. Загальне право також заважало внесенню ясності у діючі закони, оскільки воно складалось з великої кількості рішень судів, які було важко систематизувати.

Першу спробу реформи кримінального права у Англії можна окреслити рамками 1811 – 1824 років. В результаті публікації законів вже в 1926 році вийшов збірник законів щодо відповідальності за крадіжки, до якого ввійшли положення 20 старих і дуже заплутаних законів у цій сфері. В результаті кропіткої роботи до 1830 року більше половини кримінальних законів було об'єднано у тематичні збірники.

У1830 році лорд-канцлер Генрі Брухем уповноважив декількох відомих юристів розглянути можливість об'єднання всіх кримінальних законів в єдиний збірник. Ця робота з того часу велась постійно, хоч і повільно, та призвела до подання до Парламенту проектів матеріальних (1843 p.), a 1845 році - процесуальних норм майбутнього Кримінального кодексу. Проте, потрапивши під суттєвий опір, ці проекти притримувалися аж до серпня 1877 року, коли їх було передано у руки Джеймса Фітцджеймса Стефена [6, c. 197 - 198].

До того часу, як його уповноважили розробити проект Кримінального кодексу, Стефен вже присвятив багато уваги та часу кримінальним законам та був відомим науковцем у сфері кримінального права. Він написав значну кількість кримінальних законів Індії, знаний Довідник з кримінального права, а пізніше написав детальну історію англійського кримінального права. Він енергійно взявся до роботи та, використовуючи свій Довідник, завершив роботу над проектом кодексу вже в жовтні.

На жаль, ні Стефен, ні замовник проекту, генеральний прокурор Джон Холкер, не звернули належної уваги на політичну підтримку Кримінального кодексу, зосередившись в першу чергу на змісті норм. Члени парламенту були обурені тим, що запропонований проект суперечить писаним законам, підозріло віднеслись і до деяких змін, викладених у ньому.

Під тиском парламентарів, схвалення закону було відкладено та направлено до комісії, членом якої був Стефен. У квітні 1879 року комісія внесла ряд змін та представила новий проект кодексу. Через деякий час, після дебатів відносно нового кодексу, під час яких опозиція знов протестувала проти тих самих недоліків, що і раніше, але ще з більшим завзяттям, парламент було розпущено, уряд Дізраелі склав свої повноваження, а Кодекс надовго зник з британського політичного небозводу.

Невдача при створенні Кримінального кодексу в Англії викликала й свій відгук в Канаді. Остання розуміла необхідність посилення національних законів, відтак наприкінці 1880-х років генеральному прокурору та майбутньому прем'єр - міністру Канади Джону Томпсону було запропоновано розробити проект Кримінального кодексу Канади. Томпсону сподобалась ця ідея і він почав широкі переговори з Джорджем Бурбіджем з Нового Брансуїка.

Бурбідж у 1884 році вже пропонував перший оглядовий проект кодифікованого збірника канадських кримінальних законів на основі англійської версії Стефена, таким чином, ця робота була йому близька та знайома. Враховуючи доповнення Томпсона, Бурбідж за допомогою Роберта Седжвіка та Чарльза Мастерса приступив до розробки законопроекту кримінального кодексу.

Проект кодексу було внесено в Парламент в 1891 році, а трохи змінену версію було повторно подано в 1892 році. Розробники проекту багато взяли з робіт Стефена та проектів, запропонованих ним британському парламенту, але їх версія не була абсолютною копією цих документів. 3 530 матеріальних статей лише 209 були взяті з проекту Стефена, в той час, як 321 були продиктовані канадською законодавчою практикою або були абсолютно новими. Щодо процесуальних норм, то всього 81 з 475 статей було запозичено з проекту Стефена [4, c. 24].

Томпсон як мудрий парламентський тактик добре розумів помилки Стефена та Холкера, які були допущені ними у британському парламенті. У його законопроекті, наприклад, ні слова не було сказано про анулювання норм загального права. Випадково чи закономірно, але надрукований 300-сторінковий законопроект було прийнято таким чином, що члени парламенту на момент другого читання навіть не мали копій його тексту. У вишуканій промові Томпсон між іншим зазначав, що в основу нового законопроекту покладено проект британського Кримінального кодексу, применшивши таким чином роль канадських розробників та продемонструвавши свою схильність до збереження загального права.

Законопроект витримав декілька критичних зауважень з боку комісій, де він вивчався розділ за розділом. Томпсон же зайняв позицію не суперечити їх рішенням комісій та погоджувався з будь-якими поправками, наприклад щодо визначення поняття підбурювання до бунту або обмеження ролі присяжних.

Проте у Сенаті Томпсон не зміг належно захистити свій законопроект, де він зазнав важких нападів. Один із представників опозиції, сенатор Скот, що детально досліджував законопроект, таким чином характеризував зміни, які привнесе законопроект:

"Вперше в нашій історії Парламент... відходить від використання слів Англія, Великобританія та Ірландія - слів, які з'явились з давніх часів щодо таких важливих питань, як кримінальне право. Ми маємо багато дослідників кримінального права, які відбирали та висвітлювали рішення відомих суддів, ісаме ці рішення нині лежать в основі наших законів. Якщо цей законопроект буде прийнято, багато знань та досвіду минулого залишиться в стороні. Замість того, щоб випустити посібники, які б окреслили поняття та особливості найбільш важливих злочинів, таких як вбивство, опублікувати замітки відомих практиків, в першу чергу - суддів, які виробили певні принципи реалізації кримінальних норм на підставі великого особистого досвіду на протязі багатьох віків, ми будемо приймати наш кодекс та досліджувати мовні розбіжності, що використовуються в наших законах, які ми збираємось розглядати..."[1, c. 144]

Хоча сенатора Скота й було призначено членом об'єднаного комітету з розробки проекту Кримінального кодексу, йому не вдалося схилити всіх членів Сенату на свою сторону. Можливо, це трапилось тому, що його колеги недостатньо йому довіряли, або, можливо, тому що його зауваження були просто запізніми. В будь-якому випадку, законопроект вижив, отримав урядове схвалення 9 липня 1892 та набув чинності 1 липня 1893 року.

Loading...

 
 

Цікаве