WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Вбивство через необережність за кримінальним кодексом України 2001 року - Реферат

Вбивство через необережність за кримінальним кодексом України 2001 року - Реферат

Вбивство через необережність вважається закінченим з моменту настання смерті іншої людини (потерпілого).

Факультативні ознаки об'єктивної сторони (місце, час, спосіб, знаряддя (засоби), обстановка вчинення вбивства) не є обов'язковими ознаками вбивства через необережність, а тому на його кваліфікацію не впливають.

Обов'язковою ознакою суб'єктивної сторони вбивства через необережність є вина у формі необережності, яка, згідно ч. 1 ст. 25 КК України поділяється на два види: злочинна самовпевненість і злочинна недбалість.

Вбивство через необережність при злочинній самовпевненості має місце у тих випадках, коли суб'єкт, вчиняючи діяння, передбачав можливість настання смерті людини, але легковажно розраховував на її відвернення.

Важливе значення має відмежування вбивства через необережність при злочинній самовпевненості від вбивства з непрямим умислом. Вчиняючи вбивство з непрямим умислом, вірно зазначає С.В. Бородін, винний передбачає не лише можливість, але й вірогідність настання смерті потерпілого саме в цьому випадку [31, С 237]. Тобто він свідомо припускає можливість настання смерті конкретного потерпілого і погоджується або ставиться байдуже до такого результату власного діяння. Ставлення ж до настання смерті потерпілого при злочинній самовпевненості полягає в тому, що суб'єкт, передбачаючи такий результат, розраховує на якісь конкретні обставини (власні здібності, фізичну силу, досвід, поведінку інших людей, сили природи, фізичні чи хімічні закони, технічні властивості транспортного засобу, інших машин і механізмів, і т. п.), які перешкодять заподіянню смерті потерпілому, але цей його розрахунок виявився необгрунтованим, легковажним. Передбачення суб'єктом можливості настання смерті потерпілого при злочинній самовпевненості може мати абстрактний, неконкретизований, не персоніфікований щодо потерпілого характер. Наприклад, власник земельної ділянки В. обладнав огорожу її території колючим дротом, підключивши до неї електричну енергію з напругою 220 вольт. Через кожних 3-4 метри він вивісив попереджувальні таблиці такого змісту: "Увага! Електричний струм 220 вольт! Не влізай - вб'є!" Неписьменний С, маючи намір поживитися овочами з грядок земельної ділянки В., перелазячи через огорожу, схопив руками оголений дріт під напругою і загинув. В цьому випадку суб'єкт (В) передбачав в загальних рисах, що від контакту людини з колючим дротом, що перебуває під електричною напругою 220 вольт, може настати смерть якоїсь неконкретної людини, але розраховував, що вивішені ним попереджувальні таблиці дозволять запобігти цьому наслідку.

Особливістю вольової ознаки вини як вбивства з непрямим умислом, так і вбивства при злочинній самовпевненості є те, що в обох цих випадках суб'єкт не бажає настання смерті потерпілого.

Вбивство через необережність при злочинній недбалості, якщо виходити з ч. 3 ст. 25 КК, має місце тоді, коли суб'єкт не передбачав можливості настання суспільно небезпечних наслідків у вигляді смерті потерпілого, хоча повинен був і міг це передбачити, якби діяв більш обачливо. Таким чином, заподіюючи смерть потерпілому при злочинній недбалості, суб'єкт не усвідомлює суспільної небезпеки свого діяння. Порушення правил безпеки при необережному вбивстві через злочинну недбалість охоплюється свідомістю суб'єкта. Однак його свідоме ставлення до порушення цих правил не є свідченням бажання або свідомого припущення з його боку настання смерті потерпілого, що характерне відповідно для вбивства з прямим і непрямим умислом. Немає в цьому випадку і абстрактного передбачення можливості настання смерті людини як це має місце при вбивстві через злочинну самовпевненість. Наприклад, К., М. і Б. вживали у лісі спиртні напої. В процесі цього між К. і М. виникла сварка, в ході якої К. двічі вдарив М. рукою в обличчя. При цьому після першого удару потерпілий вдарився головою об дерево, а після другого - впав на землю. К. просив Б. відвести М. до комендатури, де той відбував покарання, але Б. відмовився, і вони залишили потерпілого в лісі. У судовому засіданні було встановлено, що черепно-мозкова травма, яка стала причиною смерті потерпілого, була не тільки результатом безпосередніх дій К., а й того, що М. ударився головою об дерево. Суд визнав, що К. не передбачав можливості заподіяння смерті М., хоча повинен був і міг це передбачити. Другий приклад, після виконання роботи, Г. і Ш. поверталися на тракторі до тракторної бригади. Дорогою сталася поломка гусениці трактора і вони зупинилися щоб відремонтувати її. Г., за командою К., неодноразово здавав трактор вперед і назад для того, щоб Ш. міг забити палець для зєднання траків гусениці. На котрийсь раз, Г., здаючи назад, своєчасно не зупинився, у зв'язку з чим вчинив наїзд на Ш., який був травмований і внаслідок цього помер [32, С 131].

Від вбивства через необережність потрібно відрізняти невинне заподіяння смерті іншій людині (казус, об'єктивний випадок), що виключає кримінальну відповідальність. Щодо його поняття в теорії кримінального права висловлені різні думки. Умовно можна виділити широке і вузьке розуміння казусу. Широке розуміння казусу знайшло своє обгрунтування в російській теорії кримінального права і, відповідно, закріплення в ст. 28 Кримінального кодексу Російської Федерації [33]. Так О. І. Коробеєв пише, що казус має місце тоді, "коли особа не лише не передбачає можливість настання смерті, але за обставинами справи не повинна була і не могла її передбачити. Казусом слід визнавати і ситуації, коли особа передбачає можливість заподіяння смерті іншій людині і приймає з належною обережністю, ґрунтовністю і передбаченням всі необхідні заходи для відвернення її настання, але смерть все ж таки настає з причин, що від неї не залежать. За цими ж правилами слід оцінювати випадки, коли особа, хоча й передбачала можливість настання смерті потерпілого, але не могла відвернути її настання через невідповідність своїх психофізичних якостей вимогам екстремальних умов або через нервово-психічне перевантаження" [34, С 159-160].

Якщо проти першого випадку казусу, наведеного О.І. Коробеєвим, заперечень немає, то два інші викликають певні застереження. Так, ті ситуації, коли особа передбачала можливість заподіяння смерті іншій людині і прийняла з належною обережністю, ґрунтовністю і передбаченням всі необхідні заходи для відвернення її настання, але смерть людини все ж таки настала, межують зі злочинною самовпевненістю. Поняття "належна обережність, ґрунтовність і передбачення" мають оціночний характер, що створюватиме відомі труднощі для правозастосування при відмежуванні заподіяння смерті зі злочинної самовпевненості від невинного заподіяння смерті (казусу, об'єктивного випадку). Знову ж таки поняття "невідповідність своїх психофізичних якостей вимогам екстремальних умов або через нервово-психічне перевантаження" також має розпливчатий, нечіткий, оціночний характер, що, зрозуміло, породжує розпливчастість меж кримінально-правового регулювання і, як і в попередньому випадку, створює ґрунт для суб'єктивної оцінки вчиненого особою.

Стаття 28 КК РФ "Невинне заподіяння шкоди" в основі своїй ґрунтується на концепції широкого розуміння казусу. Згідно частини першої цієї статті, діяння визнається вчиненим невинно, якщо особа, що його вчинила, не усвідомлювала і за обставинами справи не могла усвідомлювати суспільної небезпеки своїх дій (бездіяльності) або не передбачала можливість настання суспільно небезпечних наслідків і за обставинами справи не повинна була і не могла їх передбачити. Далі, згідно частини другої цієї ж статті, діяння також визнається вчиненим невинно, якщо особа, що його вчинила, хоча й передбачала можливість настання суспільно небезпечних наслідків своїх дій (бездіяльності), але не могла відвернути ці наслідки в силу невідповідності своїх психофізичних якостей вимогам екстремальних умов чи нервово-психічному перевантаженню. Це визначення невинного заподіяння шкоди (казусу, об'єктивного випадку) дало підстави PL Міхеєву класифікувати казус на два види: а) загальний (ч. 1 ст. 28 КК РФ) та б) спеціальний (ч. 2 ст. 28 КК РФ) [35, С. 429]. Казус при цьому він називає суб'єктивним випадком, що, на наш погляд, не відповідає його суті, оскільки казус як соціальне явище відбувається незалежно від волі особи, що свідчить про його об'єктивний характер.

Варто пригадати, що концептуально ст. 28 чинного КК РФ дуже подібна до ст. 31 "Відсутність вини (випадок)" Теоретичної моделі Кримінального кодексу, опублікованого в 1987 році, де записано: "Діяння визнається вчиненим невинно, якщо особа, що його вчинила, не усвідомлювала суспільно небезпечний характер своєї дії (бездіяльності) або не передбачала його суспільно небезпечних наслідків і за обставинами справи не повинна була чи не могла їх передбачити і попередити". Тут же, в частині другій ст. 31 проекту, зазначено, що діяння також визнається вчиненим невинно, "якщо особа, що його вчинила, не усвідомлювала суспільно небезпечний характер своєї дії (бездіяльності), не передбачала настання його суспільно небезпечних наслідків або хоча й передбачала можливість їх настання, але не могла їх попередити внаслідок невідповідності її психофізичних якостей вимогам екстремальних умов чи нервово-психологічним перевантаженням" [36, С 81].

Loading...

 
 

Цікаве